35. Мислення і мова

Мислення нерозривно пов'язане з мовою. Мислення і мова виникають і розвиваються одночасно.

Мислення у власному розумінні слова без мови неможливе. Абстрактне мислення — це мовне, словесне мислення.

Мова — необхідна умова виникнення думки і процесу мислення. За допомогою мови відбувається перехід від сприймання й уявлень до понять, здійснюється формування узагальненої думки.

Мова дає змогу закріплювати й зберігати набуті людьми знання, передавати їх із покоління в покоління, використовувати у практичній діяльності і в подальшому пізнанні дійсності всю суму знань, нагромаджених людством,

Перебуваючи в єдності, мислення й мова нетотожні, це різні соціальні явища. Мова — звукова матеріальна оболонка думки, мова — означає мислення — віддзеркалює об'єктивну реальність. Мова — засіб повсякденного спілкування людей, важлива складова культури будь-якого народу.

Мислення вивчається формальною логікою, а мова — предмет мовознавства.

На базі природних мов виникли штучні мови науки.

Природні, або національні, мови — це звукові (мова), а пізніше і графічні (письмо) інформаційні знакові системи в кожній нації, що історично склалися.

Штучні мови — це спеціально створені мови. На відміну від природних ці мови конструюються цілеспрямовано для міжнародного спілкування (напр., інтерлінг, есперанто), автоматичної обробки інформації за допомогою ЕОМ (мови програмування, машинні мови), запису інформації (інформаційні мови), для вирішення інших завдань у галузі науки і техніки.

36. Визначення і види пам яті

Пам’ять — це властивість живої матерії сприймати, запам’ято­вувати, зберігати, активувати, відтворювати і забувати інформацію.

Нині виділяють три види пам’яті: генетичну, імунологічну і нервово-психічну.

Генетична пам’ять — пам’ять про структурно-функціональну органі­зацію живої системи, що визначає той чи той біологічний вид. Жива система має постійно себе відтворювати, а тому повинна пам’ятати свою будову і функції. У живій матерії цю функцію здійс­нюють дезоксирибонуклеїнові і рибонуклеїнові кислоти.

Імунологічна пам’ять — пам’ять, що посилює захисну функцію живої системи на повторне проникнення в неї генетично сторонніх тіл (віруси, бактерії та ін.), які називають «антигенами». Імуноло­гіч­на система виробляє антитіла (білки, що руйнують чужорідні тіла). Імунна відповідь здійснюється системою Т-лімфоцитів (клітинний захист здійснюється Т-кілерами, Т-хелперами (помічниками) і Т-клітинами, що розпізнають антигени) та системою В-лімфо­цитів, що виробляються кістковим мозком і забезпечують гуморальний захист. В-лімфоцити виробляють різні класи імуноглобулінів, що є антитілами, вбудованими в їхню мембрану.

Важливу роль у процесі імунологічної пам’яті відіграють Т-хел­пери (помічники). При їхньому ураженні, наприклад при ВІЧ, імунна система стає нездатною ні до утворення кілерів, ні до вироб­лення антитіл В-лімфоцитами.

Отже, імунологічна система забезпечує збереження живої системи як біологічного виду, використовуючи механізми генетичної пам’яті.

Нервово-психічна, чи нервова, пам’ять — це сукупність складних нервово-психічних процесів, що забезпечують єдність і цілісність організму і спрямовані на формування його адаптивної поведінки.

У нервово-психічній пам’яті виділяють генотипічну (вроджену) і фенотипічну види пам’яті. Генотипічна пам’ять, ґрунтуючись на генетичній пам’яті, забезпечує становлення безумовних рефлексів і різних форм уродженої поведінки (інстинктів), що відіграють важливу роль у пристосуванні і виживанні виду. Фенотипічна пам’ять — сукупність нервово-психічних процесів, які становлять основу адаптивної індивідуальної поведінки, що формується в результаті навчання. Цей вид пам’яті забезпечує збереження і витягнення інформації, що здобувається індивідуумом у процесі всього життя.

Слід пам’яті, сформований у процесі навчання, називається енграмою.

Енграма пам’яті характеризується такими показниками: тимчасовим фактором, що визначається послідовністю і динамікою фізіологічних процесів у формуванні сліду пам’яті; самими параметрами стану енграми, найважливішою властивістю якої є готовність до витягування і відтворення інформації; будовою енграми, в тому числі нейрофізіологічними, нейронними і молекулярними її механізмами.

Слід зазначити, що пам’ять нерозривно пов’язана з відчуттями, сприйняттями, мисленням і особистісними установками. Механізми пам’яті й дотепер залишаються недостатньо вивченими. Незважаючи на численні дослідження, й досі залишається нез’ясованим, які ж ділянки мозку є відповідальними за запам’ятовування, збереження, активацію і відтворення інформації (В. М. Кроль, 2003).