17.Класифікація залоз

Залози - це органи, які виробляють специфічні речовини, що називаються секретом. Вони бувають одноклітинні (одноклітинні залози шлунка, дихальних шляхів) та багатоклітинні. За функціональною діяльністю залози поділяються на групи: залози зовнішньої секреції, залози внутрішньої секреції та залози змішаної секреції, тобто подвійної дії. Гіпофіз розміщений у гіпофізарній ямці ту­рецького сідла клиноподібної кістки черепа. Розміри гіпофі­за: довжина — 8—10 мм, ширина — 12—15 мм; маса — близько 0,65 г. Гіпофіз є провідною ендокринною залозою, оскільки в ньому виробляються гормони, які регулюють розвиток і функції інших ендокринних залоз. Гіпофіз разом з гіпоталамусом утворює гіпоталамо-нейросекреторну сис­тему, бо вони беруть участь у процесі нейросекреції — син­тезі та секреції нейрогормонів, за допомогою яких здійсню­ються життєво важливі функції: ріст і розвиток організму, діяльність ендокринних залоз, центральної нервової сис­теми, координує енергетичний баланс, водно-електролітний баланс, тепловий баланс, неспання або сон, кровообіг і дихання, продовження роду.  Основною ознакою будови залоз внутрішньої секреції є відсутність вивідних проток, тому їхні секрети виділяються безпосередньо в кров або лімфу, що їх омиває. Ці секрети називають гормонами. Науку, що вивчає будову, функції і захворювання залоз внутрішньої секреції, називають ендокринологією. До залоз внутрішньої секреції належать гіпофіз, щитоподібна, прищитоподібні, загруднинна (тимус, вилочкова), шишкоподібна (епіфіз), надниркові, статеві, підшлункова. Останні дві одночасно є й залозами зовнішньої секреції, тому їх називають змішаними

18.Щитовидна залоза - є життєво важливим органом. Вона розташована на передній поверхні шиї, складається з двох симетричних часток, з'єднаних перешийком, за формою нагадує метелика.  Щитовидна залоза разом з іншими залозами ендокринної системи виробляє біологічно активні речовини - гормони, які протягом всього життя відіграють найважливішу роль абсолютно в кожному процесі, що відбувається в організмі людини. Всі залози ендокринної системи тісно взаємодіють між собою, це пояснює той факт, що навіть при незначному порушенні у функціях одного органу відбуваються зміни у всьому організмі. Щитовидна залоза виділяє два важливих йодованих гормони: тироксин (Т4) і трийодтиронін (ТЗ), які контролюють процеси росту, дозрівання тканин і органів, регулюють обмін речовин, роботу серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, психічну і статеву діяльність. Також інший вид клітин, наявний в щитовидній залозі, продукує і виділяє в кров третій гормон - кальцитонін. Він бере участь в регуляції засвоєння кальцію в організмі, який є основним матеріалом для формування і дозрівання кісток, а також необхідною речовиною для проведення імпульсу в нервові та м'язові тканини. Незважаючи на невеликий розмір, щитовидна залоза виробляє велику кількість гормонів, які стимулюють обмін речовин у всіх клітинах і регулюють практично кожен процес в організмі людини - дихання, прийом їжі, сон, рух, а також процеси у внутрішніх органах - від серцебиття до роботи репродуктивної системи. Тиреоїдні гормони необхідні для нормального розумового та фізичного розвитку. Поряд з гормоном росту, що виробляється в гіпофізі, вони відповідають за нормальний розвиток кісток скелета. Недолік гормонів щитовидної залози у дитячому віці призводить до припинення росту, а дефіцит їх при вагітності - до недорозвиненості мозку майбутньої дитини. Гормони щитовидної залози беруть участь у регуляції водно-сольового балансу, в утворенні деяких вітамінів (наприклад, утворенні вітаміну А в печінці), а також у здійсненні функції інших гормонів в організмі. Наприклад, без гормонів щитовидної залози неможливий вплив гормону росту на головний мозок.

19. Залози змішаної секреції, підшлункова залоза, цукро́вий діабет. Залози змішаної секреції – залози що виконують зовнішню та внутрішню секреторну функції, в людей це підшлункова та статеві залози. Підшлункова залоза бере участь у процесі травлення, тобто працює як залоза зовнішньої секреції, а з іншого виробляє інсулін та глюкагон - гормони, що регулюють вміст цукру у крові, тобто виконує внутрішню функцію. Статеві залози – у жінок яєчники, у чоловіків - сім’яники або яєчка. Виконують як зовнішньосекреторну функцію продукуючи статеві клітини так і внутрішньосекреторну виділяючи у кров статеві гормони. Підшлункова залоза – поряд із зовнішньо секреторною функцією – виділенням підшлункового соку у дванадцятипалу кишку підшлункова залоза виконує внутрішньо секреторну функцію. У тканині цієї залози є групки клітин, які мають назву панкреатичних острівців. ЦІ клітини не мають вивідних проток і щедро постачаються кровю. Епітеліальні клітини таких острівців виробляють гормон інсулін. Цей гормон відіграє дуже важливу роль у вуглеводному обміні. У здорових людей в крові міститься 0,1…0,12% глюкози. Надлишок її, що надходить у кров з органів травлення, проходячи через печінку, під дією інсуліну полімеризується в полісахарид глікоген, який підкладається в цьому органі про запас. В разі нестачі глюкози в крові частина глікогену перетворюється на глюкозу під впливом гормонів інших ендокринних залоз. Це забезпечує динамічну сталість складу плазми крові, що є одним із виявів гомеостазу. Цукро́вий діабе́т — група ендокринних захворювань, що розвиваються внаслідок абсолютної чи відносної недостатності гормону інсуліну, внаслідок чого виникає стійке підвищення рівня глюкози в крові — гіперглікемія. Захворювання характеризується хронічним перебігом і порушенням усіх видів обміну речовин: вуглеводного, жирового, білкового, мінерального і водно-сольового. Характерними симптомами є невгамовна спрага (полідипсія) та надмірне сечовиділення (поліурія), однак ці симптоми можуть бути слабко вираженими, якщо рівень глюкози в крові підвищений помірно.

20. Статеві залози виробляють статеві гормони й вод­ночас є репродуктивними органами, у яких містяться статеві клітини на різних стадіях до­зрівання. Статеві залози продукують чоловічі статеві гормони — андрогени (тестостерон), жіночі — естрогени, прогестини (прогестерон). В період статевого дозрівання ендокринна активність гонад в хлопчиків відновлюється, а у дівчаток їх внутрішня секреція виникає вперше. Під впливом естрогенів у дівчаток і андрогенів у хлопчиків статеві органи ростуть і дозрівають. Статеві гормони викликають також розвиток екстрагенітальних статевих ознак — молочних залоз, характерна будова тіла. У жінок статеві гормони викликають зміни ендометрію, характерні для менструального циклу. Андрогени проявляють анаболічний ефект, тобто вони посилюють синтез білка. У жінок ендокринну здатність мають вагітна матка і плацента. Вони продукують релаксин, який забезпечує розслаблення зв'язок лобкового з'єднання і інших суглобів тазу, а також зв'язок матки за рахунок активації розщеплювальних мукопротеїдів ензимів. Плацента утворює білки — гонадотропін і лактогенний гормон — і стероїдні гормони — естрогени, прогестерон. Ці гормони проявляють дію аналогічних гормонів, які виділяються іншими органами і є дублювальними і підсилювальними фізіологічного ефекту. Статевий розвиток, процес формування статевих ознак людини, що визначають його статеву належність. Невід'ємно пов'язан з фізичним, психічним, духовним і іншим аспектами індивідуального розвитку. Головні первинні ознаки статі – статеві залози (яєчка і яєчники), проводящі шляхи (сім'япроводи - сім’явиводящі шляхи) і яйцепроводи (маткові труби)), матка й копулятивні органи (половий член у чоловіків, піхва, клітор, полові губи в жінок). Всі інші ознаки, як одна стать відрізняється від іншої (особливості пропорцій тіла, ступінь розвитку молочних залоз, характер оволосіння, тембр голосу й т.п.), є вторинними статевими ознаками. Статевий розвиток людини здійснюється у двох тісно зв'язаних між собою напрямках - психосексуальном і соматосексуальном. Психосексуальний розвиток чоловіків і жінок має деякі особливості, обумовлені статевими розходженнями й поляризацією чоловічої й жіночої ролей. Нерідко в дитячому та підлітковому періоді виникають сумніви у повноцінності та якість розвитку статевих органів у хлопчиків і підлітків. Для правильної оцінки ступеня статевого дозрівання існують спеціальні діагностичні методи, що дозволяють точно визначити, чи відповідає рівень розвитку даної дитини нормі або потрібні які-небудь лікувальні заходи для прискорення його розвитку.  Найскладнішим у діагностиці затримки статевого розвитку є перехідний період - «стрибок» від хлопчика до підлітка-юнака, який в одній і цій віковій групі може відбуватися в різний час. Причому, слід зазначити, що терапія, спрямована на посилення андрогенізації підлітка з одного боку прискорює статеве дозрівання, з іншого - закриває зони росту в кістках, тим самим, прирікаючи дитину на низький зріст (що з соціальної точки зору небажано).

21. Значення, склад і фізико-хімічні властивості крові. Кров - непрозора червона рідина. Разом з лімфою і тканинною рідиною кров є внутрішнім середовищем організму. Кров складається з рідкої частини плазми, та формених елементів: лейкоцитів, еритроцитів, тромбоцитів • Червоні кров'яні тільця (еритроцити) — найчисленніші з формених елементів. Зрілі еритроцити не містять ядра і мають форму двоввігнутих дисків. Циркулюють 120 днів і руйнуються в печінці й селезінці. В еритроцитах міститься білок із іонами заліза — гемоглобін, який забезпечує головну функцію еритроцитів — транспорт газів, у першу чергу — кисню. Саме гемоглобін надає крові червоне забарвлення. У легенях гемоглобін зв'язує кисень, перетворюючись на оксигемоглобін, він має світло-червоний колір. У тканинах кисень звільняється із зв'язку, знову утворюється гемоглобін, і кров темніє. Крім кисню, гемоглобін у формі карбогемоглобіну переносить з тканин у легені і невелику кількість вуглекислого газу. • Кров'яні пластинки (тромбоцити) є обмежені клітинною мембраною фрагменти цитоплазми гігантських клітин кісткового мозку мегакаріоцитів. Спільно з білками плазми крові (наприклад, фібриногеном) вони забезпечують згортання крові, яка витікає з пошкодженої судини, приводячи до зупинки кровотечі, і тим самим захищають організм від небезпечної для життя крововтрати. • Білі клітини крові (лейкоцити) є частиною імунної системи організму. Всі вони здатні до виходу за межі кров'яного русла в тканини. Головна функція лейкоцитів — захист. Вони беруть участь в імунних реакціях, виділяючи при цьому Т-клітини, які розпізнають віруси та різноманітні шкідливі речовини, В-клітини, що виробляють антитіла, макрофаги, які знищують ці речовини. За норми лейкоцитів у крові набагато менше, ніж інших формених елементів Плазма крові — напівпрозора рідина жовтуватого кольору. Це резервний білок крові, він виконує пластичну функцію. Зв'язуючи різні речовини, в тому числі і продукти обміну, альбуміни забезпечують їх транспорт до місць використання і виділення. Друга група білків плазми — глобуліни (2,5 г%) з гама- і бета- глобулінів у відповідь на проникнення в організм чужорідних білків-антигенів синтезуються антитіла. В крові є близько 20 важливих мікроелементів. Багато з них (залізо, нікель, кобальт) беруть участь у кровотворенні. Хімічний склад, реакція середовища (pH) та інші хіміко-фізичні параметри крові відносно сталі. Це забезпечується механізмами гомеостазу. Загальна кількість крові в організмі дорослої людини біля 4,5-6 л, тобто біля 6-8% від загальної маси тіла. Функції крові: • Транспортна  • Поживна — кров розносить по тілу поживні речовини від кишечника або з місць їх накопичення (глюкозу з печінки). Завдяки цій функції кров відносять до трофічних тканин. • Видільна (екскреторна) полягає у видаленні з клітин та тканин організму кінцевих продуктів обміну речовин. • Дихальна — перенос кисню від легень до тканин та вуглекислого газу від тканин до легень; • Регуляторна — кров розносить по організмові фізіологічно активні речовини, які регулюють та об'єднують діяльність різних органів та систем, тобто здійснює гуморальну регуляцію функцій організму. • Терморегуляторна, тобто збереження сталості температури тіла. Ця функція здійснюється за рахунок фізичних властивостей води плазми крові. Кров, рівномірно розподіляючись в організмі, створює умови або для тепловіддачі (посилюючи рух крові в капілярах шкіри), або для збереження тепла (розширюючи судини внутрішніх органів). • Захисна — лейкоцити крові забезпечують фагоцитоз, а також виділення антитіл проти антигенів; здатність крові до згортання, внаслідок чого припиняється кровотеча (тромбоцит). • Гомеостатична (підтримання динамічної сталості внутрішнього середовища організму, гомеостазу) досягається завдяки тому, що кров, омиваючи усі органи і тканини, здатна нормалізувати склад внутрішнього середовища під контролем нервової системи.