23. Сприймання як дія

Моторні компоненти відіграють важливу роль у сприйманні, оскільки воно є своєрідною дією, спрямованою на обстеження сприйманого об’єкта і створення його копії, його подоби. Істотним компонентом сприймання є моторні процеси. До таких моторних процесів, наприклад, належать рухи руки, що обмацує предмет; рух ока, що простежує видимий контур предмета; рух гортані, що відтворює чутний звук, поворот голови в бік звукового подразника та ін.

Моторні компоненти відіграють провідну роль в акті дотику, особливо в активному дотику, що характеризується високою точністю — адекватність відображення предмета в цьому разі виникає при переміщенні руки, що рухається, щодо сприйманого предмета.

У роботі руки, що рухається, і руху ока є багато спільного, оскільки вони оглядають, «обмацують» контури малюнка і предмета. Рука «вчить» око своїм прийомам обмацування, «вчить» своєрідній стратегії і тактиці цього обмацування.

Рух руки, що обмацує предмет, і рух ока в процесі зору з певною умовністю можна поділити на дві групи. До першої групи належать рухи пошукові, настановні і коригувальні. За допомогою цих рухів здійснюється пошук заданого об’єкта сприйняття, встановлення руки чи ока у «вихідну позицію» і її коригування. Друга група рухів — група гностичних рухів і перцептивних дій. Ці рухи беруть участь у побудові образу, у вимірі просторових характеристик об’єктів, у впізнанні знайомих предметів тощо.

Адекватність сприйняття предметів чи явищ навколишнього світу виробляється в процесі життя, навчання і піддається перебудовам.

Як показують спостереження за особами, що втратили зір у ранньому дитячому віці, і сліпонародженими, котрим зір було повернуто у зрілі роки, у них відзначаються порушення сприйняття. Людина не може сприймати доти, доки вона не навчиться сприймати предмети і явища.

Вищенаведене вказує на те, що сприймання є системою перцептивних дій, оволодіння якими потребує спеціального навчання і практики.

Під спостереженням, що є довільною формою сприймання, мають на увазі навмисне, планомірне сприймання предметів чи явищ навколишнього світу.

Сприймання в цьому разі виступає як самостійна діяльність. Щоб спостерігати, потрібно навчитися користуватися нашими органами чуття, навчитися сприймати дотиком, бачити, чути, відчувати смак, запахи тощо. Чим ширший досвід і знання спостерігача, тим ширше його сприйняття.

24. Увага та її класифікація

Классификация видов внимания может быть осуществлена по достаточно многочисленным критериям.

Если в качестве критерия классификации выступает происхож­дение внимания, то выделяют природное и социально обусловлен­ное внимание. Первое представляет собой врожденную способность к избирательности реагирования на внешние и внутренние воздей­ствия на основе безусловного ориентировочного рефлекса в силу их информационной новизны. Социально обусловленное внимание формируется при жизни под влиянием обучения и воспитания. Оно связано с сознательной избирательностью и волевой регуляцией ре­агирования.

В случае, когда в качестве критерия классификации принима­ется локализация объекта внимания, выделяют внешнее и внут­реннее внимание. Очевидно, что внешним оно является, если объект находится вне субъекта внимания, и, наоборот, если объектами вни­мания становятся элементы внутренней жизни человека (мысли, чувства, воспоминания и т.п.), внимание является внутренним.

Учитывая особенности субъекта внимания, считают, что если им является отдельный человек, то внимание индивидуальное; еслигруппа – групповое; если коллективный субъект – коллективное.

По критерию времени В.И.Страхов выделяет возвратное вни­мание, объектом которого являются результаты частично или пол­ностью выполненной работы; перспективное внимание, направлен­ное на оценку результата, план последующих действий. По данному критерию можно выделить и актуальное внимание, представлен­ное «здесь и теперь» и обслуживающее актуальную деятельность.

Этот же психолог по характеру отражения объектов внима­ния, взяв за основу разделения характер отражения объекта внима­ния, характеризует внимание, направленное на детали объекта, как аналитическое, дифференцирующее и, соответственно, направлен­ное на целостный объект как синтетическое.

Приняв за основание классификации характер объекта внима­ния, В.И.Страхов описывает следующие его виды:

– сенсорное (чувственное и перцептивное), объектами кото­рого являются ощущения и восприятия;

– интеллектуальное, где в качестве объектов внимания высту­пают содержательно-процессуальные характеристики мышления;

– двигательное (исполнительское), объектами внимания при нем становятся действия и операции выполняемой деятельности;

– пользуясь этим критерием, правомерно выделить аффектив­ное внимание, объектами которого выступают эмоции и чувства,переживаемые человеком.

Р.С.Немов по характеру управления вниманием подразделя­ет его на непосредственное, которое управляется напрямую объек­том внимания, и опосредованное, регулируемое с помощью посред­ников (слов, жестов и т.п.).

Наиболее распространенной является классификация видов вни­мания по критерию представленности в акте внимания цели и воле­вого усилия. По данному основанию выделят непроизвольное, про­извольное и послепроизвольное внимание.