39. Політична етика: визначення та зміст.

Політична етика, за К.Г. Баллестремом, це - "частина практичної філософії, яка займається основними нормативними питаннями політики: принципами справедливого соціального устрою, конституцією; критеріями легітимного управління, правами та обов'язками керівників та громадян (включаючи право протидії та обов'язок послуху), проблемою справедливості у стосунках між державами. До політичної етики у широкому сенсі відносяться теорія соціальної справедливості, легітимного управління, справедливих війн, а також теорія правильного використання влади правлячими колами"⁸⁶.

Енциклопедичний словник "Етика" в статті В.І. Бакштановського та Ю.В. Сагомонова визначає політичну етику як особливу частину суспільної моральності, соціальної етики - як "моральні вимоги громадян до наділених владою професіоналів, чиновників"; як "демократичні принципи політичної діяльності"⁸⁷.

Для С.В. Пазенка "етика політична - галузь, аспект загальної етики, що досліджує моральні засади політики та влади (у широкому розумінні) чи професійна етика суб'єктів політичної діяльності (у вузькому розумінні)"⁸⁸.

На думку Бернхарда Сутора, політична етика ототожнюється з уявленнями про загальнозначущі норми гуртожитку та громадянські чесноти. Вона переслідує мету, щоб право та інститути формували політично мислячого та політично дієвого громадянина (схильного рахуватися із загальним благом)⁸⁹.

Політолог Б. Капустін, вступаючи у дискусію з приводу розуміння політичної етики як прикладної етики, доказує неправомочність етичної точки зору на політику. Він вважає, що правильніше говорить про участь моралі в роботі політики. "Це - внутрішня проблема політичної філософії, розв'язання якої ні в якому випадку не може дати проекція загальної чи "чистої етики на політику"⁹⁰.

Можна продовжувати перелік визначень, що буде лише демонструвати різноманітність трактувань, але, найсуттєвіше, - це добре виявляє не лише теоретичні труднощі становлення нової галузі знання, а досить широке її проблемне поле.

Узагальнюючи різноманітні підходи, можна означити, що під політичною етикою розуміється:

o ціннісно-нормативне орієнтування політичної діяльності, вияв її сенсу та нормативних засади;

o професійна етика політичного діяча; політична культура широкого загалу;

o процедура досягнення консенсусу та балансу інтересів;

o дослідження взаємовідносин моралі та політики, прояснення етичної структури конкретних політичних проблем та ситуацій;

o моральний вибір у політиці та ін.

Оволодіння етикою, методологією і технологією діалогового спілкування — шлях до розв´язання соціальних конфліктів, ефективний засіб розвитку особистості політика. Участь у діалозі передбачає толерантне сприйняття аргументів іншої сторони, вміння протиставити їм власні. У взаємозвинуваченнях, чварах, стихійних суперечках виявляються здебільшого нестримувані емоції; у діалозі, дискусії — інтелект, ерудиція, помірковане мислення, сила логіки і переконання.

Характерною особливістю політичної етики є орієнтація на своєчасне виявлення конфліктних ситуацій, готовність виходити гідно з будь-якого конфлікту. Політична етика — це наука і мистецтво використання засобів і прийомів компромісної технології. Поширені в минулому оцінки компромісів як чогось безпринципного поступаються місцем визнанню їх значущості як ефективної форми досягнення згоди конфронтуючих сторін.

Політична етика не розв´язує проблему зла як таку. Політик не може ігнорувати те, що поступки на користь одного, як правило, пов´язані з певними втратами іншого. «Політик діє морально, якщо добро від його вчинків перебільшує зло. А взагалі не творити зла він просто не може, доводиться жертвувати одними частинами добра заради інших», — зауважує теоретик політики О. Денисов. Ця далеко не безсумнівна думка містить у собі раціональне зерно: політична діяльність, в основі якої моральні критерії, має враховувати і негативні моменти, які супроводжують політичне рішення; якщо вона неспроможна розв´язати проблему зла, то принаймні зобов´язана передбачити небажані наслідки, мінімізувати їх, компенсувати людям втрати від нього.

Важливими в політичній етиці є засоби розв´язання конфліктних ситуацій. За підрахунками американського професора Д. Шарпа, існує до двохсот методів ненасильницького розв´язання політичних проблем — ненасильницький протест і переконання, відмова від соціального, економічного, політичного співробітництва, ненасильницьке втручання та ін.

Сучасний політик має володіти всім арсеналом «політичної технології», бути здатним гнучко й оперативно використовувати його в практичній діяльності, враховуючи нові реалії суспільного життя, незвичні проблеми, що потребують нового концептуального мислення. Саме такі, інноваційні, підходи пропонують сучасні теоретики політичного життя: положення про «реальний прагматизм» (Д. Белл, Ф.-У. Франкен), «справедливу нерівність» (Дж. Роулс), «легітимну державу» (X. Каррасе-до); «справедливу державу», згідно з якою етичні вимоги, які передують політичному життю, мають «абсолютний характер».

Політична етика — відкрита система положень, аргументів, поглядів, їй притаманна гнучкість, здатність до творчого оновлення норм. Однак незмінними є головні принципи — визнання значущості й пріоритету моральних чинників у політиці, орієнтації на такі цінності, як свобода, права, добробут людей. Адже тільки завдяки їм політика здатна реалізувати свій моральний потенціал. На початку XXI ст. необхідність у гуманістичній, морально відповідальній політиці стає загальнолюдською потребою, актуалітетом людської цивілізації.