- •1.Дослідження Платоном і Аристотелем сутності та форм організації держави.
- •2.Влада як соціальне явище. Концепції влади. Методи влади.
- •3.Напрямки української політичної думки хіх-хх століття.
- •4.Поняття та сутність правової держави. Становлення правової держави в Україні.
- •5.Концепція політичного лідерства та його типологія.
- •6.Системний аналіз та його роль у становленні теорії політичних систем суспільства.
- •7.Основні типи й оціночні показники легітимності влади.
- •8.Принципи і сутність поділу влади в демократичному суспільстві.
- •10.Вибори та їх класифікація. Типологія виборчих систем.
- •9.Предмет, методи, категорії і функції політології.
- •11.Т.Гоббс, Дж. Локк, ж.-ж. Руссо про суспільний договір.
- •12.Хка та типологія політичної еліти.
- •13. Сутність та основні типи політичної соціалізації. Соціальна та політична стратифікація.
- •14. Політичні партії. Ґенеза, типологія та функції.
- •15. Політична етика та макіавелізм в політиці.
- •16. Поняття політичної ідеології, її сутність та основні напрямки.
- •17. Сучасні елітарні теорій. Їх типологія та функції.
- •18. Зміст та структура етнонац відносин. Місце та роль етнонац політики в системі державної політики.
- •19. Політика як суспільне явище і форма діяльності.
- •20. Особливості формування сучасних політичних партій.
- •21.Походження держави, її сутність, та функції.
- •22.Структура і типологія громадсько-політичних рухів.
- •23.Кант, г.Гегель про природу правової держави.
- •24.Типи демократії їх сутність та критерії визначення.
- •25.Поняття, зміст і структура громадянського суспільства.
- •26.Основні історичні форми та типи демократії. Моделі демократії.
- •27. Політичні конфлікти: джерела, функції і методи врегулювання.
- •28. Політичні режими, їх сутність та типологія.
- •29. Основні підходи до аналізу сутності і походження держави.
- •30. Механізми функціонування, проблеми збереження та забезпечення стабільності політичних систем.
- •32. Теоретичні засади консервативної ідеології.
- •33. Концепція гром суспільства. Взаємодія гром суспільства і правової держави; етика відносин.
- •34. Основні теоретичні джерела сучасних концепцій соціального конфлікту.
- •35. Форми правління та їх співвідношення з політичними режимами.
- •36. Сутність, структура та функції політичної свідомості.
- •37. Структура, функції та типологія політичних систем. Політична система сучасної України.
- •38. Сучасні теорії демократії.
- •39. Національно-радикальний напрям української політичної думки (д.Донцов, м.Міхновський).
- •40. Історичні умови та шляхи формування націй. Особливості формування української нації.
- •41.Погляди н. Макіавеллі на державу і методи державного управління.
- •42. Базові засади лібералізму як політичної ідеології.
- •43. Сутність, характерні риси та функції політичного лідера.
- •44. Політична культура: сутність, структура, функції.
- •45. Засадничі принципи класичних теорій еліт г.Моска, в.Паретто, р.Міхельса.
- •46. Виборчі системи і їх місце в форм інститутів політичної влади. Виборча система в сучасній Україні.
- •47. Форми державного правління та державного устрою.
- •48. Соціальні та ідейні витоки демократії, її сутнісні характеристики.
- •49. Основні теорії соц структури суспільства. Сутність і політичне значення поняття “середній клас”.
- •50. Партійні системи та їх типологія. Особливості партійної системи України.
- •51. Сутність та функції соціальної структури суспільства. Класова теорія к.Маркса та м.Вебера.
- •52.Глобальні проблеми людства та шляхи їх розв’язання.
- •53.Передумови виникнення внутрішньополітичного конфлікту та основні методи їх подолання.
- •54.Структура, функції та типологія політичних систем, основні елементи політичної системи.
- •55.Політична свідомість як фактор політичної поведінки. Типологія політичної свідомості.
- •56.Соціал-демократія як ідейно-політична доктрина.
- •57.Політична влада: сутність, джерела, ресурси та механізми здійснення.
- •58.Теоретичні передумови виникнення та основні концепції класичної геополітики.
- •60.Принципи виборчого права та організації демократичних виборів.
24.Типи демократії їх сутність та критерії визначення.
25.Поняття, зміст і структура громадянського суспільства.
Громадянське суспільство — це не якісь ізольовані індивіди, а комплекс соціальних відносин, система суспільних інтересів (економічних, соціальчо-політичних, релігійних, духовних, сімейних, культурних та інших), яка виражає різнорідні цінності, інтереси і потреби членів суспільства. Це сфера самовиявлення вільних громадян і добровільно сформованих асоціацій і організацій, обмежених відповідними законами від безпосереднього втручання та довічної регламентації діяльності цих громадян і організацій з боку державної влади. , Такий підхід до аналізу громадянського суспільства дає змогу зробити висновок про те, що воно має відображати громадянські відносини, взаємозв'язок всіх сфер суспільного життя людини. В той же час громадянське суспільство — це не будь-яке суспільство, а сукупний індивід, який виступає через систему різних асоціацій, об'єднань своєрідним регулятором свободи людини
Основою громадянського суспільства є поділ і різноманітність, механізм стримування та урівноваження. Політичні інституції відокремлені від культурних і позбавлені можливості отримувії іи економічний зиск; чиновники не мають змоги зловживати споїм службовим становищем; держава ие контролює культурне, релігійне та наукове життя; високий соціальний статус не може бути запорукою авторитету в культурній або політичній сфері. Завдяки пресі, законодавчій ініціативі та іншим факторам вільне суспільство одержує можливість контролювати та стримувати державну владу. Словом, важливе місце у розумінні громадянського суспільства посідає асоціатичний аспект, тобто наявність певної спільності соціальних суб'єктів, що прагнуть самоідентифікації. Проблематика громадянського суспільства є доволі складною. Вона не обмежується тільки аспектом надання соціальним суб'єктам достатнього простору для реалізації їх вільного вибору у власних дзях на свою і суспільну користь. Але не слід забувати, що громадянське суспільство — це людське суспільство, взяте з точки зору його конкретної якісної характеристики. Саме за таких умов здійснюється його функціонування, коли встановлюється відносна рівновага між моментом самодіяльності і владної обумовленості поведінки конкретних соціальних суб'єктів, коли вплив центральної влади на життя суспільного організму є гнучким, коли і влада, та Її адресати діють взасмовідповідально і обмежують себе і одне одного в експансіоністських проявах.
Елементи громадянського суспільства мають відповідати таким вимогам:
1) економічна система діє за принципами са»воорганізації, саморегулювання, самоуправління;
2) соціальна система має чітко виражене структурне оформлення;
3) політична система виступає, з одного боку, в формі механізму узгодження соціальних інтересів в суспільстві, а з іншого.
26.Основні історичні форми та типи демократії. Моделі демократії.
27. Політичні конфлікти: джерела, функції і методи врегулювання.
Конфлікт (від лат. confiictus — зіткнення) — крайнє загострення суперечностей сторін, пов'язане з відмінностями їхнього становища в суспільстві, загострення суперечностей інтересів, цілей і цінностей, зіткнення і протиборство певних систем.
Конфлікт — це випробування сил протиборствуючи сторін; це зіткнення протилежних інтересів, думок, поглядів; серйозні розбіжності, гострі суперечності, здатні спричинити серйозні ускладнення в боротьбі ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників. конфлікт — це тип відносин, який характеризується зіткненням інтересів окремих індивідів, соціальних спільностей, соціальних інститутів, при якому дії сторін спрямовані на досягнення несумісних цілей.. Основною причиною виникнення політичного конфлікту є боротьба за владу. Політичний конфлікт — це боротьба за володіння політичною владою, яка являє собою сукупність соціальних позицій, що дозволяють одній групі людей розпоряджатися діяльністю інших.Типологія — вузлова проблема теорії конфліктів. Основоположник сучасної конфліктології К. Боулдінг виділяє такі основні типи конфліктів: дійсні, випадкові, приховані і фальшиві. Політичні конфлікти поділяються на два типи: зовнішньополітичні та внутрішньополітичні, які, в свою чергу, поділяються на підтипи.
Основні функції політичних конфліктів: позитивна і негативна. Конфлікт може виступати як стимулятор і рушійна сила соціальних змін. Разом з тим конфлікт може виконувати руйнівну функцію. Отже, політичні конфлікти виконують стабілізуючу, конструктивну та дестабілізуючу, деструктивну функції. Аналізуючи основні шляхи, механізми, методи регулювання політичних конфліктів, слід розглянути основні методи подолання внутрішньополітичних, зовнішньополітичних (міжнародних) конфліктів і окремо основні механізми локалізації міжнаціональних конфліктів.
Першим методом подолання політичних конфліктів є його уникнення. Цей метод найпоширеніший. Він передбачає сходження з політичної арени того чи іншого діяча.
Другим методом подолання конфлікту може бути званий спосіб «відкладання» конфлікту. Суть його, як і в першому методі полягає, в сходженні зі сцени політичної боротьби взагалі, залишення переможцеві своєї території. Найбільш дійовий — метод переговорів. На переговорах знімаються основні причини виникнення конфліктів. Ці методи використовувалися протягом усієї історії розвитку людського суспільства.
Названі методи, звичайно, не вичерпують усіх можливих способів вирішення конфліктів.
Політичне суспільство України — це синтез елементів напівдемократичної та напівтоталі-тарно) системи західноєвропейського буржуазного типу. Поступово консенсус стає принципом взаємодії політичних сил. Консенсус стає показником розвину тості демокралї в Україні. Таким чином, важливу роль відіграє загальнонародний консенсус. Він забезпечить зміни сучасного політичного процесу в Україні і допоможе подолати кризу.
Причини конфліктних ситуацій у сфері економічної політики: відсутність концептуально виваженої домінанти в економічній політиці, формування правового поля навздогін об'єктивним потребам суспільства, економічний волюнтаризм та суб'єктивізм, непослідовність владних рішень.
Причини конфліктогенної ситуації в політичній сфері: неефективність законотворчої діяльності Верховної Ради, відсутність у державної влади політичної волі щодо здійснення реформ, а саме — контроль та послідовність, невідповідність форм і методів регулювання національних особливостей, надмірна регламентація відносин, особливо соціальних, неорганізованість, недостатній рівень взаємодії держави і суспільства. Шляхи подолання конфліктів у сучасній Україні: держава має стати консолідуючим началом і чинником для всіх членів суспільства, для всіх політичних сил і груп. Новий характер конфліктності можна вирішити за умов задоволення інтересів у рамках системи, наближення еліти до суспільства, вдосконалення технологій прогнозування, формування культури реакції на конфліктність, демократичних традицій, мудрості політичних лідерів, підвищення рівня знань інтелектуальної еліти, врешті решт—доброї волі політиків і всього суспільства. Важливо подолати кризу ідентичності, що проявляється у вестернізації відносин, кризу відповідальності в суспільстві, кризу проникнення, подолання вузько-партійних інтересів, кризу легітимності, парламентську кризу на основі технології консенсусу та лояльності до опозиції, наближення держави до людей через довіру та інформованість. Це допоможе подолати затягування перехідного періоду формування політичної системи, її невизначеність. Лише загальнонародний консенсус на основі цінностей, що підтримує більшість народу, забезпечить зміни характеру політичного процесу в сучасній Україні.
типологія
Політичний конфлікт — зіткнення протилежних сил, поглядів, неспівпадання інтересів, яке зумовлене взаємодією політичних інтересів і цілей.
Політичний страйк — найвища форма страйкового руху, колективна відмова страйкарів продовжувати роботу до задоволення політичних вимог.
Повстання — масовий відкритий збройний виступ певного класу або соціальної групи проти існуючого ладу, панівних класів і груп, національного і релігійного гноблення.
Путч — специфічна форма збройної боротьби за владу, яка спирається на військових, частину армії, які виступають безпосереднім інструментом захоплення влади або засобом психологічного тиску на уряд.
Суперечність — взаємодія протилежних сторін і тенденцій, предметів і явищ, які разом з тим перебувають у внутрішній єдності і взаємопроникненні, виступаючи джерелом саморуху.
Демонстрація — публічне вираження громадських настроїв (вимог, солідарності або протесту) шляхом організації масових мітингів.
Демарш — дипломатичний виступ з метою вираження протесту, прохання, адресованого уряду, владі, державі. Може бути виражене в ноті, меморандумі, заяві.
Переворот — докорінні зміни в державному устрої, персональні зміни в центрі, що приймає політичні рішення.
Політична боротьба — стан, суперництво в політичному житті та діяльності протилежних сил, партій, рухів.
