- •N1.Підходи до характеристики науки:
- •2.Ознаки науки як самостійної категорії:
- •3.Класифікація юридичних наук:
- •4.Предмет теорії держави і права та його особливості:
- •5.Теорія держави і права в системі суспільних наук
- •6.Співвідношення держави і права з іншими юридичними науками:
- •7.Поняття та ознаки функції держави
- •8.Функції теорії держави:
- •16 Діалектичний метод
- •17.Метафізичний метод дослідження держави і права.
- •18.Сучасний підхід до класифікації загально наукових методів дослідження держави і права.
- •19.Спеціально-наукові методи дослідження держави і права
- •20. Поняття та структура суспільства.
- •21.Поняття та ознаки влади.
- •22.Характеристика додержавного суспільства.
- •23. Причини виникнення держави.
- •24.Співвідношення державної та суспільної влади.
- •33. Цивілізаційний підхід до типології держав.
- •34. Основні ознаки держави
- •35.Суверенітет як ознака держави
- •36. Поняття держави
- •6) Має офіційну систему оподаткування і фінансового контролю;
- •7) Має суверенітет;
- •57 Види прав за еволюцією розвитку.
- •58. Критерії класифікації суб'єктивних прав
- •59.Права людини і громадянина: відмінності.
- •2) Громадянство - основний канал, яким здійснюються права людини.
- •60.Гарантії прав за практичним спрямуванням.
- •61. Гарантії прав за характером.
- •62.Гарантії прав за особливостями правового статусу.
- •63.Поняття та елементи форми держави.
- •64. Форма державного правління як елемент форми держави
- •66. Форма державного устрою як елемент форми держави.
- •67 Характеристика простої за формою устрою держави.
- •68. Характеристика складної за формою устрою держави
- •69. Характеристика федеративної держави.
- •70. Політичний режим як елемент форми держави
- •71. Демократичний політичний режим
- •81.Правові форми реалізації функцій держави
- •Неправові (фактичні) форми реалізації функцій держави.
- •86. Функції політичної системи суспільства
- •93. Шляхи формування правової держави в Україні
- •86. Функції політичної системи суспільства
- •Інший погляд
- •87. Політичні партії як елемент політичної системи суспільства
- •88. Держава як елемент політичної системи суспільства
- •89. Держава та інші елементи політичної системи суспільства
6) Має офіційну систему оподаткування і фінансового контролю;
7) Має суверенітет;
8) має формальні реквізити — офіційні символи: прапор, герб, гімн.
51
З нашої точки зору, найбільш правомірною є класифікація правового статусу за двома критеріями. I. За характером (змістом) правовий статус класифікують на: — загальний (конституційний), що характеризує статус особи як громадянина держави. Він визначається конституцією і не залежить від певних поточних факторів, є рівним, єдиним і стабільним для всіх суб'єктів. Зміна цього статусу залежить від волі законодавця, а не від бажання конкретної особи. Даний статус є базовим, вихідним для решти статусів, тому він не повинен враховувати багатоманітності суб'єктів права, їх особливостей та специфіки. Він визначає ступінь демократичності та соціальне призначення держави; — спеціальний (родовий) статус відображає особливості правового становища певних категорій громадян. Він базується на загальному, хоча детальніше характеризує доповнюючі права, обов'язки та пільги, передбачені законодавством для певної категорії осіб (статус студентів, військовослужбовців, пенсіонерів, інвалідів тощо); — галузевий статус характеризує особливості прав та обов'язків суб'єктів стосовно певної сфери суспільних відносин. Він конкретизує загальний статус нормами галузевого законодавства. Це надає можливість виділити адміністративно-правовий, цивільно-правовий, фінансово-правовий, кримінально-правовий та інші статуси; — індивідуальний статус фіксує можливості та обов'язки певної конкретної особи. Він є сукупністю персоніфікованих прав та обов'язків, є динамічним та змінюється відповідно до змін у житті суб'єкта. II. За суб'єктами розрізняють правовий статус: — фізичних та юридичних осіб; — іноземців, осіб без громадянства; — статус біженців; — статус українських громадян, які перебувають за кордоном; — професійний та посадовий статус; — статус осіб, що знаходяться у екстремальних умовах. |
|
52-53
Правовий статус особи |
Правовий статус громадянина |
Існує до виникнення держави |
Виникає з появою держави та безпосередньо залежить від неї |
Закріплюється соціальними нормами у довільному порядку, існує в усній формі |
Має письмовий характер. Закріплюється правовими нормами та має характер чітко визначеного документа |
Заснований на загальнолюдських цінностях та принципах |
Заснований на нормах національного та міжнародного права |
Поширюється на все населення |
Поширюється на громадян певної держави |
Має внутрішній характер |
Може мати як національний, так і міжнародний характер |
Реалізується в силу авторитетності для кожного із суб'єктів, тобто і добровільно |
Має обов'язковий характер і реалізується незалежно від бажання суб'єкта |
Основними елементами змісту є права та обов'язки |
Окрім прав та обов'язків, структурними елементами є свободи та інтереси |
Права та обов'язки мають єдиний зміст і невідокремлений характер |
Права та обов'язки розмежовані, їх зміст чітко визначений |
Права та обов'язки не пов'язані і реалізація права не залежить від виконання обов'язку іншим суб'єктом |
Права та обов'язки мають взаємний характер, оскільки юридичний обов'язок є гарантією реалізації суб'єктивного права |
Немає чітко визначеного механізму реалізації прав та обов'язків |
Має законодавчо визначений механізм реалізації прав та обов'язків |
Існує як загальний статус |
Може бути загальним, спеціальним, галузевим, індивідуальним |
Не залежить від громадянства |
Безпосередньо пов'язаний з громадянством |
Гарантується суспільством |
Гарантується державою |
Порушення прав та невиконання обов'язків тягне застосування заходів громадського впливу |
Порушення прав та невиконання обов'язків тягне застосування юридичної відповідальності |
Відповідальність не має примусового характеру і може виходити як від суспільства у цілому, так і його структурних підрозділів (партій, організацій, об'єднань) |
Відповідальність має примусовий характер і покладається від імені держави |
54-55
Об'єктивне право — це система загальнообов'язкових норм, що мають формальний вираз, встановлюються та гарантуються державою з метою впорядкування суспільних відносин.
Об'єктивність права визначається тим, що воно:
— не залежить від волі та свідомості суб'єкта права;
— не належить йому.
Формою виразу об'єктивного права є законодавство; правові звичаї; юридичні прецеденти; нормативні договори певної держави.
Суб'єктивне право — це міра юридично можливої поведінки, що задовольняє інтереси певної особи.
Суб'єктивний характер права виявляється у тому, що воно:
— залежить від волі суб'єкта;
— реалізується залежно від його бажання та належить йому.
Формою виразу суб'єктивного права є право, що визначає міру свободи певного суб'єкта шляхом конкретизації його можливої поведінки. Категорії об'єктивного та суб'єктивного права характеризуються:
— спільними рисами;
— відмінностями;
— взаємодією.
Спільні риси:
1. Об'єктивне та суб'єктивне право мають юридичний характер.
2. Вони є засобами регулювання суспільних відносин.
3. Вони встановлюються державою.
4. Мають документальну форму закріплення.
5. Охороняються державою.
6. Мають визначений зміст та нормативний характер.
7. Мають юридичну силу, тобто породжують правові наслідки.
Однак, не зважаючи на наявність певних спільних ознак, категорії об'єктивного та суб'єктивного права мають самостійний характер. На це вказують їх своєрідні риси.
Об'єктивне право |
Суб'єктивне право |
Залежить від об'єктивних умов розвитку суспільства, що мають економічний, політичний чи соціальний характер |
Залежить від суб'єктивних факторів, серед яких рівень підготовки депутатів, працівників правоохоронних і судових органів, громадян |
Складають норми загального характеру |
Стосується певних суб'єктів |
Поширюється на всі сфери суспільних відносин |
Поширюється на певну сферу відносин |
Потребує конкретизації індивідуальними актами |
Є нормами прямої дії |
Має форму нормативно-правового акта, звичаю, прецедента чи нормативного договору, що складають поняття джерела права |
Існує у формі індивідуальних нормативних актів-рішень, постанов, вироків, указів тощо |
Спрямоване на регулювання суспільних відносин |
Спрямоване на надання можливостей конкретним суб'єктам |
Має загальнообов'язковий характер і поширюється на діяльність всіх суб'єктів права |
Має індивідуальний характер і регулює поведінку конкретного суб'єкта |
Встановлює способи, межі та методи правового регулювання |
Встановлює особливі методи та способи поведінки суб'єкта щодо визначеного випадку |
Залежить від потреб суспільства |
Залежить від настання юридичних фактів |
Охороняється у загальному порядку державою |
Конкретизує зас |
56
За сферами суспільних відносин розрізняють:
а) особисті (громадянські) права — це можливості людини, надані для забезпечення її фізичної та морально-психологічної індивідуальності. Вони слугують гарантією індивідуальної автономності і свободи, засобом захисту суб'єктів від свавілля з боку держави та інших людей. Серед них — право на життя; повага до гідності кожного; свобода та особиста недоторканність; недоторканність житла; таємниця листування і телефонних розмов; свобода пересування та вільний вибір місця проживання (статті 29—31, 35, 51—55 Конституції України), їх призначенням є гарантування можливостей фізичного існування та духовного розвитку людини.
Це — природні права людини, що визнаються та закріплюються державою, гарантують їй певний рівень свободи і забезпечують фактичну можливість вільно розпоряджатися собою, гарантують невтручання в індивідуальне життя. Особиста свобода гарантує усвідомлення соціальної цінності людини та відповідне ставлення до інших людей, до суспільства у цілому. Правове закріплення цієї свободи надає можливість не лише забезпечити усвідомлене ставлення до неї суб'єкта, а й перешкодити абсолютизації відособленості особи.
Громадянські права і свободи виникають від народження та існують довічно. Вони є невідчужуваними, тобто не можуть бути обмеженими чи скасованими органами влади; не можуть бути передані або подаровані іншим суб'єктам; особа не може відмовитись від цих прав.
Саме щодо зазначеної групи прав у Конституції України встановлені вимоги, відповідно до яких не повинні прийматися закони, які скасовували чи змінювали б громадянські права. Це є важливою гарантією непорушності гідності та свободи людини;
б) політичні права — можливості громадянина на участь у процесі прийняття та реалізації політичних рішень, діяльності елементів політичної системи, формування представницьких органів влади. Саме до цієї групи прав належать права на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації, на участь в управлінні державними справами; на збори, мітинги, походи, демонстрації; на звернення до органів державної влади та самоврядування; право кожного на свободу думки і слова; право на вільний вираз поглядів та переконань (статті 34—40 Конституції України).
Наведена група прав забезпечує можливості людини бути суб'єктом владних відносин. Політичні права і свободи особи визначають рівень політичної свободи в суспільстві і забезпечуються суспільним та державним ладом. Вони пов'язуються з формами реалізації народовладдя та політичним самоврядуванням. Межами здійснення політичних прав є гармонійне поєднання суспільних потреб та особистих інтересів громадян. Здійснення політичних прав має колективний характер, оскільки сприяє управлінню державою.
Основним призначенням цієї групи прав є:
— забезпечення можливості громадян брати участь в управлінні державою;
— вплив на діяльність як органів держави, так і органів місцевого самоврядування;
— гарантування участі громадян у діяльності громадських об'єднань;
— використання прав на свободу думки, слова, світогляду і переконань, які відображають дійсний рівень демократичності суспільства та перешкоджають авторитарному впливу на нього з боку держави;
в) економічні права — це можливості розпоряджатися предметами матеріального характеру та здобувати засоби для існування і розвитку. Такими є право приватної власності, право на підприємницьку діяльність, право на користування об'єктами права власності українського народу, державної та комунальної власності. Таким чином, призначенням цієї групи прав є сприяння розвиткові ініціативи у реалізації здібностей людини, здобуванні засобів існування шляхом вільного вибору роботи та участі у виробництві матеріальних благ.
Це — центральний різновид прав і свобод, що забезпечують можливість:
— створювати матеріальні цінності;
— мати власність та розпоряджатися нею;
— забезпечувати матеріальні умови для існування та розвитку людини;
— користуватися природними об'єктами, що належать до загальнодержавної та комунальної власності і власності українського народу;
— задовольняти свої інтереси у сфері інтелектуальної, науково-дослідної і творчої діяльності;
г) соціальні права — можливості громадянина бути повноцінним суб'єктом суспільних відносин і забезпечення йому необхідних для розвитку та існування умов. До цієї групи належать права: на працю, на страйк, на відпочинок, соціальний захист, на житло, достатній життєвий рівень, на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування; право на безпечне навколишнє середовище. Саме названі права визначають обов'язки держави забезпечити кожному мінімум засобів до існування, соціальної забезпеченості та екологічної безпеки.
Метою соціальних прав є:
— забезпечення можливості заробляти собі на життя працею, на яку громадянин вільно погоджується і котру обирає;
— розпорядження суб'єкта власними здібностями до творчої та продуктивної праці;
— захист власних економічних та соціальних інтересів шляхом страйку;
— надання можливості для відпочинку;
— гарантування допомоги державою у випадках, умовах та у порядку, передбачених чинним законодавством;
— матеріальне забезпечення, соціальне обслуговування, встановлення особливих режимів щодо реалізації соціальних прав громадян;
— гарантування можливості на будівництво житла, придбання його у власність та оренду;
— забезпечення достатнього для розвитку життєвого рівня, сприятливого навколишнього природного середовища;
д) культурні права — це можливості збереження і розвитку національної самобутності людини, її духовного збагачення. Серед них — право на освіту; свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості; право на результати інтелектуальної діяльності; право на свободу думки і слова; право на інформацію; право на свободу світогляду та віросповідань.
