1.2 Державне регулювання підприємництва

Державне регулювання підприємництва – це вплив держави на діяльність підприємницьких структур із метою сприяння та забезпечення нормальних умов їх функціонування.

Державне регулювання підприємництва має свої функції, інструменти (методи) та відповідні органи.

Основні функції державного регулювання підприємництва такі:

1) підтримка пропорційності виробництва та споживання, антициклічне регулювання;

2) підтримка та розвиток конкуренції, антимонопольні заходи;

3) перерозподіл доходів та соціальний захист підприємців і споживачів.

За засобами впливу на підприємництво можуть застосовуватись як прямі адміністративні методи впливу (закони, укази, накази, постанови, інструкції, положення тощо), так і система непрямих економічних методів та регуляторів (податки, ціни, банківські проценти, кредити, пільги, санкції та ін.).

До інструментів, або методів державного регулювання підприємництва, належать: фіскальні (податково-бюджетна система); монетарні (кредитно-грошове регулювання); цінове регулювання; зовнішньоекономічне регулювання (митні збори, ліцензії, квоти).

Органами державного регулювання підприємництва є центральні, а також місцеві органи виконавчої влади та органів самоврядування, які реалізують державну політику щодо регулювання, підтримки та розвитку підприємництва. Зокрема, основним центральним органом влади стосовно здійснення державного регулювання і підтримки підприємництва та ліцензування підприємницької діяльності є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.

Державна політика підтримки підприємництва – це сукупність (комплекс) пріоритетних народногосподарських підходів і рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб’єктів господарювання.

Основними цілями державної політики підтримки підприємництва є: забезпечення зростання внутрішнього валового продукту за рахунок діяльності суб’єктів підприємницької діяльності; залучення суб’єктів підприємництва до розв’язання соціально-економічних проблем на державному і регіональному рівнях; удосконалення структури суб’єктів підприємництва; підвищення технологічного рівня виробництва підприємницьких структур; заохочення розвитку суб’єктів підприємницької діяльності у пріоритетних галузях і на територіях пріоритетного розвитку; створення нових робочих місць, зменшення безробіття; сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності; формування соціального прошарку власників і підприємців.

               

1.3 Середовище та функції підприємництва

Підприємництво функціонує у певному зовнішньому середовищі та під його впливом. Для його безперервної діяльності потрібні фінансові, матеріальні ресурси, робітники, послуги, інформація.

Зовнішнє середовище підприємництва – це зовнішні по відношенню до даного підприємства умови та чинники.

У складі зовнішнього середовища підприємництва можна виділити такі елементи: фізичне або географічне середовище (місцеположення, кліматичні умови, наявність автомобільних доріг, залізниць, морських шляхів, доступність сировини, енергоресурсів); демографічне середовище (склад населення, частка трудових ресурсів); соціально-культурне середовище (смаки, мода, моральні і релігійні норми, загальноосвітній рівень населення).; екологічне середовище; науково-технічне (технологічне) середовище (рівень технології, устаткування, технічний рівень і якість продукції); правове (юридичне) середовище – це закони, які впливають на підприємництво; економічні обставини – ступінь державного регулювання (структурна політика, підтримка підприємництва); рівень доходів споживачів (розмір заробітної плати, пенсії); ступінь ризику; політична ситуаціяі; міжнародне середовище: зовнішня політика України та інших держав, економічне, науково-технічне співробітництво, підготовка кадрів, рівень митних зборів, а також елементи зовнішнього середовища інших країн (інфляція, податки, заробітна плата тощо); інституціональне середовище (інфраструктура підприємництва. До цих інститутів відносяться банки, постачальники, підприємства оптової та роздрібної торгівлі (біржі, бази, магазини), юридичні, аудиторські, лізингові, консалтингові фірми, навчальні заклади, маркетингові та рекламні агентства, служби працевлаштування, транспортні агентства, страхові компанії, комунальні послуги (тепло-, водо-, енергопостачання, вивезення сміття), засоби зв’язку та передачі інформації, реклама.

Усі ці елементи зовнішнього середовища підприємства можуть у залежності від обставин позитивно або негативно впливати на його діяльність. При аналізі зовнішнього середовища визначаються пріоритети, тобто найбільш значущі елементи, які у першу чергу необхідно враховувати. У результаті аналізу виявляються внутрішні потенційні можливості підприємства, його недоліки та зовнішні проблеми.

Можна виділити такі основні функції підприємництва за напрямками діяльності підприємця: фінансова – ведення фінансів і обліку (мобілізація необхідного капіталу та управління його використанням і доходів); кадрова – відбір та прийом на роботу, підготовка, розстановка працівників, стимулювання, розв’язання трудових конфліктів;

  матеріально-технічне постачання та інформаційне забезпечення – придбання устаткування, матеріалів, інформації та ін.; виробнича – процес перетворення сировини в продукцію; маркетинг – вивчення ринку та управління процесом збуту.

Це основні функції, яки постійно здійснюються у процесі господарської діяльності. Окрім основних, періодично виконуються додаткові функції: інноваційна; розповсюдження підприємницьких ідей і досвіду управління (передового досвіду); зв’язки із громадськістю (паблікрилейшнз).

Модель підприємництва складається з таких двох частин:

1) мікросередовище – це середовище прямого впливу на підприємство і суб’єкти, з якими підприємство вступає в безпосередній контакт, тобто інституціональне середовище. Це підприємство є ядром мікросередовища;

2) макросередовище – це умови та відносини, що впливають на підприємство та його мікросередовище опосередковано. Це географічне, демографічне, науково-технічне, екологічне, правове, соціально-культурне, економічне, міжнародне середовища.

Наведена модель показує підприємство з його п’ятьма основними функціями, чотири з яких (фінансова, кадрова, матеріально-технічне постачання, маркетинг) передбачають відносини із зовнішніми блоками – інституціональним середовищем. Кожна функція взаємодіє з будь-якою іншою функцією та зовнішніми блоками.