30. Основні підходи до визначення сутності держави та її ознаки

Держава, як продукт суспільного розвитку, є складним соціальним явищем, тісно пов'язаним і багато у чому залежним від економічного, політичного і культурного розвитку суспільства. Держава — це знаряддя, інструмент політичної влади (яка, проте, здійснюється не тільки за допомогою держави). У суспільстві діють політичні партії, союзи, релігійні організації тощо. Держава, займаючи особливе місце, має характерні ознаки, що відрізняють її від інших політичних інститутів влади. Вона виникає на певному етапі розвитку людського суспільства і зберігається до цього часу. Держава на історичному шляху свого розвитку є особливою організацією і силою, яку жодна інша політична організація не здатна замінити.

Багато мислителів намагалися зрозуміти, що являє собою держава, чому вона виникає і необхідна людству, якою є природа держави, що відрізняє її від інших організацій, створених людьми. На ці питання існує багато різних відповідей. Деякі дещо збігалися, інші виглядали абсолютно незалежними, оскільки були принципово протилежними одна одній тощо. Різноманіття поглядів на державу обумовлене тим, що держава — це надзвичайно складне, історично мінливе явище. Пізнання якостей і ознак держави є складним, оскільки залежить від постійної зміни економічних, соціальних, класових, духовних, релігійних, національних та інших факторів, що визначають її сутність і зміст.

Науковість цих поглядів на державу визначається ступенями зрілості людської думки у той чи інший період розвитку суспільства. Досить часто поняття про державу базувалося не на історичній дійсності, а на деякому ідеальному уявленні. Замість того, щоб визначити, що таке «держава», часто лише йдеться про те, якою вона повинна бути.

Визначаючи поняття держави, ми не повинні вкладати у нього те, що реально не існує, але у той же час маємо охопити всю дійсність, уникаючи довільного вибору.

Характеристика держави повинна відповідати на питання: що таке держава у її історичній дійсності і у всіх її історичних проявах.

Визначення держави зустрічаємо вже у мислителів стародавніх часів. Арістотель вбачав у ній зосередження всіх розумових і моральних інтересів громадян (держава — це зосередження, що забезпечує політичне життя народу). Ціцерон визначав державу як союз людей, об'єднаних загальними основами права і загальної користі. Т. Гоббс назвав державу «природним тілом». І. Кант вважав, що держава — це об'єднання людей, підвладних правовим законам. Г. Гегель писав про державу як про «плин бога у світі». З часом характеристики держави поглиблюються, стають ширшими і точнішими. Відомий російський юрист М. Коркунов вважає, що держава — це громадянський союз, де вчиняється примус над вільними людьми. Близьким є визначення держави російського юриста В. Хвостова: держава — це одна з форм людського спілкування, один з видів громадянських союзів; держава — це союз вільних людей, що живуть на певній території і підкоряються примусовій і самостійній владі. Своє визначення держави запропонував Б. Кістяківський: держава є правовою організацією народу, що володіє у всій повноті своєю власною, самостійною і первинною, тобто ні від кого не залежною, владою. У цьому визначенні є деякі засади народного суверенітету, думки про правову державу, що для того часу було прогресивним кроком у розумінні держави.

Після Жовтневої революції у радянській юридичній літературі на довгі роки утвердився однобічний підхід до даного питання. Держава визначалася тільки як політична організація економічно пануючого класу, що має такий апарат примусу, як класова диктатура, апарат класового насильства.

Така характеристика походила з ленінського положення про державу як машину для підтримання панування одного класу над іншим. Це визначення на довгі роки стає для юридичної науки радянського періоду керівним і спрямовуючим.

Уже в 60-і pp. XX ст. радянським політикам і юристам стає зрозумілим, що необхідні нові підходи до розуміння і визначення держави. В СРСР з'являється і обґрунтовується ідея загальнонародної держави, яку ніяк не можна було вважати «машиною для підтримання панування». Було вирішено, що характеристика держави як «машини» належить лише до експлуататорських держав і частково до держави диктатури пролетаріату.

Нові можливості для всебічного аналізу в усвідомленні дійсного змісту державної організації суспільства і розуміння держави з'являються у 90-і pp. Поряд з класовим підходом до визначення держави (який є слушним для визначення типів держав), пропонується загальноконцептуальний підхід, що обумовлює можливість ширшої і загальнішої характеристики суспільних ознак держави. У цій частині українська юридична наука поділяє загальнолюдське розуміння держави.

Досить природно виглядає більш широке визначення держави, а саме, як особливої організації публічної влади одного класу, блоку класових сил, соціальної групи, всього народу, що має спеціальний апарат управління та примусу, є офіційним представником суспільства і забезпечує його інтеграцію. Державний апарат, проте, відокремлений від суспільства і не збігається з ним, у певній ситуації є антиподом суспільству, що може породжувати серйозні протиріччя між суспільством і владою. У інших обставинах суспільство є системою, у яку державний апарат вписується досить природно, діє адекватно суспільним потребам й інтересам. Це суспільство вважається сильним громадянським суспільством, а держава — правовою. На жаль, прикладів такої взаємодії ще небагато.

В наведених визначеннях увага звертається на таку важливу якість держави як її загальносоціальна визначеність, що, безумовно, робить їх більш змістовними і точними: керівництво й інтеграція суспільства у першому визначенні і забезпечення нормальної життєдіяльності суспільства — у другому. Те, що багато років у визначеннях держави цей її якісний момент був відсутній, а наголос робився лише на класовому характері держави (що не зовсім вірно, оскільки була збіднілою істинна цінність держави та її природа), сутність і соціальне призначення характеризувалися однобічно і, з наукової точки зору, перекручувалися.

Аналізуючи попереднє визначення держави, не можна не висловити заперечень проти визначень, у яких відсутня така її якісна ознака, як наявність апарату управління і примусу. Як би не хотілося мати гуманну державу, що відповідає інтересам усіх, вона не може існувати без апарату управління і примусу, без цієї іманентної якості державної влади. Баланс між управлінням і примусом у тій чи іншій державі може бути різним. У певних історичних умовах посилюється елемент керівництва, управління без активного використання примусових ресурсів, у інших — навпаки.