60. Представники суб’єктивно–психологічно­го напрямку на Україні: Орженцький та Білимович

Найбільш відомими представниками суб’єктивно–психологічного напряму в Україні на початку XX ст. були P.M. Орженцький та О.Д. Білимович.

Р. Орженцький свою працю «Корисність і ціна. Політико–економічний нарис» (1895) присвячує популяризації ідей австрійської школи. Він детально викладає теорію цінності Менгера, підтримує критику австрійською школою трудової теорії вартості і особливо теорії вартості К. Маркса. У магістерській дисертації «Учення про цінності у класиків і каноністів» (1896) Р. Орженцький дає історико–філософське обґрунтування психологічного напряму, його загальних методологічних принципів. Він високо оцінює теоретичні розробки представників австрійської школи і під впливом їхніх праць запроваджує в науковий обіг поряд з категорією суб’єктивної цінності такі категорії і поняття, як «об’єктивна суспільна цінність», «споживні» та «продуктивні блага».

Цінність благ Р. Орженцький визначає почуттям. Величина цінності, писав він, визначається «величиною чуттєвого стану», який породжується фактом володіння благом, або його відсутністю.

На еволюції суспільно–економічних поглядів Р. Орженцького позначився вплив соціальної школи в політичній економії. Суб’єктивно–психологічне визначення цінності він доповнює такими поняттями, як історичний характер формування потреб, їхня залежність від обмеженості благ тощо.

Послідовником Київської психологічної школи був також професор Київського університету О. Білимович. Розробляючи і пропагуючи ідеї австрійської школи, він заперечує трудову теорію вартості і відповідні теоретичні концепції К. Маркса. Білимович бачить заслугу австрійської школи саме в тім, що вона виступила проти трудової теорії вартості, завдяки чому всі теоретичні розробки Маркса – положення про двоїстий характер праці, робочу силу як товар, додаткову вартість – як і вся «теорія експлуатації» зависли у повітрі. У О. Білимовича цінність є продуктом «оцінної діяльності суб’єкта». Величину цінності він зв’язує з інтенсивністю потреб і на цій засаді визначає зміст поняття «гранична корисність», зв’язуючи ступінь задоволення потреб з кількістю благ.

О. Білимович виступав прихильником використання математичних методів. У праці «До питання про розцінку господарських благ» (1914 р.) він дав найдокладніше в російській літературі висвітлення всіх позитивних якостей і недоліків застосування математичних методів з позицій психологічної школи. Що ж до перспектив суспільно–економічного розвитку, проблем поліпшення становища трудящих, то О. Білимович зв’язував їх з нагромадженням капіталу і підвищенням продуктивності праці.

61.Школа економічної кон’юнктури. М.І. Туган–Барановський

Туган–Барановський (1865–1919) – вче­ний зі світовим ім’ям, який зробив величезний внесок у розвиток багатьох теоретичних проблем економіки. Під впливом прогресивної професури університету (К. Гаттенбергер, Г. Цехановецький) М. Туган–Барановський сприймає ідеї класичної школи, захоплюється марксизмом.

М. Туган–Барановський став першовідкривачем сучасної інвестиційної теорії циклів. Ще 1894 p. він опублікував працю «Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя», яку захистив як магістерську дисертацію у Московському університеті.

Туган–Барановський критично проаналізував сучасні йому теорії ринку та криз і високо оцінив теоретичні засади «теорії реалізації» Сея, яка стверджувала, що пропозиція породжує попит. Він підкреслював правильність думки Рікардо і Сея про те, «що межа виробництва визначається продуктивними силами людства і аж ніяк не розмірами його споживання». Великого значення у про­блемі відтворення він надавав виробничому споживанню.

Як підставу для своєї теорії він бере ідею про зв’язок промислових коливань з періодичним зростанням основного капіталу. Саме цю ідею високо оцінив американський економіст Е. Хансен. М. Туган–Барановський розглядає проблему криз, аналізуючи економічні коливання, рух «економічної активності», а також фактори, що зумовлюють таку активність. М. Туган–Барановський звертає увагу на виявлення головного внутрішнього рушія «економічних активностей» і робить висновок, що таким є рух інвестицій.

М. Туган–Барановський підкреслює анархічний характер капіталістичного виробництва, диспропорційність у розміщенні вільних грошових капіталів у різних сферах їх застосування, що й спричиняє кризи. Регулювання інвестицій, правильний їх розподіл хоча б тільки в галузях, що виготовляють капітальні блага, на думку М. Туган–Барановського, відкриває можливості для безмежного розширення капіталістичного виробництва.

Глибоко обізнаний із різними західноєвропейськими економічними школами, М. Туган–Барановський, однак, не став прямим послідовником будь–якої з них. Критичний аналіз політекономічних шкіл, і передовсім німецької історичної та австрійської, а також марксистської теорії дав йому змогу розробити власну економічну концепцію в дусі прогресивного розвитку світової економічної думки.

Спочатку М. Туган–Барановський був прихильником Маркса. Але згодом в його працях з’являються критичні нотки. Він не сприйняв трудової теорії вартості, назвав «фікцією» трудову вартість і «малозначущою» категорію додаткової вартості. М. Туган–Барановський заперечував марксистське положення, що нова вартість створюється робочою силою. Джерелом прибутку він називає весь капітал. Проте він не відкидає марксизм, а прагне розвивати його наукові елементи.

Велику увагу приділив М. Туган–Барановський питанню розвитку капіталізму в Росії, що в останнє десятиріччя XIX ст. стало головним теоретичним питанням у країні. У 1898 p. було опубліковано його докторську дисертацію «Російська фабрика в минулому та сучасному. Історико–економічне дослідження». Ця праця здобула високу оцінку західноєвропейських економістів (зокрема І. Шумпетера).

Загальновизнаним у світовій економічній літературі є внесок М. Туган–Барановського в розробку таких проблем, як теорія розподілу, теорія кооперації, теорія соціалізму та ін.