87.Герменевика як мистецтво дискурс тлумачення.

Герменевтика — від грецького слова «hermenutikos» — той, що пояснює, розтлумачує; теорія і практика інтерпретацій мовних виразів, поданих у вигляді знаків і символів, а також мови (переважно писемної), текстів; метод інтерпретації культурно — історичних явищ і розуміння суб'єкта. Основи герменевтики як загальної теорії інтерпретації заклав німецький філософ Ф. Шлейєрмахер (1768 -1834) наприкінці XVIII - на початку XIX століття. Він сприймає герменевтику як мистецтво розуміння чужої індивідуальності, «іншого», вираження втіленої індивідуальності. В. Дилтей розвивав герменевтику як методологічну основу гуманітарного знання. На його думку, герменевтика — це мистецтво тлумачення літературних пам'яток, розуміння проявів життя, зафіксованих у письмовій формі. У XX столітті герменевтику розвивали: • М. Хайдеггер, Г. Гадамер — онтологічну герменевтику; • П. Рикер — гносеологічну герменевтику; • Е. Бетті — методологічну герменевтику. Основні положення теорії Ф. Шлейєрмахера: • при тлумаченні тексту вдаються до двох методів — граматичного й психологічного. За допомогою першого виявляється «дух мови», за допомогою другого — «дух автора»; • у герменевтиці існує поняття сенсу ідентичності душ автора й читача. Якщо автор занадто далекий від читача, текст ніколи не буде зрозумілий до кінця за всіх умов герменевтики, а при повній подібності автора й читача в тексті не залишиться прихованого змісту і він не потребуватиме тлумачення; • розуміння здійснюється за допомогою дивінації — штучного «занурення в почуття», «вживання» в душу автора твору; • дивінація повинна чергуватися з порівнянням — і навпаки. Якщо читач до кінця зрозуміє і логіку мови, і душу автора, то текст для нього буде цілком зрозумілим. В. Дилтей (1833 - 1911) — німецький філософ, представник «філософії життя», основоположник «розуміючої психології». Визначив герменевтику як мистецтво розуміння фіксованих текстів «життя». Основою герменевтики В. Дилтей вважає розуміючу психологію — безпосереднє осягнення певної духовної цілісності (цілісності переживання), цілісності душевно — духовного життя. Розуміння протиставляється методу пояснення. Прихильники герменевтики вважають, що текст необхідно зрозуміти, виходячи з нього самого, не посилаючись на вплив соціально-економічних причин чи культурно-історичних чинників. Істотне значення має сформульована Дилтеєм ідея про взаємозв'язок життя і свідомості як споконвічну даність. Тому об'єктом проблемного аналізу є безпосередньо життєві явища. У герменевтиці буттєва значимість властива для людської суб'єктивності. «Життєвий світ» — це феноменологічне сприйняття світу, в який ми вживаємося. Він сугубо індивідуальний і виражає емоційно-внутрішній світ психологічного. «Життєвий світ» — це світ духовно-практичного співжиття. Для Гуссерля він є розкриттям інтенцій, з яких складається життя суспільства. На його думку, світ — це продукт розгортання моєї суб'єктивності. Для Дилтея розуміння тексту — це «об'єктивізація життя» творчого індивіда, що можливо за умови розуміння — відчування «чужого світу», світу іншого. Учення М. Хайдеггера (1889 - 1976) про екзистенціали збігається з герменевтичними ідеями: • погляди раннього Хайдеггера поєднують у собі герменевтику й екзистенціалізм і присвячені буттєвому (онтологічному), а не пізнавальному (гносеологічному) аспекту герменевтики; • людське буття споконвіку є герменевтичним (базується на розумінні). Екзистенціали — умови людського існування: 1) існування — людське буття визначене не мисленням, а фактом свого перебування у світі (людина спочатку «існує», тобто вона є, а вже потім мислить); 2) розуміння — виявляється в тому, що людина існує, вона починає сприймати й розуміти, а розуміння — це тлумачення й інтерпретація (людина витлумачує своє буття у світі певним чином, і це тлумачення — розуміння людиною змісту свого життя, свого місця у світі). Герменевтика для Г. Гадамера є, насамперед, практика. Вона реалізується як діяльність з метою осмислення певного тексту і, взята поза цією діяльністю, втрачає свою специфіку. Філософська герменевтика являє собою філософію розуміння. Феномен розуміння набуває універсального характеру. Для Ю. Хабермаса герменевтика — це інтегративний момент комунікативної дії. Поняття «інтеграції» повинно замінити Марксове поняття «виробничі відносини». Умови можливості поняття експліковані на трьох рівнях: 1) семантичному; 2) рефлексивному; 3) екзистенціальному. 88.Утвердження структуралістського стилю мислення в Європі ХХ-ХХІ ст..

Структуралізм - методологія гуманітарних наук, яка намагається аналізувати певну специфічну галузь, наприклад, міфологію, як складну систему взаємопов'язаних частин. Цей підхід виник в лінгвістиці завдяки роботам Фердинанда де Сосюра. Французькі інтелектуали знайшли для цього методу ширшу область застосувань, пристосувавши його до антропології, психоаналізу, літературознавства й архітектури. Таким чином структуралізм став не просто методом, а інтелектуальним рухом, який в 60-х роках XX-го століття прийшов на заміну екзистенціалізму.

В 1970-х роках структуралізм потрапив під вогонь критики. Його звинувачували в жорсткості й антиісторичності. Проте чимало теоретиків структуралізму, таких як Мішель Фуко й Жак Лакан, продовжують впливати на європейську філософію .

Окрім літературознавства існують структуралістські теорії у філософії науки, антропології та соціології. На думку Алісон Ассістер для структуралізму характерні чотири фундаментальні ідеї, з яких сформований «інтелектуальний тренд». По-перше, структура - це те, що визначає позицію кожного елемента в цілому, по-друге, кожна система на думку структуралістів має структуру. По-третє, структуралісти цікавляться структурними законами, які мають відношення радше до існування, ніж до змін. І, нарешті, структура - це та реальна річ, яка лежить під поверхнею чи видимістю значення.

Творці Р.Барт М.Фуко Ф.де Соссюр Клод Левістрьос.

Ф.де Соссюр починає працювати з мовою, ставить завдання описати мову як формальну можливість мовної діяльності яка не детермінує конкретного мовного акту а задає лише можливості його реалізації. Вона працює на підсвідомому рівні стаючи принциповою моделлю аналоги якої можемо знайти в міфі в літературі в мистецтві. Мова – лише код принцип упорядкування емпіричної інформації, принцип структуралістського дослідження: сходження від лінгвістики до психіки і далі до логіки, мета кодом виступає структура розуму

Струкуристом вважав себе тільки К.Леві-Строс.

Еволюція структуралізму:

1.Класичний структуралізм

2.генетичний

3.постструктуралізм

Структуралісти поставили завдання подолати описовість і дослідити культуру за допомогою суто наукової методології природничих наук, що включає формалізацію, комп'ютеризацію, математичне моделювання. Структурування здійснюється в різних галузях культури: мові і літературі, соціальних уявленнях та ідеології, мистецтві і масовій культурі. К.Леві-Стросс стверджує, що всі культурні уявлення (міфи, ритуали, правила) є певного роду знаковими системами, які передають інформацію і здійснюють культурний обмін всередині структури. Гармонію почуттєвого і раціонального начал (надраціоналізм), до якої необхідно прагнути сучасному людству, культуролог вбачає у феномені первісного мислення. Метою структурного аналізу є пошук системоутворюючого чинника, сукупності правил, за якими можна формувати культурні об'єкти.