Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
_стор_я економ_чних вчень.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
563 Кб
Скачать
☆

28. Менгер к.: погляди та економічні концепції

Карл Менгер (1840–1921) – учений-економіст зі світовим ім’ям, займає гідне місце в ряді кращих представників економічної науки другої половини XІХ ст. Незважаючи на дворянське походження, він дотримувався ліберальних поглядів на проблему соціально–економічного розвитку суспільства, що, мабуть, склалися ще в роки навчання на юридичних факультетах університетів у Відні і Празі. Незначний, на перший погляд, досвід практичної діяльності на поприщі журналістики і державної служби дозволив талановитому досліднику К. Менгеру підготувати і видати в 1871 р. фундаментальну, як з’ясувалося згодом, працю під назвою «Підстави політичної економії». «Підстави» К. Менгера, що надихнули його послідовників у Віденському університеті на подальші наукові вишукування відповідно до «нового» методологічного принципу «вчителя». Пов’язано це з тим, що, на відміну від методології У. Джевонсона і Л. Вальраса, менгеровская методологія дослідження зберегла окремі ключові позиції методології «класиків». Це, по–перше, відсутність в економічному аналізі засобів математики і геометричних ілюстрацій. По–друге, використання принципів вихідної (базової) категорії, яка вважається вартістю (цінністю) з тією тільки різницею, що остання, за Менгером, повинна визначатися хоча і за каузальним принципом, але не в зв’язку з виміром витрат виробництва (чи витрат праці), а в зв’язку із суб’єктивною характеристикою – граничною корисністю. І по–третє, на відміну від «класиків» К. Менгер вважає первинної не сферу виробництва, а сферу обороту, тобто споживання, попит.

Високо оцінюючи місце і роль обміну в економічному житті, глава «австрійської школи» засудив негативне ставлення до зайнятих у цій сфері людей зі сторони представників класичної політичної економії. Усі, хто сприяє обміну, тобто економічним міновим операціям, продовжує автор «Основ», є такими ж виробниками, як хлібороби і фабриканти, тому що ціль усякого господарства полягає не у фізичному збільшенні кількості благ, а у можливості більш повного задоволення людських потреб.

У спробі застерегти від уявлення про те, що величина цін на товари є істотним моментом обміну і що кількості благ в акті обміну є еквівалентами, К. Менгер стверджує, що дослідники в області явищ ціни напружували свої зусилля для вирішення проблеми зведення передбачуваної рівності між двома кількостями благ до його причин, і одні шукали ці причини в затратах однакової кількості праці на дані блага, інші – у рівних витратах виробництва, виникала навіть суперечка про те, чи віддаються блага в обмін одне на інше, тому що вони еквівалентні, або тому еквівалентні блага, що в акті міни віддаються одне за інше, тоді як у дійсності ніде не буває рівності в цінності двох кількостей благ.

29. Лозанська школа. Теорія рівноваги Л. Вальраса

Автором теорії загальної рівноваги є відомий швейцарсь­кий економіст Леон Вальрас (1834 – 1910), професор Лозаннського університету, за походженням француз. Він був одним із засновників теорії граничної корисності, однак став особливо відомим як автор теорії рівноваги. Своє відкриття він зробив на основі математичних висновків.

Леон Вальрас довів, що в умовах ринкової економіки є можливість встановлення рівноваги на основі співвідношення пропозиції і по­питу. Вільна конкуренція забезпечує встановлення ціни рівноваги.

Рівноважна ціна – це ціна на конкурентному ринку, за якої величина попиту і пропозиції однакові, немає ні дефіциту, ні надлишку товарів і послуг. Така ціна не містить у собі тенденції до зростання або до зниження обсягів виробництва.

Постулатами теорії рівноваги Л. Вальраса є такі:

1. Зміни цін впливають на попит і пропозицію і навпаки; зміна попиту впливає на пропозицію і навпаки. Отже, їхній взаємозв’я­зок впливає на встановлення рівноваги.

2. Рівноважна ціна встановлюється у результаті конкуренції, співвідношення попиту і пропозиції, наявності ресурсів та інших чин­ників.

3. Загальна рівновага здійснюється щодо всіх товарів. Це пояс­нюється тим, що потреба у цьому товарі залежить від наявності інших товарів. Наприклад, споживання м’яса залежить від наявності кави.

4. Рівновагу характеризує, як правило, мінова вартість. Мінова цінність товарів – це рівень економічної рівноваги. В умовах конку­ренції діють механізми, які усувають диспропорції та встановлюють таку мінову вартість, що ґрунтується на ціні рівноваги. В умовах мо­нополії диспропорції зберігаються.

5. Рівновага досягається на основі дії всіх учасників ринку.

6. Рівновага здатна забезпечити максимально високий рівень задоволення потреб (безумовно, за наявності ресурсів).

7. Попит на кожний товар залежить не тільки від його ціни, а й від цін на всі інші товари. Наприклад, зростання цін на деякі продукти харчування призвело в Україні до зменшення попиту на періодичні видання. Багато людей відмовляються від передплати на газети і журнали. Різко скоротилися їхні тиражі.

8. Сума попиту споживача на всі закуплені ним товари і покупки дорівнює за вартістю сумі всіх проданих ним товарів і послуг (у тому числі, послуг праці).

9. Ринок безперервно здійснює «пошук» так званих рівноважних цін.

10. Конкуренція – це важливий чинник встановлення рівноваги через ціни. Існуючі цінові сигнали регулюють ринок, за їх допомогою досягається рівновага.

11. Для рівноваги потрібний ринковий механізм, який діє значно ефективніше, ніж у минулому діяла так звана «планова система».