22. Пояснити, з якою метою та у який спосіб здійснюється інвестиційна діяльність банку

Цілі інвестиційної діяльності к банку полягають у додержанні безпеки банківських коштів, забезпеченні їх диверсифікації, доходу та ліквідності.

Участь банків в інвестиційному процесі може здійснюватися за двома напрямами:

• за допомогою механізмів фондового ринку;

• за допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування.

Комерційні банки повинні в своїй інвестиційній діяльності мати тісний контакт з підприємствами. У випадку створення нового підприємства заснування його можливе за допомогою банківського капіталу як в рамках фінансово-промислових груп, так і поза ними. Фінансово-промисловими групами вважаються ті організації та структури, які утворюються шляхом об'єднання промислового і фінансового капіталів. В Україні банкам заборонено виступати в ролі головного підприємства згідно з Законом «Про фінансово-промислові групи».

Комерційний банк може брати участь у санації підприємства: він дає кошти підприємству, натомість одержує його цінні папери. Також можлива і передача державної частки капіталів підприємства в довірче управління банку, замість чого банк зобов'язується інвестувати певну суму коштів у це підприємство.

За допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування комерційний банк може брати участь в інвестиційному процесі. Довгострокові кредити банку є однією з найпоширеніших форм цієї участі. На відміну від засновницьких операцій, використання банківського кредиту стимулює споживачів інвестицій ефективніше використовувати кошти, щоб забезпечити погашення кредиту та відсотків за його користування.

23. Пояснити, в чому полягає різниця між кредитними та інвестиційними операціями банку.

У банківській практиці вкладення коштів у цінні папери називаються інвестиціями. Останні певним чином відрізняються від кредитів:

1. Позичка припускає використання коштів протягом відносно короткого проміжку часу з умовою повернення її або її еквівалента. Інвестування передбачає вкладання грошей з метою забезпечення надходження коштів протягом порівняно тривалого часу до того, як вкладені кошти повернуться до власника.

2. При банківському кредитуванні ініціатором угоди, як правило, виступає боржник, а при інвестуванні - банк, який намагається купити активи на ринку.

3. При кредитуванні банк часто є єдиним чи одним з небагатьох кредиторів, тоді як при інвестуванні він є одним з багатьох інвесторів.

4. Кредитування пов'язане з особистими відносинами банку з позичальником, а інвестування є знеособленою діяльністю.

Проте між кредитними та інвестиційними операціями існує і тісний зв'язок:

• зазначені операції найбільш прибуткові, а значить - найбільш ризиковані;

• банки зобов'язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і залежно від економічної ситуації змінювати її на користь кредитів або на користь інвестицій.

До основних цілей інвестицій належать: дохідність вкладень, безпека вкладень, ризик інвестицій та ліквідність вкладених коштів.

Жоден цінний папір не відповідає всім зазначеним цілям. У процесі управління портфелем цінних паперів банк може досягти компромісу між інвестиційними цілями або ж робити акцент на якійсь з них.

24. Пояснити порядок формування та управління портфелем цінних паперів банку. 

Банківський портфель цінних паперів — це сукупність усіх придбаних та отриманих банком цінних паперів, право на власність, користування та розпорядження якими належить банку.

Портфель цінних паперів банку формується для одержання доходів у вигляді процентів, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів.

Згідно з нормативних вимогами НБУ інвестиції банку в цінні папери для їх оцінки та відображення у бухгалтерському обліку класифікуються так:

1. Операції з цінними паперами в торговому портфелі;

2. Операції з цінними паперами в портфелі на продаж;

3. Операції з цінними паперами в портфелі до погашення;

4. Інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.

На ринку цінні папери можуть функціонувати в двох формах: документарній (паперовій) та бездокументарній, тобто у вигляді електронних записів на рахунках.

Прагнучи отримати високі доходи, інвестори найчастіше формують мінливий (керований) портфель цінних паперів, яким вони управляють відповідно до своїх інвестиційних намірів.

Під управлінням портфелем цінних паперів слід розуміти мистецтво формувати й розпоряджатися набором різних цінних паперів так, щоб вони зберігали свою вартість і приносили відчутний дохід, незалежний від специфічного ризику. З огляду на оцінку інвестором інформаційної ефективності ринку цінних паперів портфельна стратегія може бути активною або пасивною.

Конкретна портфельна тактика визначається цілями й типом портфеля; станом кон’юнктури ринку, його прозорістю й ліквідністю, ринковими чинниками (динамікою відсоткової ставки та курсової вартості цінних паперів тощо); наявністю законодавчих пільг чи обмежень; загальноекономічними чинниками (станом економіки, рівнем інфляції тощо); необхідністю підтримки прийнятного рівня ліквідності портфеля за мінімізації ризиків, терміном існування портфеля.

Інформаційне та організаційне забезпечення управління портфелем ціннних паперів полягає у створенні автоматизованої системи, котра б дозволила безпомилково працювати з портфелем цінних паперів банку та інформації, на основі котрої автоматизована система працювала б.

Основні принципи створення інформаційного забезпечення: цілісність, вірогідність, контроль, захист від несанкціонованого доступу, єдність та гнучкість, стандартизація та уніфікація, адаптивність, мінімізація введення та виведення інформації (однократність введення інформації, принцип введення – виведення тільки змін).

Стосовно методичних аспектів аналізу портфеля цінних паперів підкреслимо, що до основних об’єктів дослідження належить не лише власне банківський портфель, а й фінансовий стан емітента цінних паперів та індикатори ринку.

У міжнародній практиці розроблено кілька методів оцінювання якості цінних паперів. Серед найпоширеніших — фундаментальний і технічний аналіз, статистичні прийоми оцінки ризиків, комплексні методики визначення інвестиційних рейтингів емітентів, що подаються відомими рейтинговими агентствами.

Процесс оперативного управління портфелем цінних паперів складається з таких основних етапів:

1. Організація постійного моніторингу умов економічного розвитку країни та кон’юнктури ринку цінних паперів за окремими його сегментами;

2. Оперативна оцінка рівня дохідності, ризику та ліквідності

сформованого портфеля цінних паперів;

3. Вибір принципових підходів до оперативної реструктуризації портфеля цінних паперів;

4. Реструктуризація портфеля цінних паперів за основними складовими портфеля;

5. Реструктуризація портфеля за конкретними видами цінних паперів

Для визначення міри ризику використовуються різноманітні показники, представлені в основному, статистичними величинами, такими як дисперсія, стандартне відхилення, коефіцієнти кореляції і коваріації. Ці характеристики цінного папера показують, в якій мірі та з якою ймовірністю його фактична дохідність може відрізнятися від очікуваної. Величина ризику визначається за результатами аналізу реальних даних про дохідність цінних паперів за попередні періоди за допомогою статистичних методів.

Ефективність управління портфелем цінних паперів банку визначається за співвідношенням дохідності та ризикованості портфеля. Це дає змогу банкові оцінити, чи достатня очікувана дохідність портфеля цінних паперів для компенсації пов’язаного з ним ризику.

Залежність між очікуваною дохідністю та ризиком портфеля цінних паперів досліджують за допомогою моделі оцінки дохідності фінансових активів (САРМ).

Згідно з основними положеннями моделі САРМ дохідність портфеля цінних паперів розглядається як функція трьох змінних: системного ризику портфеля, очікуваної дохідності ринкового портфеля та ставки доходу за безризиковими цінними паперами.

Головною метою формування будь-якого портфеля цінних паперів є досягнення оптимального співвідношення між ризиком і доходом.