22. Механізм згортання крові. Порушення згортання крові. Гемофілія.

Згортання крові — найважливіша реакція організму, що попереджує втрату крові при пошкодженні судин. Зменшення здат­ності крові згортатися може привести до смертельної кровотечі при найнезначнішому пораненні. Так відбувається, наприклад, при гемофілії (спадковому захворюванні).

 Механізм згортання крові складається з трьох послідовних етапів. Перший етап пов'язаний з руйнуванням тромбо­цитів і вивільненням з них ферменту тромбопластину. На другому етапі тромбопластин каталізує перетворення протромбіну (білка плазми крові) у тромбін у присутності іонів Са²⁺. Для утворення протромбіну необхідний вітамін К. На третьому етапі тромбін ка­талізує перетворення розчинного білка плазми фібриногену на нерозчинні нитки фібрину (також у присутності іонів Са²⁺). Нитки фібрину утворюють сітку, в петлях якої затримуються клітини крові, і кровотеча зупиняється.

  У нормі згортання крові наступає через 5-10 хв. після пошко­дження судини.

Гемофілія — невиліковне генетичне захворювання, пов'язане з порушенням згортання крові; при цьому захворюванні різко зростає небезпека загибелі від крововиливу в мозок та інші життєво важливі органи, навіть при незначній травмі. Хворі з важкою формою гемофілії нерідко піддаються інвалідизації, внаслідок частих крововиливів в суглоби (гемартрози) і м'язові тканини (гематоми).

Гемофілія з'являється через мутації одного з генів, найчастіше в X-хромосомі. Залежно від конкретного гену розрізняють три типи гемофілії (A, B, C).

Зазвичай хворобою страждають чоловіки, жінки ж виступають як носії гемофілії, які самі нею не хворіють, але можуть народити хворих синів або дочок-носійок. Найвідомішою носійкою гемофілії в історії була королева Вікторія.

Хоча хвороба на сьогоднішній день невиліковна, її протікання контролюється за допомогою ін'єкцій бракуючого фактора згортання крові, частіше всього виділеного з донорської крові. Деякі гемофіліки виробляють антитіла проти цього білка.

23.Визначення груп крові

Приналежність крові людини до тієї чи іншої групи залежить від наявності в еритроцитах певних антигенів (аглютиногенів), які позначаються літерами А і В.

Еритроцити І групи не мають вказаних аглютиногенів, їх прийнято позначати як 0(І).

Еритроцити II групи крові містять аглютиноген А, і таку групу крові позначають як А (II).

В осіб з III групою крові в еритроцитах знаходиться аглютиноген В, і таку групу крові позначають як В (III).

Нарешті, в осіб з IV групою крові в еритроцитах є аглютиногени А і В, і групу крові таких людей позначають як AB(IV).

Крім аглютиногенів у сироватці крові завжди містяться антитіла (аглютиніни) до відповідних аглютиногенів.

Так, в осіб з 0(І) групою крові виявляють аглютиніни α і β, в осіб з А(ІІ) групою крові — аглютинін β, з В(ІІІ) групою крові — аглютинін α , з АВ (IV) групою крові аглютиніни відсутні.

Таким чином, у крові людини ніколи не зустрічаються одночасно аглютиноген А з аглютиніном α  і аглютиноген В з аглютиніном β, тому аглютинація не відбувається.

Переливання крові є кращим засобом надання допомоги після великих крововтрат.

Після великої крововтрати, коли у пораненого спостерігається різке падіння артеріального тиску, переливання крові сприяє його підвищенню. Введені в кров еритроцити беруть участь в перенесенні кисню і цим зменшують явища кисневого голодування в організмі. При переливанні крові в організм потерпілого поступає також значна кількість білків, вуглеводів, солей і інших важливих для життєдіяльності організму речовин.

Переливання крові в невеликих кількостях має кровоспинну дію. Перелита кров не лише відшкодовує втрачену, але і збуджує роботу кровотворного апарату.

Переливання крові є дуже ефективним лікувальним заходом при шокових станах, великих опіках, важкій раневій інфекції і ряду інших захворювань.

Люди з І групою є універсальними донорами, а з 4 – універсальними реципієнтами.

Донорство є головним джерелом крові, її препаратів і компонентів. Осіб, які добровільно здають свою кров для введення хворим, називають донорами. Хворих, яким уводять донорську кров, називають реципієнтами. Безплатні донори здають кров без грошової компенсації. Донорів, які регулярно здають кров у заклади служби крові, називають активними. Донорами резерву називають осіб, які хоча б 1 раз здавали кров і згодні в разі потреби здати її знову.

Дача крові  1 доза – 400 мл Використовується для прямого переливання і виготовлення препаратів крові. Без збитку для здоров'я рекомендується 3-5 разів на рік з інтервалами не менше 2 тижнів Перед кроводачею краще добре поснідати, а після неї - що-небудь з'їсти і випити чашку міцного солодкого чаю. Кров відновлюється протягом 1 місяця.

24.Поняття про імунітет. Клітинний і гуморальний імунітет. Імунітет - прояв спрямованих на збереження сталості внутрішнього середовища захисних реакцій організму проти генетичне чужорідних речовин (антигенів). Найчастіше поняття "імунітет" означає несприйнятливість до збудників інфекційних хвороб і знезараження токсин.  Імунітет підрозділяється на гуморальний і клітинний, хоча вони виконують різні функції, але при цьому вони тісно взаємопов'язані, і їх поділ умовно. Гуморальний імунітет - це захист організму від інфекцій, здійснювана білками антигенами, розчинними в крові і рідинах нашого організму. В основі цього процесу лежить специфічна взаємодія антитіл з антигенами. Різниця між клітинним та гуморальним імунітетом полягає в об'єкті їх впливу. Клітинний імунітет спрямований на розпізнавання і знищення патогенних грибків, вірусів, внутрішньоклітинних бактерій, чужорідних тканин і клітин, пухлин (змінених власних клітин). А гуморальний імунітет на бактерій знаходяться в позаклітинній просторі і крові. Теорії імунітету: 1)Клітинна теорія, її автор Мєчніков І.І. Несприйнятливість пояснюється фагоцитарною активністю лейкоцитів. 2)Гуморальна, автор П.Єрміх. Несприйнятливість пояснюється утворенням в крові захисних гуморальних факторів – білків-антитіл. Сучасна теорія імунітету: Імунна система складається з близько 1012 лімфоцитів і 1020 молекул білків імуноглобулінів. Залежно від характеру чужорідних речовин відбувається: -розчинення (лізоцим розчиняє оболонки бактерій); -склеювання, при якому бактерії і віруси втрачають активність; -утворення осаду токсинів; -поглинання лейкоцитами – фагоцитоз.

25. Типи імунітету. Поняття про вакцинацію. Значення профілактичних щеплень. Природній імунітет. Природній імунітет буває вродженим і набутим. Здатність організму до захисту він інфекційних хвороб може бути вродженою, спадковою і такою, що виникла в процесі еволюції. Природний імунітет-це видова й одночасно індивідуальна властивість організму, що залежить від стану здоров’я людини. Опірність організму інфекційним хворобам ослаблюється при перехолодженні, перевтомі, стресових станах тощо.

Штучний імунітет. Можна запобігти захворюванню людини, зробивши їх запобіжне щеплення. З цією метою виготовляють вакцинацію, зо містять ослаблених або вбитих мікробів-збудників певних хвороб. Така вакцина, введена в організм, викликає у відповідь захисну реакцію, тобто починається активне утворення антитіл. Вони склеюють сторонні предмети. В подальшому варто збудникам хвороби покинути організм, як антитіла іншої починають перешкоджати розмноженню їх. Так виробляється штучний активний імунітет. Іноді при спалаху хвороби вже пізно вводити вакцину. Тоді вдаються до введення в організм лікувальних сироваток, що містять готові антитіла проти тієї чи інфекційної хвороби. Такий метод лікування дістав назву штучного пасивного імунітету : організм дістає готові антитіла, що запобігають розвиткові хвороби, часто небезпечної для життя.

  Метою імунізації є  захист дитини від різних інфекційних захворювань, які для дитини є небезпечними, бо часто мають тяжкий перебіг хвороби. У разі імунізації дитині вводять вакцину, яка містить дуже ослаблені, нешкідливі різновиди тих мікроорганізмих, які провокують виникнення небезпечних хвороб. вакцина надто слабка, щоб викликати інфекційне захворювання, але у відповідь на її введення організм виробляє антитіла, які в майбутньому забезпечать захист від конкретної хвороби, тобто імунітет. Імунізацію проводять у визначені вікові періоди життя дитини.

26.Будова серця. Серцевий цикл. Зміцнення серцево-судинної системи. Вади серця. Будова серця Серце людини розташоване посередині між правою і лівою легенями і трохи зміщене ліворуч. Це порожнистий м'язовий орган. Стінка серця утворена трьома шарами: внутрішнім - ендотеліальним, середнім м'язовим – міокардом, зовнішнім - сполучнотканинним.  Ззовні серце оточене еластичною навколосерцевою сумкою – перикардом. Серце людини чотирикамерне: складається з двох передсердь (верхня частина серця) і двох шлуночків (нижня частина серця).Передсердя- це відділи серця, в які кров збирається із вен. Шлуночки - це відділи серця, з яких кров надходить у артерії. Ліва і права частини серця розділені суцільною перегородкою. Серце має чотири клапани: два стулкові і два півмісяцеві. Стулкові містяться між передсердями і шлуночками. У лівій частині серця клапан має дві стулки (двостулковий), у правій - три стулки (тристулковий). Півмісяцеві (кишенькові) клапани розташовані один - на виході аорти (з лівого шлуночка), а другий на виході легеневої артерії (з правого шлуночка).  Серцевий цикл Серцевий цикл - поняття, що відображає послідовність процесів, що відбуваються за одне скорочення серця і його подальше розслаблення. Фази серцевого циклу: -систола передсердь (0,1 сек) -систола шлуночків (0,3 сек) -серцева пауза (діастола шлуночків і передсердь) (0,4 сек) Систола передсердь - скорочення міокарда передсердь, у результаті чого кров з передсердь надходить у шлуночки. Систола шлуночків - період скорочення шлуночків, що дозволяє проштовхнути кров в артеріальне русло.  Діастола - період часу, протягом якого серце розслаблюється для прийому крові.  Для зміцнення серцево-судинної системи достатньо дотримуватись таких правил: -слідкувати за своєю вагою; -укріплювати хребет; -займатись спортом; -позбавитись від шкідливих звичок; -не переїдати; -зменшити кількість споживання солі; -старатись якнайменше споживати міцний чай, каву, гострі приправи; Вади серця: -вроджені – це незрощення серцевої перегородки (дефекти клапанів); -набуті – набуваються після перенесення інфекційних захворювань (скарлатини, ангіни, карієсу). Є аутосомнодомінантні захворювання серцево-судинної системи. Синдром Табачника – це аритмія, що викликана неправильним розвитком провідної системи серця. Синдром Мільроя – це гіпоплазія лімфатичних судин. Такі хвороби, як атеросклероз, гіпертензія, варикоз успадковується полігенно.

27.Регуляція серцевої діяльності. Cерце змінює частоту і силу скорочень залежно від навантаження організму і його стану. Це відбувається завдяки взаємодії нервових і гуморальних впливів на серцевий м'яз та Саморегуляції(або автоматії).

Нервова регуляція: До серця підходять вегетативні нерви двох типів: парасимпатичні (гілки блукаючого нерва) і симпатичні. Вплив цих нервів на частоту і силу серцевих скорочень протилежний. Під впливом парасимпатичних нервів діяльність серця сповільнюється й послаблюється, а під впливом симпатичних — прискорюється й посилюється. Нервові впливи позначаються на змінах характеру роботи серця дуже швидко, майже миттєво.

Гуморальний механізм регуляції серцевої діяльності . Під дією речовин, що виділяються у кров деякими органами, серце змінює характер діяльності. Так, під впливом адреналіну, що утворюється в клітинах надниркових залоз, серцеві скорочення прискорюються й посилюються. Перебудова діяльності серця під впливом гуморальних факторів здійснюється значно повільніше, ніж під дією нервових імпульсів. Зате вплив гуморальних факторів тривалий.

Саморегуляція(або автоматія)

Автоматія серця. Серце ско­рочується ритмічно. Навіть після видалення з організму воно продовжує скорочуватися.

Властива серцю здатність до ритмічних скорочень, незалежно від впливів іззовні, дістала назву автоматії.

Здатність до автоматії, тобто до ритмічних скорочень, які вини­кають довільно, мають деякі м'язові волокна серця. Коли такі окремі клітини вмі­щують у живильне середовище — кров'яну сироватку, деякі з них через кілька годин починають ритмічно скорочуватися.

У стінці правого передсердя близько місця впадіння в нього порожнистої вени міститься синусно-передсердний вузол, утворе­ний м'язовими елементами серця . Його клітини мають найбільшу здатність до автоматизації. Під впливом ритмічних збуджень, що виникають у ньому, відбувається скорочення передсердь. Далі збудження передається на другий вузол — передсердно-шлуночковий, що міститься в правій частині серця, коло перегородки між передсердям і шлуночком. По особливих м'язових волокнах, що відходять від цього вузла, збудження передається на стінки обох шлуночків, і вони скорочуються.

Автоматичні імпульси у вузлах серцевого м'яза виникають тіль­ки за умови безперервного постачання його киснем і поживними речовинами.

28.Функціональний стан серцево-судинної системи – це не тільки основний показник здоров’я, він відіграє важливу роль в адаптації організму до фізичних навантажень і є одним з показників функціональних можливостей організму. Серцево-судинна система виконує в організмі низку функцій. Більшість з них спрямована допомагати іншим фізіологічним системам. Основні функції серцево-судинної системи можна розділити на п’ять категорій: обмінну; видільну; транспортну; гомеостатичну; захисну. Серцево-судинна система забезпечує доставку кисню і поживних речовин кожній клітині організму та виведення з нього кінцевих продуктів обміну речовин. Вона транспортує гормони, підтримує температуру тіла, відповідні рівні рідини, а також допомагає уникнути інфекційних захворювань, викликаних проникаючими в кров мікроорганізмами. Усі функції організму і практично кожна клітина в тому чи іншому ступені залежать від цієї системи. У стані спокою частота серцевих скорочень залежить від віку, статі, пози (вертикальне чи горизонтальне положення). Загальновизнано, що достовірним показником стану серцево-судинної системи і тренованості організму є частота серцевих скорочень (пульс) – ЧСС, яка у спокої в дорослої людини дорівнює 60 – 80 ударів за 1 хвилину. Різке почастішання чи уповільнення пульсу порівняно з попередніми показниками може бути наслідком перевтоми чи захворювання і вимагає консультації з викладачем фізичного виховання та лікарем. Рекомендується також стежити за правильністю ритму і ступенем наповнення пульсу. Також найбільш простим і розповсюдженим показником стану серцево-судинної системи є артеріальний тиск (АТ). Артеріальний тиск (АТ) – це тиск крові в артеріях великого кола кровообігу. Діяльність серця характеризується почерговим скороченням і розслабленням. Скорочення серця називають систолою, розслаблення – діастолою.

29. Значення кровообігу. Основні принципи гемодинаміки. Велике коло кровообігу. Кровоо́біг — процес постійної циркуляції крові в організмі, що забезпечує його життєдіяльність. Кровоносну систему організму іноді об'єднують із лімфатичною системою в кардіоваскулярну систему.Кров приводиться в рух скороченнями серця і циркулює судинами. Вона забезпечує тканини організму киснем, поживними речовинами, гормонами і постачає продукти обміну речовин до органів їх виділення. Збагачення крові киснем відбувається в легенях, а насичення поживними речовинами — в органах травлення. У печінці та нирках відбувається нейтралізація й виведення продуктів метаболізму. Кровообіг регулюється гормонами та нервовою системою. Розрізняють мале (через легені) і велике (через органи і тканини) кола кровообігу. Кровообіг — важливий чинник в життєдіяльності організму людини і тварин. Кров може виконувати свої різноманітні функції тільки знаходячись в постійному русі. Кровоносна система людини і багатьох тварин складається з серця і судин, якими кров рухається до тканин і органів, а потім повертається до серця. Великі судини, якими кров рухається до органів і тканин, називаються артеріями. Артерії розгалужуються на менші артерії — артеріоли, і, нарешті, на капіляри. Судинами, які звуться венами, кров повертається до серця. Основне значення системи кровообігу – це постачання кров’ю органів і тканин. Кров безперервно рухається по судинах. До системи кровообігу відносять серце і судини – кровоносні і лімфатичні. Серце являє собою біологічний насос, завдяки роботі якого кров рухається по замкнутій системі судин. Кожну хвилину серце перекачує в кровоносну систему біля 6 л крові, в добу – більше 8 тисяч літрів, протягом життя (при середній тривалості життя 70 років) – майже 175 млн. літрів крові. Гемодинаміка - рух крові по судинах, що виникає внаслідок різниці гідростатичного тиску в різних ділянках кровоносної системи (кров рухається з області високого тиску в область низького). Залежить від опору току крові стінок судин і в'язкості самої крові. Про гемодинамике судять по хвилинному об'єму крові. Існує безліч порушень гемодинаміки, пов'язаних з травмами , переохлаждениями , опіками і т. д. Основні принципи гемодинаміки:  1)перепад тиску, який створює робота серця. Прилад для вимірювання – тонометр. Норма 120 на 80 мм.рт.ст. Стійке підвищення тиску – гіпертензія. 2)наявність венозних клапанів. 3)присмокту вальна дія среця. Вели́ке ко́ло кровоо́бігу — це шлях крові від лівого шлуночка до правого передсердя. Час колообігу крові в ньому становить 20-25 секунд. Під час скорочення лівого шлуночка насичена киснем артеріальна кров виштовхується в аорту. З аорти кров рухається по артеріях, які, віддаляючись від серця, розгалужуються й переходять у капіляри. Через тонкі стінки капілярів кров віддає поживні речовини й O2 у міжклітинну рідину, а продукти життєдіяльності клітин і CO2 із міжклітинної рідини потрапляють у кров. З капілярів венозна кров рухається по дрібних венах, що зливаються в більші вени і впадають у нижню і верхню порожнисті вени. Порожнисті вени приносять кров від тулуба, нижніх кінцівок, органів черевної порожнини, голови, шиї, рук у праве передсердя, де закінчується велике коло кровообігу. Велике коло кровообігу починається від лівого шлуночка, з якого кров надходить в аорту. З аорти через систему артерій кров несеться в капіляри органів і тканин усього тіла. Від органів і тканин кров відтікає по венах і через дві порожні — верхню і нижню — вени вливається в праве передсердя.По всіх артеріях великого кола кровообігу тече артеріальна кров, а по венах — венозна.

30. Кровоносні судини - Еластичні трубчасті освіти в тілі тварин і людини, за якими силою ритмічно скорочується серця або пульсуючого судини здійснюється переміщення крові по організму: до органів і тканин по артеріях, артеріолах, артеріальним капілярах, і від них до серця - по венозних капілярах, венулах і венах . Малим колом кров циркулює через легені. Рух крові цим колом починається зі скорочення правого передсердя, після чого кров надходить у правий шлуночок серця, скорочення якого штовхає кров влегеневий стовбур. Циркуляція крові в цьому напрямку регулюється передсердно-шлуночковою перегородкою і двома клапанами: тристулковим (між правим передсердям і правим шлуночком), що запобігає поверненню крові в передсердя, і клапаном легеневої артерії, що запобігає поверненню крові з легеневого стовбура в правий шлуночок. Легеневий стовбур розгалужується до мережі легеневих капілярів, де кров насичується киснем шляхом вентиляції легень. Потім кров через легеневі вени повертається з легенів у ліве передсердя. Вена (лат. venae) — кровоносна судина, якою кров рухається до серця. Вени формують венозну систему судин, частину серцево-судинної системи. Судини, якими кров тече від серця, називаються артеріями. Вени несуть кров до серця. В них знаходиться венозна кров (тобто та, в якій мало кисню і багато вуглекислоти), але це не стосується легеневих вен, в яких від легень до серця іде кров збагачена киснем (артеріальна). Артерії (грец. αρτηρια — жила) — кровоносні судини, що несуть збагачену киснем (артеріальну) кров від серця до всіх органів і тканин (лише легенева артерія несе венозну кров від серця до легень). Великі артерії мають окремі назви. Від серця відходять легенева артерія та найбільша артерія тіла — аорта, вони послідовно поділяються на великі, середні, дрібні і, нарешті, найдрібніші артерії — артеріоли. Капіляри, гемокапіляри (лат. capillaris) — найтонші кровоносні судини, що виконують основну функцію кровоносної системи щодо обміну речовин між кров'ю та тканинами, відіграють роль гістогематичного бар'єра, а також забезпечують мікроциркуляцію.

31 Лімфатична система. Лімфообіг. Лімфа - легко-жовтувата рідина білкової природи . протікає в лімфатичних капілярах і судинах, вона містить воду, мінеральні солі, глюкозу, амінокислоти, О2, СО2. Лімфообіг - процес постійної циркуляції лімфи по лімфатичній системі Лімфатична система складається з лімфатичних судин і лімфоїдних органів, до яких належать лімфатичні вузли, мигдалики і селезінка. Лімфа утворюється з тканинної рідини, компоненти якої просочуються у сліпо замкнені лімфатичні капіляри. Ними й починається система лімфатичних судин. Лімфатичні капіляри збираються у дрібні лімфатичні судини, які поступово збільшуються. Здебільшого у місцях злиттях дрібних лімфатичних судин у більші, утворюються лімфатичні вузли. Врешті решт вся лімфа збирається у дві лімфатичні протоки: грудну і праву, які впадають в підключичні  Напрям течії лімфи визначається клапанами, яких у лімфатичних судинах дуже багато. Лімфа виконує безліч функцій. Основна з них полягає в перенесенні в кров’яне русло речовин які просочилися з кровоносних капілярів у міжклітинний простір і утворили тканинну рідину, а також продуктів життєдіяльності клітин, що накопичились в цій рідині.

32 Будова дихального апарату людини. Механізм вдиху і видиху. Дихання – це сукупність процесів в результаті яких відбувається використання організмом кисню і виділення вуглекислого газу. Органи дихання: повітроносні шляхи(носова порожнина, носоглотка, гортань, трахея і бронхи), легені. Носова порожнина утворена кістками, хрящами і вистелена слизовою оболонкою. З носової порожнини через хоани повітря надходить у носоглотку – лійкоподібну порожнину, яка сполучається з порожниною носа і через отвори слухових труб з’єднується з порожниною середнього вуха. Носоглотка виконує функцію проведення повітря. Різноманітність функцій гортані визначається складністю будови. Це не тільки відділ повітроносних шляхів, що з’єднує глотку з трахеєю, а й орган голосоутвореня. Крім того гортань виконує захисну функцію – перешкоджає потраплянню їжі і рідини в дихальні шляхи.  Трахея – є продовженням гортані. У нижньому кінці трахея розділяється на два головні бронхи. У легенях бронхи розгалужуються утворюючи бронхіальне дерево. Найдрібніші гілочки називаються бронхіолами. Бронхіоли закінчуються тонкостінними опуклими мішечками, стінки яких утворені великою кількістю альвеол. В альвеолах відбувається обмін газів між кров’ю і альвеолярним повітрям. Механізм вдиху і видиху: Механізм вдиху Вдих відбувається без активної участі легень, тому що будь-які скоротливі елементи в них відсутні. У загальному вигляді вдих здійснюється в такий спосіб. При скороченні зовнішніх міжреберних і міжхрящових м'язів ребра набувають більш горизонтального положення, піднімаючись догори, при цьому нижній кінець грудини відходить уперед. Дихальна поверхня легень збільшується, тиск у них знижується. Це сприяє надходженню повітря в легені Під час руху ребер окружність грудної клітки збільшується: у чоловіків на 7—10 см, у жінок — на 5—8 см. У спокої описані рухи торкають тільки верхніх 3—6 ребер.  Механізм видиху У стані спокою видих здійснюється пасивно за рахунок еластичності легень і, пов'язаного із розслабленням м'язових волокон, підйо му купола діафрагми й опускання ребер. Дихальна поверхня легень зменшується, тиск у них стає на 3—4 мм рт. ст. вище атмосферного, що викликає вихід повітря з них у навколишнє середовище При форсованому диханні глибина видиху підсилюється за допомогою м'язів черевного преса і внутрішніх міжреберних. М'язи черевного преса здавлюють черевну порожнину спереду і підсилюють підйом діафрагми. Внутрішні міжреберні м'язи зміщують ребра вниз і тим самим зменшують поперечний розчин грудної порожнини, а отже, і її об'єм.