Протипожежне водопостачання

Протипожежне водопостачання — це комплекс пристроїв для подачі води до місцяпожежі.

Протипожежний водопровід розраховують на подачу необхідного для гасіння пожежі кількості води (по нормах) під відповідним напором протягом не менш 3 ч.

На зовнішній водогінній мережі на відстані 5 м від будинків уздовж доріг через кожні 100 м установлюють крани-гідранти, до яких при пожежі приєднують гнучкі рукави з пожежними стовбурами.

Внутрішній пожежний водопровід харчується від мережі зовнішнього. Внутрішні пожежні крани (ПК) встановлені в чи шафах нішах з остеклованими дверцятами на площадках сходових кліток, у коридорах на висоті 1,35 м від підлоги. Число кранів визначається з розрахунку взаємного перекриття струменя з рукавів довжиною 10 м. Пожежні крани обладнані пожежними рукавами довжиною 16 — 20 м, пожежним стовбуром і швидкозамикаючимися пристроями для приєднання рукавів.

Для автоматичного гасіння пожеж водою використовують спринклерне устаткування, що складається, з мережі монтуємих під перекриттям водопровідних труб з угвинченими в них спринклерними голівками.

Спринклерна голівка (рис. 1, 3) має замок з латунних пластинок, спаяних легкоплавким припоєм, і пружну діафрагму; вихідний отвір голівки щільно закрите скляним клапаном. При підвищенні температури навколишнього середовища до тієї, на яку розрахований припой замка (72, 93,141 чи 182° С), отвір голівки швидко відкривається. При пожежі ця система автоматично розприскує воду.

Дренчерное устаткування відрізняється від спринклерного тем, що дренчерные голівки постійно відкриті (на них немає замків). Воно використовується головним чином для створення водяних завіс при пожежі. Воду в дренчерную мережу подають через автоматично відкривається клапан при підвищенні чи температури вручну.

Виробництва з високою пожежною небезпекою не можуть бути захищені від пожеж за допомогою спринклерних і дренчерных установок унаслідок їхній порівняно високої инерционности. У таких випадках можуть використовуватися швидкодіючі автоматичні установки водяного пожежегасіння з клапанами БК і КБГЭМ.

Рис. 4.5. Пристрій спринклерної голівки: 1 — металева діафрагма; 2 — скляний клапан; З — замок; 4 — рама; 5 — розетка

Спринклерні установки можуть бути водяні, повітряні і змішані. Це система труб, прокладених по стелі (рис.2). Вода в труби потрапляє із водогінної мережі. Спринклерні головки икриті легкоплавкими замками, що розраховані на спрацювання при температурі 72, 93, 141 та 182 °С. Площа змочування одним спринклером становить від 9 до 12 м², а інтенсивність подачі води - 0,1 л/с м². Важлива частина установки - контрольно-сигнальний клапан, котрий пропускає воду в спринклерну мережу, при цьому одночасно подає звуковий сигнал, контролює тиск води до і після клапана.

Повітряна система спринклерної установки застосовується в неопалюваних приміщеннях. Трубопроводи в таких системах заповнені не водою, а стисненим повітрям. Вода в них лише досягає клапана, а у випадку зривання головки спочатку виходить повітря, а потім вода. Змішані системи влітку заповнюються водою, а взимку - повітрям.

Дренчерні установки обладнуються розбризкувальними головками, які постійно відкриті (рис.З). Вода подається в дренчерну систему вручну або автоматично при спрацюванні пожежних датчиків, котрі відкривають клапан групової дії.

Таблиця 4.7

Вогнегасники

Порошкові	ВП-1, ВП-2, ВП-5, ВП-10, ВП-100	Універсальні і характеризуються широ-ким діапазоном застосування. Ними можна гасити лужні і лужноземельні метали та їх карбіди. Порошки роз-плавляючись утворюють плівку, яка ізолює матеріал від доступу повітря. Не можна використовувати для гасіння електрообладнання та електричних ме­реж з напругою вище 1000 В.
Хладонові (аерозольні)	ВАХ, ВХ-3, ВВБ-ЗА, ВХ-7	Призначенні для гасіння електроуста­новок під напругою до 380 В різно-манітних горючих твердих та рідких ре-човин, тліючих матеріалів. Як речовину використовують галогеновуглеводні.
Порошкові	ВП-1, ВП-2, ВП-5, ВП-10, ВП-100	Універсальні і характеризуються широ-ким діапазоном застосування. Ними можна гасити лужні і лужноземельні метали та їх карбіди. Порошки роз-плавляючись утворюють плівку, яка ізолює матеріал від доступу повітря. Не можна використовувати для гасіння електрообладнання та електричних ме­реж з напругою вище 1000 В.

Пожежна сигналізація

Можливість швидкої ліквідації виниклої пожежі багато в чому залежить від своєчасного повідомлення про пожежу. Розповсюдженим засобом повідомлення є телефонний зв'язок. Найбільш швидким і надійним видом пожежного зв'язку і сигналізації є електрична система, що складається з чотирьох основних частин: приборів-сновіщателей, що встановлюються на робочих об'єктах і приводяться в дію автоматично або вручну ; прийомної станції, що приймає сигнали від сповіщателей і передає їх у приміщення пожежних команд; системи проводів, що з’єднують прибори-сповіщателі з прийомною станцією; акумуляторних батарей для електроживлення системи.

Електрична пожежна сигналізація в залежності від схеми з'єднання з приймальні, станцією підрозділяються на променеву і кільцеву. При променевій схемі (рис. 9) від прийомної станції до кожного сповіщателя робиться окрема проводка, яка називається променем. Промінь складається з двох самостійних проводів- прямого і зворотного.

Рисунок 4.6Схеми променевого (а) та кільцевого (б) з'єднання в АУПС:

1 - сповіщувачі; 2 - приймально-контрольний прилад; 3 - блок живлення від електромережі; 4 - блок аварійного живлення; 5 - система перемикання живлення; 6 - з'єднувальні проводи

При кільцевій (шлейфній) всі сповіщувачі встановлюються послідовно на один загальний провід, обидва кінці якого введені в прийомний апарат. На великих підприємствах у прийомну станцію звичайно включається кілька самостійних шлейфів (проводів), а на один шлейф може бути включене до 50 сповіщувачів.

Сповіщувачі можуть бути ручні й автоматичні. Ручні сповіщувачі виконуються у виді кнопок і встановлюються в коридорах І на сходових площадках.

Автоматичні пожежні сповіщувачі в залежності від імпульсу спрацьовування підрозділяють на димові, теплові і світлові.

Димові сповіщувачі реагують на появу диму, тепловий— на підвищення температури повітря в приміщенні і на випромінювання відкритого полум'я.

Теплові автоматичні сповіщувачі по типу застосованого чуттєвого елемента поділяються на біметалічні, термопарні і напівпровідникові.

Застосовуються комбіновані автоматичні сповіщувачі реагуючі на тепло і дим. Знаходять застосування й ультразвукові сповіщувачі, що реагують на зміну ультразвукового поля при загоранні.

Автоматичні пожежні сповіщувачі характеризуються чутливістю, інерційністью, зоноюдії.

Таблиця 4.8

Пожежні сповіщувачі

Тип	Марка
Теплові	ИТ-Б, ИТ2-Б, ИП 105, СПТМ-70; НL 871-20; ИТ1-МДБ, D- 601	максимальні (спрацьовують при досяг­ненні порового значення температури повіт-ря в місці їх встановлення); диференційні(реагують на швидкість наростання граді-ента температури); максимально диференційні (спрацьовують від тої чи іншої переважаючої зміни те-мператури)
Димові	ИПД-1	Виявляють дим фотоелек-тричним (оптичним) чи радіо-ізотопним методом. Принцип дії оптичного сповіщувача базується на реєстрації роз-сіяного світла. В радіоізотоп-ному сповіщувачі чутливим елементом слугує іонізаційна камера з джерелом «-випро­мінювання.
Світлові (полум’яневі)	ИП, ИП-П, ИП-ПБ	Дозволяють швидко виявити джерело відкритого полум’я . Чутливий фотоелемент спові-щувача реєструє випроміню-вання полум’я в ультрафіоле-товій чи інфрачервоній части-нах спектра,
Комбіновані	ІПК-1, ІПК-2, ІПК-3	Контролюють відразу два чинника, що супроводжують пожежу : дим та температуру.