12. Розкрийте культурно-історичну ґенезу давньогрецької трагедії.

Назва «трагедія» пішла від двох грецьких слів – «трагос» - цап, козел, і «оде» - пісня.

Існує дві версії перекладу: або «пісня цапів», «козина пісня», або «пісня за козла». Першої версії дотримувався Арістотель у своїй поетиці. Вона свідчить про тісний зв’язок назви трагедії з хором, що виконував дифірамби і у якому брали участь ряджені в козині шкіри актори, що грали роль сатирів. Друга версія означає винагороду дифірамбічному хору-переможцю, який одержував символ бога Діоніса – чорного цапа.

Навіть у періоди свого вищого розквіту трагедія продовжувала бути органічно зв’язаною з тим релігійним культом, з якого вона виникла. Елліни вірили, що сам Діоніс незримо супроводжує виставу і всі змагання. Тому вистава якоюсь мірою нагадувала ритуальне дійство.

З часом трагедія вдосконалювалася і ускладнювалася, а в першій третині V ст. до н.е. вона досягла свого «класичного» вигляду. Змінюючись надалі, трагедія почала віддалятися від свого канонічного зразка.

Обрядова традиція значною мірою вплинула на стиль і композицію трагедії. Неодмінними елементами трагедії стали елементи культового свята Діоніса – урочиста процесія, жертвоприношення, заплачки-ридання за загиблим божеством тощо.

Трагедія ніколи не писалася прозою і, як і дифірамб, завжди складалася віршами, яких налічувалося від 1000 до 1500. У всіх піснях переважала симетрія. Учасники діалогів обмінювалися паралельними однорядковими чи дво- або трирядковими віршами. Часом лунають урочисті монологи.

Трагічними поетами Еллади, на думку французьких класицистів XVII ст., зберігалися три непорушних правила трагедії: часу, місця і дії. Від сучасних драматургів також вимагалося неухильне їх дотримання.

Сама трагедія мала деякі особливості. Її дія була драматичною, напруженою, а глядачі ставали свідками бурхливих сцен, глибоких переживань та гострих конфліктів. Закінчувалася трагедія переважно загибеллю героїв або тяжкими нещастями, що обрушувалися на них. Тому у ній були недоречними жарти чи дотепи, веселі розважальні сцени. До появи творів Еврипіда в трагедії, як правило, була відсутня інтрига і внутрішній світ героя.

За основу трагедії у більшості випадків бралися міфи. Щоправда, драматурги, якщо того вимагав їхній ідейно-художній задум, трохи змінювали їх. Наприклад, у творі Еврипіда «Медея» головна героїня сама вбиває своїх дітей, у той час як за міфом їх розривають на шматки обурені корінфські громадяни, помщаючись за смерть свого царя.

13. Визначте культурно-історичну ґенезу давньогрецької комедії.

Давня комедія остаточно сформувалася в Аттиці, зокрема в Афінах у 480-х роках до н.е.

Існує декілька версій її виникнення: за одною з них комедія, як і трагедія, виникла з народних свят на честь бога Діоніса. У своїй «Поетиці» Арістотель зазначає, що комедія виникла «від заспівувача фалічних пісень» і була «зображенням усього порівняно поганого в людині».

Згадувані Аристотелем фалічні пісні виконувалися процесією селян під час сільських свят землеробів на честь бога Діоніса. Селяни частувалися вином і несли кошики з первістками сільськогосподарських плодів, деякі з них тримали у руках великі зображення символів плодючості – фалів, тобто дітородних органів, що символізували животворні сили природи, які пробуджувалися навесні. Часто учасники процесії мазали собі обличчя виноградним суслом, одягали шкіри цапів або баранів, та, імітуючи їхні рухи, жестами вітали прихід весни. Під час цієї процесії до натовпу приєднувалися й інші люди, тоді могли розігруватися примітивні сценки, а якщо назустріч йшла інша процесія, то виникали жартівливі суперечки чи сварки.

Подібний веселий натовп називався по-грецькі «комосом», а пісня – «оде». Звідси виникло слово «комедія».

Інша версія походження комедії також пов’язана з Діонісовими святами і сільськими піснями, у яких дотепно висміювалися вади і якісь прикрі вчинки чи дії конкретних громадян. У результаті досить частих конфліктів між містом та селом, коли добросусідські відносини між ними переривалися одвертими сварками і ворожнечею, з’явилася традиція, за якою вольності, що допускалися на Діонісові свята, переносилися до міста.

Це одним джерелом комедії могли стати народні жартівливі сценки фарсового характеру, у яких висміювалися псевдо лікарі, дурнуваті багатії, чужинці-шахраї, обдурені дружинами чоловіки тощо. Подібна балаганна сценка в ранній період своєї появи мала на меті лише потішити глядачів, змусити їх щиро посміятися.

Проте з часом давня комедія стала зачіпати важливі політичні теми й проблеми, що виникали у державі. Саме тому давню комедію ще називають політичною.

На відміну від трагедії, давня комедія побудована не на міфах, а на реальних подіях навколишнього життя. Отож, комедійні персонажі постають не міфологічними постатями, а звичайними смертними, представниками всіх прошарків афінського суспільства. Боги та герої у комедії також представлені у комічному вигляді.

У порівнянні з трагедією хор у давній комедії діяв значно активніше. Він допомагав розвиткові п’єси і брав безпосередню участь у дії. Свої пісні хор виконував або стоячи на місці, або вони супроводжувалися рухом і танцями.

Трагедія, що виникла на півстоліття раніше за комедію, також вплинула і на її композицію. Як і трагедія, комедія починається з прологу, у якому окреслюється тема п’єси. За прологом іде парод, тобто вихід хору на оркестру. Пісня першого півхору називалася одою, а другого – антодою. Іноді додавалися строфи і антистрофи. Окремі пісні корифея після од на антод називалися епірремами і антепірремами. Після пароду починалися епісодії, тобто діалоги персонажів, у які втручався хор, а між епісодіями відбувався словесний двобій двох головних осіб – агон. Останньою частиною комедії був ексод, тобто вихід хору с оркестри.