49. Основні теорії соц структури суспільства. Сутність і політичне значення поняття “середній клас”.

Людське суспільство завжди було і є розшарованим, розділеним за безліччю ознак на групи, які розрізняють за ознаками фаху і професії, освіти, відношення до власності, за обставинами життя, походженням, етнічною чи расовою приналежністю тощо. Спільність умов життя людей, схожість виконуваних ними функцій тягне за собою подібність інших ознак – способу мислення, сприйняття світу й ставлення до оточення, вартісних домінант, інтересів тощо. Розмаїта сукупність людських особистостей поділяється на певні спільноти – класи, стани, верстви, нації, касти тощо. Це соціальні групи, тобто цілісні соціальні утворення, що виникають об’єктивно і характеризуються сталими зв’язками людей, спільністю їхніх інтересів та властивостей, схожістю ставлення до інших соціальних угруповань, сповідуваних ідеалів, способу життя, тенденцій та перспектив розвитку.

Соціальна структура суспільства — ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об'єднаних стійкими зв'язками і відносинами. Іншими словами, це внутрішній устрій суспільства, який складається з відповідно розташованих, упорядкованих елементів, що взаємодіють між собою. Поняття «соціальна структура» охоплює системно-організаційний і стратифікаційний аспекти.

Згідно із системно-організаційним аспектом головний зміст соціальної структури створюють соціальні інститути, насамперед економіка, політика (держава), наука, освіта, сім'я, зберігаючи і підтримуючи існуючі в суспільстві відносини і зв'язки. Ці інститути нормативно регулюють, контролюють і спрямовують поведінку людей у життєво важливих сферах, а також визначають стійкі, регулярно відтворювані їх рольові позиції (статуси) у різних типах соціальних організацій. Соціальний статус є первинним елементом соціальної структури суспільства, що розкриває місце особистості в соціальній структурі суспільства. Він зумовлений професією, віком, освітою, матеріальними статками тощо. Наприклад, структура сім'ї утворюється взаємозалежною мережею позицій: чоловік, дружина, діти; у системі освіти — учитель, учень; в економіці — підприємець, робітник і т. д. Соціальні позиції (статуси) та зв'язки між ними визначають характер соціальних відносин. На основі близькості соціальних статусів, що встановлюють потенційну можливість участі індивідів у відповідних видах діяльності, формуються складніші структурні елементи суспільства — соціальні групи.

Поняття суспільства і системи. Упродовж усієї історії соціо­логії однією з найважливіших її проблем була проблема: що являє собою суспільство? Соціологія всіх часів і народів намагалася відповісти на запитання: яким чином можливе існування сус­пільства? Які механізми соціальної інтеграції, що забезпечують соціальний порядок усупереч величезному розмаїттю інтересів індивідів і соціальних груп?

Соціологія по-різному тлумачить поняття “суспільство”. Е. Дюрк­гейм розглядав суспільство як надіндивідуальну духовну реаль­ність, яка основана на колективних уявленнях. За М. Вебером, сус­пільство — це взаємодія людей, яка є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на інших людей, дій. Американський соціолог Т. Пар­сонс визначав суспільство як систему відносин між людьми, основою якої є норми й цінності. З точки зору К. Маркса, суспільство — це сукупність, що історично розвивається, відносин між людьми, які складаються в процесі їх спільної діяльності.

Зрозуміло, що в усіх цих визначеннях так чи інакше відбито підхід до суспільства як до цілісної системи елементів, що знаходяться в стані тісного взаємозв’язку. Такий підхід до суспільства називається системним. Основна задача системного підходу в дос­лідженнях суспільства полягає в поєднанні різних знань про сус­пільство в цілісну систему, яка могла б стати теорією суспільства

Прихильники системного підходу до аналізу суспільства відповідають, що ні. З їхньої точки зору суспільство — це не сумативна, а цілісна система. Це означає, що на рівні суспільства індивідуальні дії, зв’язки і відносини створюють нову, системну якість.

системна якість — це особливий якісний стан, який не можна розглядати як звичайну суму елементів. Суспільні взаємодії й від­носини носять надіндивідуальний, надособистісний характер, тобто суспільство — це деяка самостійна субстанція, яка відносно індивідів є первинною. Кожен індивід, народжуючись, застає певну структуру зв’язків і відносин і в процесі соціалізації включається до неї.

Цілісній системі притаманна багатоманітність зв’язків, взає­модій та відносин. Найбільш характерними є корелятивні зв’язки, взаємодії та відносини, що включають координацію і субординацію елементів. Координація — це певна злагодженість елементів, той особливий характер їх взаємної залежності, який забезпечує збереження цілісної системи. Субординація — це підлеглість і сопід­леглість, що вказує на особливе специфічне місце, неоднакове значення елементів у цілісній системі.

Детерміністський підхід найбільш яскраво виражений у марк­сизмі. З точки зору цього вчення, суспільство як цілісна система складається з таких підсистем: економічної, соціальної, політичної та ідеологічної, кожну з яких, у свою чергу, можна розглядати як систему. Щоб відрізняти ці підсистеми від саме соціальної, їх називають соцієтальними. У взаємовідносинах між цими системами головну роль відіграють причинно-наслідкові зв’язки. Це означає, що кожна з цих систем існує не сама по собі, а, згідно з марксизмом, перебуває у причинно-наслідковій залежності від інших систем. Усі ці системи являють собою ієрархічну структуру, тобто знаходяться у співвідношенні субординації, підлеглості в тому порядку, в якому вони перераховані. У марксизмі чітко вказується на залежність і зумовленість усіх систем від особливостей економічної системи, в основі якої лежить матеріальне виробництво, що базується на певному характері відносин власності.

Ідеї функціоналізму більшою мірою притаманні англо-амери­канській соціології. Основні положення функціоналізму були сформульовані англійським соціологом Г. Спенсером у його праці “Основа соціології” і розвинуті англійським етнографом А. Редкліфф-Брауном і американськими соціологами Р. Мертоном і Т. Парсонсом.

Так само, як і прихильники системного підходу, функціоналісти розглядали суспільство як цілісний, єдиний організм, що складається з багатьох частин: економічної, політичної, військової, релігійної та ін. Але при цьому підкреслювали, що кожна частина може існувати тільки в рамках цілісності, де вона виконує конкретні, цілком визначені функції. Функції частин завжди означають задоволення певної суспільної потреби. Усі ж разом вони спрямовані на підтримку стійкості суспільства і відновлення людського роду. Оскільки кожна з частин суспільства визначає тільки їй притаманну функцію, то у випадку порушення діяльності цієї частини чим більше функції відрізняються одна від одної, тим складніше іншим частинам виконувати порушені функції.

Головною вимогою збереження суспільної цілісності є згода більшості суспільства з прийнятою в ньому системі цінностей.

Основна ідея методології і індивідуалізма зводиться до наступного: будь-яке соціальне явище, у тому числі суспільне життя, може бути пояснене через сукупність індивідуальних дій. Отже, завдання соціологічної науки полягає, перш за все, у поясненні, що таке індивідуальна дія і що таке сукупність індивідуальних дій.

середній клас - це особливий тип особистості, що з“являється в результаті соціального добору за умов ринку, найбільш активна в економічному відношенні частина населення, яка вирізняється насамперед такими ознаками, як характер прибутку, освіта, спосіб життя, тип мислення, соціальний престиж тощо. Він є найбільш гетерогенним соціальним утворенням щодо соціально-економічних і соціально-політичних позицій його складових елементів, характеризується надзвичайно високим рівнем соціальної мобільності й взаємообмінами