- •1.Соціально-економічні перетворення в Китаї на рубежі хх-ххі століть.
- •2.Зовнішньо - економічна політика.
- •4.Розвиток економічних та науково-технічних зв’язків між кнр і Україною.
- •1. Соціально-економічні перетворення в Китаї на рубежі хх-ххі століть.
- •2.Зовнішньо - економічна політика.
- •3.Нові явища в економіці Китаю на початку ххі ст.
- •4.Розвиток економічних та науково-технічних зв’язків між кнр і Україною.
- •Висновки.
- •Використана література
- •Адміністративні плани президента
- •Президентський Офіс
- •Фінансове управління
- •2. Внутрішня політика Президента Джорджа Буша (молодшого)
- •Зовнішня політика Казахстану на протязі хх – початку ххі століття
- •Зовнішня політика Росії під час президентства в.Путіна і д. Медведєва
- •Соціально – економічний і політичний розваток Казахстану наприкінці хХст. На початку ххІст.
- •Бразилія в кінці хх на початку ххі ст..
- •50. Зовнішня політика Молдови наприкінці хх – початку ххі ст.
- •Відносини з Румунією
- •Відносини з Україною
- •Відносини з Росією
- •Відносини з єс і нато
- •Соціально-економічний і політичний розвиток Грузії в кінці хх – на початку ххі ст.
- •1. Зовнішня політика Венесуели
- •2. Відносини Венесуели з приорітетнипи для неї країнами
- •2.1.Росія і Венесуела
- •2.2.Україна та Венесуела
- •2.3.Білорусія та Венесуела
- •2.4Куба і Венесуела
- •3. Перезавантаження у відносинах Колумбії та Венесуели
3.Нові явища в економіці Китаю на початку ххі ст.
Китай розпочав другий етап реформ, основною особливістю якого є поступовий перехід від екстенсивних факторів зростання до інтенсивних. Відмітимо деякі особливості сучасного етапу економічного розвитку цієї країни.
Перше. Реформа державної промисловості. Нині в КНР налічується 100 тис. державних підприємств (включаючи дрібні), на яких зайнято 100 млн працівників. Державний сектор дає 60% податкових надходжень. Разом з тим половина держпідприємств — збиткові, дотації їм важким тягарем лягають на бюджет [4]. На розвиток рішень ХУІ з’їзду КПК уряд запропонував план реформи, зміст якого полягає в наступному: залишити у власності держави 1000 найбільших і стратегічно найважливіших підприємств важкої промисловості. Це підприємства видобувних галузей, металургії, важкого машинобудування, оснащені радянським устаткуванням 50-х років, яке не тільки морально, а й фізично застаріло (що спричиняється до надмірних витрат і низької рентабельності (збитковості) виробництва). Значна частина цих підприємств має одержати інвестиційні кошти, і, зокрема, довгострокові кредити для технічної модернізації.
Друге. Щодо дрібних і середніх держпідприємств, то вважається за необхідне продати їх директорам (керуючим), котрі тим самим перетворюються на приватних підприємців, які ведуть господарство на свій страх і ризик (як і прийнято в ринковій економіці). Іншу частину підприємств (відносно великих) буде акціоновано і перетворено на закриті акціонерні товариства (акції яких, як відомо, практично не надходять на фондовий ринок). Такі підприємства можна розглядати як особливий тип колективних підприємств, де розподіл здійснюється не тільки за працею, а й за капіталом (на дивіденди).
Третє. Поглиблення реформи банківської системи з метою створення сучасної двоярусної банківської системи, яка б включала Центральний резервний банк (ЦРБ) і сукупність комерційних банків (донедавна комерційні банки в Китаї були відсутні). Практика показала, що державні банки та їх філії в минулому нерідко безвідповідально ставилися до виділення підприємствам інвестиційних кредитів, унаслідок чого значна частина кредитів перетворювалася на «мертві» борги, що призводило до необґрунтованого збільшення грошової маси. Головною метою сучасних реформ є створення комерційних банків і підвищення ефективності використання інвестиційних кредитів. При цьому передбачається встановити жорсткий контроль ЦРБ і міністерства фінансів за комерційними банками - з тим, щоб їх кредитні ресурси йшли не до фінансового сектора економіки (тобто на фінансові спекуляції на валютній біржі, на ринок державного боргу або на кредитування спекулятивних угод), а до реального сектора, насамперед до важкої промисловості.
Четверте. Поглиблення аграрної реформи. Як уже зазначалося, дрібні селянські господарства змогли розв’язати продовольчу проблему у 80-ті - 90-ті роки. Проте можливості цих господарств щодо зростання виробництва і зниження затрат практично вичерпано, унаслідок чого неминуче загостряться суперечності між промисловістю та сільським господарством, між платоспроможним попитом і виробництвом сільгосппродуктів. З даного питання в Китаї іде дискусія: обговорюються два варіанти реформи. Перший полягає в створенні великих високомеханізованих фермерських господарств сімейного типу. Цей варіант вимагатиме величезної кількості сільськогосподарської техніки, а головне - загрожує масштабним безробіттям (порядку кількох сотень мільйонів чоловік), що неминуче спричинить соціальні вибухи. Багато сучасних китайських економістів, ураховуючи негативний досвід радянських колгоспів і китайських комун, підкреслюють, що кооперування селян слід здійснювати поступово і на суто добровільній основі. Зрозуміло, що реалізація такого варіанту може призвести до зростання безробіття, проте на порядок менших масштабів. Що ж до вивільнюваних працівників, то їх передбачається зайняти на селищних і волосних приватних та колективних підприємствах, а також на громадських роботах. З огляду на сучасну аграрну реформу очевидно, що дана проблема є винятково складною, однак життя бере своє і розв’язувати цю проблему доведеться.
