123 Класифікація принципів міжнародного екологічного права.

Спеціальні (галузеві) принципи міжнародного права навколишнього середовища найбільш повно зафіксовані у Стокгольмській декларації з навколишнього середовища (26 принципів) і Декларації Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку (27 принципів). Вони також відображені у Всесвітній хартії природи та інших актах міжнародного права навколишнього середовища.

До цих принципів, зокрема, належать: 1)- суверенне право держав розробляти свої природні ресурси і їх відповідальність у рамках національної юрисдикції не заподіювати шкоди навколишньому середовищу інших держав; 2)- міжнародного співробітництва держав у сфері охорони довкілля на основі рівноправ’я; 3)- попередження забруднення морів та заподіяння шкоди навколишньому середовищу; 4)- право людини на сприятливі умови життя в навколишньому середовищі, її відповідальності за охорону і поліпшення навколишнього середовища на благо теперішнього і майбутніх поколінь; 5)- суверенітет держав над власними природними ресурсами та їх раціональне використання; 6)- стабільний розвиток, що передбачає екологізацію економічного і соціального розвитку; 7)- екологічна безпека держав на засадах взаємного співробітництва; 8)- перестороги в екологічній діяльності; 8)- екологічне співробітництво держав на засадах рівноправності; 9)- скоординований підхід до планування й управління в галузі охорони навколишнього середовища; 10)- ефективна і динамічна роль міжнародних організацій у галузі охорони і поліпшення навколишнього середовища; 11) - наукова обгрунтованість екологічних заходів; 12) - контроль за додержанням узгоджених між державами екологічних вимог; 13) - доступ громадськості до екологічної інформації й розв’язання екологічних проблем; 14) - поширення екологічної інформації та відповідних знань серед населення; 15) - відшкодування шкоди, завданої довкіллю, зокрема на засадах “забруднювач платить”; 16) - мирне врегулювання екологічних спорів між суб’єктами міжнародного права навколишнього середовища; 17) - міжнародна відповідальність за екологічні правопорушення.

У Заключному акті наради по співробітництву в Європі охорона навколишнього середовища на благо теперішнього і майбутніх поколінь розглядається як одне із завдань держави по забезпеченню добробуту народу і економічного розвитку. Цей обов’язок держав закріплений також у резолюції “Про історичну відповідальність держав за збереження природи Землі для теперішнього і майбутнього поколінь”, прийнятій 35-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН. Подальший розвиток принципи міжнародного права навколишнього середовища одержали в Декларації з навколишнього середовища і розвитку, прийнятій на конференції ООН у Ріо-де-Жанейро в 1992 році.

124 Міжнародно – правова охорона атмосфери і озонового шару.

Першим універ­сальним договором, що всебічно охоплює питання захисту повітряного простору від забруднення, є укладена в рамках ООН Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 р., допо­внена рядом протоколів. Особливу увагу надано зменшенню викидів в атмосферу сірки, яка спричиняє кислотні дощі.

В1985 р. з метою захисту озонового шару було прийнято Конвенію про захист озонового шару (доповнена Монреальським протоколом 1987 р.), мова в який йде про контроль за станом озонового шару та співробітництво з метою його захисту.

Особлива увага надається співробітництву у протидії збільшенню парникового ефекту, тобто глобального потепління. В1992 р. була прийнята Рамочна конвенція ООН про зміну клімату, на учасників якої покладено обов'язок вживати заходи з метою прогнозування, попередження та зведення до мінімуму причин зміни клімату і пом'якшення його наслідків.

Боротьбі з радіоактивним забрудненням атмосфери та космосу присвячено 1) Московський договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі і під водою 1963 р., 2) Конвенцію про фізичний захист ядерних матеріалів 1980 р., 3) договір про заснування Європейської агенції з атомної енергетики та ін.