3. Розкрийте проблему, що являв собою «античний світ» у різні епохи.

Під поняттям «античний світ» розуміють період від ІІ тисячоліття до н.е. до кінця V ст. н.е. Він включає в себе дві країни – Грецію та Рим. І хоча крім них існували ще старіші держави – Єгипет, Вавилон, Індія, Китай тощо – їхня культура та література довгий час були мало відомими у західноєвропейських країнах. Водночас популярність античної цивілізації вже з часів Середньовіччя зростала з кожним століттям, а греко-римська література стала основою для майже всіх літератур народів Західної Європи.

У кінці V ст. античний світ, не витримавши натиску варварських племен, був знищений. На його руїнах виникли нові, феодальні держави. Проте у порівнянні з античною, феодальна цивілізація була набагато нижчою. Тому відбувається зворотній процес і на уламках античної культури починає створюватися нова середньовічна культура.

Перш за все, зберігається латинська мова. Вона стає мовою духовенства, літератури, науки, а також мовою міжнародного спілкування. Знання латини дозволяє познайомитися з творами багатьох римських письменників, вчених та філософів, а також з працями грецьких авторів, перекладених латинською мовою. Особливою популярністю у цю епоху користуються твори Аристотеля, Платона, Вергілія, починається особливе захоплення лірикою таких римських поетів, як Овідія, Горація, Лукана та інших. Лірика трубадурів значною мірою спиралася на тему мистецтва кохання Овідія, а перші рицарські романи значною мірою спиралися на римські.

Античний світ став ідеалом і для гуманістів епохи Відродження. У своїх працях гуманісти переважно зверталися до світлого, вільного від штучності, глибокозмістовного античного мистецтва. У ньому вони знаходили інтерес до земного життя, вчилися самостійності творчого мислення і об’єктивного зображення навколишньої дійсності. Найвидатніші представники епохи Відродження Петрарка і Бокаччо написали значну кількість творів латиною, пов’язаних з міфологічними сюжетами. Таким чином, античність стала могутнім фундаментом для нової світської літератури та мистецтва.

Період класицизму (XVII ст.) не зменшує уваги письменників до античного світу, проте змінюється сам підхід до проблем його літератури та мистецтва. Головним принципом класицизму було наслідувати у всьому спадщину античних класиків. Проте тепер класицисти звертають увагу не на окрему людську особистість з її пристрастями і шуканнями , а на абстрактного героя, в якого розум стоїть над почуттями і керує ними.

У вік Просвітництва (XVIII ст.) ставлення до античності знов змінюється. У різних країнах це ставлення є різним. У Німеччині Гете і Шиллер, розчаровані у революційних ідеалах, зверталися до античної культури. У ній вони вбачали не бурю, а спокій і умиротворення, найдосконаліший в історії людства період.

В Англії, що вже пережила буржуазну революцію і почала налагоджувати капіталістичні відносини, вплив античності значно зменшився. Він був відчутний лише в першій половині століття.

У Франції традиції античності виявився найстійкішим. Але французьких просвітителів цікавили у ній саме соціально-політичні питання. Яким має бути громадянин? Якими стануть його взаємини з державою? Якою має бути майбутня держава?

У раціональному XIX ст. античність начебто мала бути забута, але цього не сталося. В різних країнах Європи письменники, вчені та філософи спиралися у своїх працях на надбання античної культури. До таких письменників належали: Шеллі, Байрон, Гюго, Флобер, Жуковський, Пушкін та багато інших. В Україні до сюжетів античності неодноразово зверталася Леся Українка, а значну частину творчості Івана Франка складали переклади античних поетів і науково-популярні статті про них.

У наш час мистецтво греків і римлян також примушує згадувати про себе. Як і в інші європейські культури, в українську також увійшли майже всі жанри і поетичні розміри, породжені античністю.