- •1. Предмет і метод історії економічних вчень
- •2. Економічна думка Стародавнього Сходу
- •6. Теорія і практика меркантилізму
- •7. Ідейно–теоретичні основи інституціоналізму та етапи його розвитку
- •8. Маржиналізм як переосмислення цінностей класичної політекономії
- •9. Неокейнсіанство: причини виникнення, методологічна основа, позитивні і негативні риси
- •10. Виникнення монетаризму
- •11. Історична школа
- •12. Економічні погляди на перехід від адміністративного до економічного господарства
- •13. Зародження політичної економії у. Петті, п. Буагільбера
- •14. Фізіократичні теорії ф. Кене
- •15. Економічні погляди ж. Тюрго
- •16. Економічна теорія а. Сміта
- •17. Основні ідеї економічного вчення д. Рікардо
- •19. Теорія послуг і концепція економічної гармонії ф. Бастіа
- •20. Вчення Мальтуса про реалізації суспільного продукту
- •21. Основні ідеї маржиналістських підходів і. Джевонс, Дж.С. Міль
- •22. Економічне вчення к. Маркса та його вплив на суспільне життя
- •23. Теорія споживчої поведінки. Інтерпретація і. Фішера
- •25. Неолібералізм у поглядах о. Бем–Баверка
- •28. Менгер к.: погляди та економічні концепції
- •30. Підприємництво й інновації й. Шумпетер
- •31. Кейнс: модель сукупної пропозиції
- •32. Кейнсіанська теорія попиту на гроші та модель загальної економічної рівноваги
- •33. Кейнсіанська та монетаристська концепції грошової політики
- •35. Л. Ерхарт як представник школи неолібералізму
- •36. Неолібералізм сучасної австрійської школи. К. Менгер
- •37. Теорія перманентного доходу Фрідмена
- •38. Монетарна концепція економічного регулювання м. Фрідмена
- •39. Інституціонально–соціальні погляди Дж. Гелбрейта та р.Коуза
- •40. Інститутціональні підходи до державного регулювання економіки. Теорема Коуза
- •41. Інституціональні ідеї т.Веблена
- •42. Інституціоналізм поглядів у. Мітчелла
- •43. Теорія сучасного інституціоналізму Дж. Б’юкенена
- •44. Економіко–юридичні концепції Дж. Коммонса
- •45. Теорія «життевого циклу» Модельяні
- •46. Модель Манделла–Флемінга (рівновага товарного, грошового і зовнішнього ринків)
- •47. Модель економічного зростання Харрода–Домара
- •48. Модель економічного зростання Роберта Солоу
- •49. Модель міжнародної торгівлі Хекшера–Оліна
- •50. Парадокс Леонтьєва
- •51. Модель в. Леонтьєва «витрати–випуск», її особливості
- •52. Неотехнологічні теорії міжнародної торгівлі
- •53. Класифікація ринків Робінсона
- •54. Характеристика ревізіонізму е. Берштейна та центристських поглядів к.Каутського та р. Гіфельдінга
- •55. Значення економічних праць м. Зібера
- •56. Основні теорії суспільства за Друкером
- •57. Теорія розрива з минулим а. Тофлера
- •58. Альтернативні теорії о.В. Чаянова та м.Д. Кондратьєва
- •59. Економічні ідеї в.І. Леніна
- •60. Представники суб’єктивно–психологічного напрямку на Україні: Орженцький та Білимович
- •61.Школа економічної кон’юнктури. М.І. Туган–Барановський
- •62. Економіко–математична школа. Є.Є. Слуцький
- •63. Теорія «кібернетичної революції» р. Тібольда
- •64. Теорія індустріально–технократичного суспільства д. Белла
28. Менгер к.: погляди та економічні концепції
Карл Менгер (1840–1921) – учений-економіст зі світовим ім’ям, займає гідне місце в ряді кращих представників економічної науки другої половини XІХ ст. Незважаючи на дворянське походження, він дотримувався ліберальних поглядів на проблему соціально–економічного розвитку суспільства, що, мабуть, склалися ще в роки навчання на юридичних факультетах університетів у Відні і Празі. Незначний, на перший погляд, досвід практичної діяльності на поприщі журналістики і державної служби дозволив талановитому досліднику К. Менгеру підготувати і видати в 1871 р. фундаментальну, як з’ясувалося згодом, працю під назвою «Підстави політичної економії». «Підстави» К. Менгера, що надихнули його послідовників у Віденському університеті на подальші наукові вишукування відповідно до «нового» методологічного принципу «вчителя». Пов’язано це з тим, що, на відміну від методології У. Джевонсона і Л. Вальраса, менгеровская методологія дослідження зберегла окремі ключові позиції методології «класиків». Це, по–перше, відсутність в економічному аналізі засобів математики і геометричних ілюстрацій. По–друге, використання принципів вихідної (базової) категорії, яка вважається вартістю (цінністю) з тією тільки різницею, що остання, за Менгером, повинна визначатися хоча і за каузальним принципом, але не в зв’язку з виміром витрат виробництва (чи витрат праці), а в зв’язку із суб’єктивною характеристикою – граничною корисністю. І по–третє, на відміну від «класиків» К. Менгер вважає первинної не сферу виробництва, а сферу обороту, тобто споживання, попит.
Високо оцінюючи місце і роль обміну в економічному житті, глава «австрійської школи» засудив негативне ставлення до зайнятих у цій сфері людей зі сторони представників класичної політичної економії. Усі, хто сприяє обміну, тобто економічним міновим операціям, продовжує автор «Основ», є такими ж виробниками, як хлібороби і фабриканти, тому що ціль усякого господарства полягає не у фізичному збільшенні кількості благ, а у можливості більш повного задоволення людських потреб.
У спробі застерегти від уявлення про те, що величина цін на товари є істотним моментом обміну і що кількості благ в акті обміну є еквівалентами, К. Менгер стверджує, що дослідники в області явищ ціни напружували свої зусилля для вирішення проблеми зведення передбачуваної рівності між двома кількостями благ до його причин, і одні шукали ці причини в затратах однакової кількості праці на дані блага, інші – у рівних витратах виробництва, виникала навіть суперечка про те, чи віддаються блага в обмін одне на інше, тому що вони еквівалентні, або тому еквівалентні блага, що в акті міни віддаються одне за інше, тоді як у дійсності ніде не буває рівності в цінності двох кількостей благ.
29. Лозанська школа. Теорія рівноваги Л. Вальраса
Автором теорії загальної рівноваги є відомий швейцарський економіст Леон Вальрас (1834 – 1910), професор Лозаннського університету, за походженням француз. Він був одним із засновників теорії граничної корисності, однак став особливо відомим як автор теорії рівноваги. Своє відкриття він зробив на основі математичних висновків.
Леон Вальрас довів, що в умовах ринкової економіки є можливість встановлення рівноваги на основі співвідношення пропозиції і попиту. Вільна конкуренція забезпечує встановлення ціни рівноваги.
Рівноважна ціна – це ціна на конкурентному ринку, за якої величина попиту і пропозиції однакові, немає ні дефіциту, ні надлишку товарів і послуг. Така ціна не містить у собі тенденції до зростання або до зниження обсягів виробництва.
Постулатами теорії рівноваги Л. Вальраса є такі:
1. Зміни цін впливають на попит і пропозицію і навпаки; зміна попиту впливає на пропозицію і навпаки. Отже, їхній взаємозв’язок впливає на встановлення рівноваги.
2. Рівноважна ціна встановлюється у результаті конкуренції, співвідношення попиту і пропозиції, наявності ресурсів та інших чинників.
3. Загальна рівновага здійснюється щодо всіх товарів. Це пояснюється тим, що потреба у цьому товарі залежить від наявності інших товарів. Наприклад, споживання м’яса залежить від наявності кави.
4. Рівновагу характеризує, як правило, мінова вартість. Мінова цінність товарів – це рівень економічної рівноваги. В умовах конкуренції діють механізми, які усувають диспропорції та встановлюють таку мінову вартість, що ґрунтується на ціні рівноваги. В умовах монополії диспропорції зберігаються.
5. Рівновага досягається на основі дії всіх учасників ринку.
6. Рівновага здатна забезпечити максимально високий рівень задоволення потреб (безумовно, за наявності ресурсів).
7. Попит на кожний товар залежить не тільки від його ціни, а й від цін на всі інші товари. Наприклад, зростання цін на деякі продукти харчування призвело в Україні до зменшення попиту на періодичні видання. Багато людей відмовляються від передплати на газети і журнали. Різко скоротилися їхні тиражі.
8. Сума попиту споживача на всі закуплені ним товари і покупки дорівнює за вартістю сумі всіх проданих ним товарів і послуг (у тому числі, послуг праці).
9. Ринок безперервно здійснює «пошук» так званих рівноважних цін.
10. Конкуренція – це важливий чинник встановлення рівноваги через ціни. Існуючі цінові сигнали регулюють ринок, за їх допомогою досягається рівновага.
11. Для рівноваги потрібний ринковий механізм, який діє значно ефективніше, ніж у минулому діяла так звана «планова система».
