10. Виникнення монетаризму

Монетаристи ¾ прихильники цінової стабілізації, не виключають процентного регулювання, але вбачають свою «проміжну мішень» у грошовій масі. В наукових працях М.Фрідмена сформульовано «грошове правило», згідно з ним збільшення грошової маси необхідно проводити систематично, але поступово і незалежно від кон’юнктури і циклічності коливань.

Попит на гроші пов’язаний із рухом фундаментальних макроекономічних показників. Пропозиція грошей не стабільна і залежить від суб’єктивних рішень кредитних інститутів. Якщо кількість грошей буде недостатньою, це призведе до спаду виробництва, якщо надмірною, то до знецінювання грошей.

Головним способом стимулювання ділової активності повинен стати обсяг пропозиції грошей. Кількість грошей, необхідних для обороту реалізації товарів і послуг в економіці називається законом грошового обігу.

Монетаристи розглядають пропозицію грошей як альтернативне ставлення до їх попиту. Це дві невіддільні й водночас протележні сторони єдиного економічного механізму, взаємодія яких здійснюється на монетарному ринку. Грошова пропозиція, як проміжна мета, повинна визнаватися відповідно до попиту на гроші. Неврахування цієї істини може призвести до суттєвого розходження між пропозицією і попитом, що в свою чергу може вилитись у проблеми із платіжним балансом, падіння ВВП, високих темпів інфляції.

М. Фрідмен наполягав на тому, що зростання грошової пропозиції призводить до додаткових витрат безпосередньо, і тим самим викликає інфляцію. Він стверджував, що люди завжди тримають визначену частку свого доходу у вигляді готівки. Зростання грошової пропозиції збільшує сукупний попит на товарному і фондовому ринках.

11. Історична школа

У період об’єднання німецьких земель в єдину державу, тобто в середині XIX ст., виник ще один альтернативний класичній політичній економії напрям економічної думки, що отримав назву «Історична школа Німеччини» або «німецька історична школа».

Ця школа розкриває не стільки історичний, скільки соціально–історичний напрям, тому що її автори, на відміну від класиків, включили в поле досліджень політичної економії разом з економічними і неекономічні чинники, вперше почавши тим самим одночасний розгляд в історичному контексті всього різноманіття соціально–економічних проблем, усієї сукупності суспільних відносин.

У своїй критиці німецькі автори одностайні в тому, що класики надмірно захоплюються абстракціями і узагальненнями і недооцінюють значення фактів і спостережень, пов’язаних з минулим і сьогоденням. Вони також звинувачують класиків за абсолютизацію принципів економічного лібералізму, прихильність якійсь універсальній економічній науці і вузькість індивідуалістичних доктрин та наполягають на доцільності дослідження реального, а не уявного зображення конкретної дійсності. Про характерну особливість історичної школи Німеччини свідчить та обставина, що її головні ідеї були сформульовані теоретичними попередниками даного напряму економічній думки – А. Мюллером і Ф. Листом. Зміст їх ідей:

• особлива і значна роль для економічної науки історичного методу; характеристика політичної економії не як універсальною, а національної науки;

• врахування впливу на національне господарство не тільки економічних, але і природно–географічних, національно–історичних та інших неекономічних передумов;

• визнання суспільного інтересу нації вищим за особистий інтерес індивідуума.

У процесі еволюції історичної школи Німеччини в економічній літературі виділяють зазвичай три етапи.

• Перший етап охоплює період 40–60–х рр. XIX ст., він отримав назву «Стара історична школа»; основні автори цього етапу В. Рошер, Б. Гильдебранд, К. Книс.

• Другий етап припадає на 70–90–і рр. XIX ст. і називається «Нова історична школа»; основні автори – Л. Брентано, Г. Шмоллср, К. Бюхер.

• Третій етап мав місце протягом першої третини XX ст. під назвою «Новітня історична школа»; основні автори – В. Зомбарт, М. Вебср, А. Шпитхоф.

Значення «Старої історичної школи», в порівнянні з іншими етапами в розвитку соціально–історичного напряму економічної думки, слід виділити особливо з огляду на те, що автори цього етапу, будучи родоначальниками німецької історичної школи, зробили найбільш вагомий внесок у формування її основних наукових цінностей. Наприклад, Вільгельм Рошер – професор Геттінгепського університету, автор таких творів, як «Короткі основи курсу політичної економії» і «Основи народного господарства», наполягав на необхідності тільки еволюційного розвитку суспільства, порівнюючи всяку потребу в революційній зміні з «найбільшим нещастям і нерідко смертельною недугою народного життя». Саме йому належить алегоричний вислів про те, що «одного економічного ідеалу не може бути для народів, так само як плаття не шиється за однією міркою».