Контроль за охороною праці та відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

Відповідно до ЗУ „Про охорону праці" (ст.44) державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють: Комітет по нагляду за охороною праці України; Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки; органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України; органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами. Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і Рад народних депутатів та діють відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці (державні інспектори) мають право:

• безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства дляперевірки дотримання законодавства про охорону праці, одержувати відвласника необхідні пояснення, матеріали та Пояснення з даних;

• надсилати керівникам підприємств, а також їх посадовим особам, керівникам структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень, недоліків в галузі охорони праці;

• зупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехін, дільниць, робочих місць і обладнання до усунення пору.кень вимог щодо охорони праці, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

• притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних упорушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

• надсилати власникам, керівникам підприємств подання про невідповідність кремих посадових осіб займаній посаді, передавати в необхідних випадках матеріали органам прокуратури для притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Органи державного нагляду за охороною праці встановлюють порядок опрацювання і затвердження власниками положень, інструкцій, що діють на підприємствах розробляють типові документи з цих питань. Власник повинен безоплатно створити необхідні умови для роботи представників органів державного нагляду за охороною праці.

Відповідно до ст.46 ЗУ „Про охорону праці" громадський контроль за охороною праці здійснюють трудові колективи через обраних ними уповноважених та професійні спілки - в особі своїх виборчих органів і представників.

Діяльність всіх вищезгаданих органів направлена на забезпечення гарантій працівникам, які визначені законодавством. До таких гарантій можна віднести: право громадян на охорону праці при укладенні трудового договору; права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві; соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань; права працівників на пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці; відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я; відшкодування моральної шкоди; обов'язки роботодавця щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці; обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій.

Працівник в свою чергу, зобов'язаний виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства; проходити в установленому порядку попередні та періодичні медичні огляди.

В ЗУ „Про охорону праці" існують статті, які регулюють відносини у сфері стимулювання охорони праці. До них відносяться:

1. економічне стимулювання охорони праці, а саме встановлення пільговогооподаткування коштів, спрямованих на заходи щодо охорони праці (ст.29);

2. відшкодування підприємствам, громадянам і державі збитки, завданихпорушенням вимог щодо охорони праці (ст.30);

3. застосування штрафних санкцій до підприємств, організацій та установ, якізастосовуються органами державного нагляду (ст.31);

4. відшкодування шкоди у разі ліквідації підприємств (ст.32).

Такі норми законодавства стимулюють власника чи уповноважений ним орган створювати безпечні умови праці на підприємстві та чітко виконувати вимоги закону.

Працівники зобов'язані також дотримуватись норм закону. У статті 49 ЗУ „Про охорону праці" зазначається, що у разі порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники притягуються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законодавством.

Дисциплінарна відповідальність полягає у накладанні дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством. Відповідно до ст. 147 КЗпП встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. Право накладати дисциплінарні стягнення на працівника має орган, який користується правом прийняття на роботу цього працівника. Дисциплінарне стягнення може бути накладене за ініціативою органів, що здійснюють державний та громадський контроль за охороною праці. За кожне порушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні дисциплінарного стягнення необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника.

Адміністративна відповідальність накладається на посадових осіб, винних в порушеннях законодавства про охорону праці у вигляді грошового штрафу. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Матеріальна відповідальність включає відповідальність як працівника, так і власника (підприємства). У ст. 130 КЗпП зазначається, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству через порушення покладених на них обов'язків, в тому числі, і внаслідок порушення правил охорони праці. Матеріальна відповідальність встановлюється лиш е за пряму дійсну шкоду і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Матеріальна відповідальність може бути накладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Власник підприємства чи уповноважена особа несе матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду працівникові незалежно від наявності вини, якщо не доведе, що шкода заподіяна внаслідок непереборної силичи умислу потерпілого. Збитки у зв'язку з порушенням законодавства про охорону праці можуть включати відшкодування потерпілому втраченого заробітку, одноразову допомогу, додаткові виграти на лікування, протезування, якщо потерпілий залишився живим, а також витрати на поховання в разі смерті потерпілого, одноразову допомогу на сім'ю та на утриманців.

Кримінальна відповідальність настає, якщо порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці створило небезпеку для життя або здоров'я громадян. Суб'єктом кримінальної відповідальності з питань охорони праці може бути будь-яка службова особа , підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин - власник підприємства чи уповноважена ним особа. Кримінальна відповідальність визначається у судовому порядку.