21. Охарактеризувати початковий етап феодальної роздробленості Русі (друга третина XII - XIII століть).

Феодальна роздробленість була викликана причинами насам­перед соціально-економічного характеру: зростанням продуктив­них сил в сільському господарстві та ремісництві, подальшим роз­ширенням, ускладненням та зміцненням феодальної власності на землю, поступальним розвитком феодального способу виробницт­ва. Вирішальне значення при цьому мав розвиток великого вотчин­ного землеволодіння.

У цей період бурхливо зростали міста, зароджувалися внутрішні торговель­ні зв'язки між містом та селом, відбувався повсюдний розквіт культури.

В той же час загострилася соціальна боротьба. Під її впливом посилилося прагнення місцевих феодалів збільшити власну участь в управлінні "своєю" землею, взяти безпосередньо в свої руки та всебічно зміцнити державний механізм, удосконалити правові засо­би придушення опору закабалених народних мас. Внаслідок зазна­чених факторів феодальна роздробленість Русі стала фактом. Це яскраво виявилося після смерті Мстислава Володимировича, коли Київська Русь вступила в нову стадію свого історичного розвитку. На зміну ранньофеодальної монархії в другій треті XIII ст. прийшла поліцентрична структура державно-політичного устрою. Залишаю­чись відносно єдиним державним механізмом, Київська Русь явля­ла собою федерацію півтора десятка певною мірою відособлених, феодальних земель-князівств. В південно-західній частині Русі на українських землях знаходилися Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Волинське та Галицьке князівства.

Але це був ще не розпад Стародавньої Русі. Важлива особли­вість історичного розвитку державних форм в розглядуваний період виявилася в тому, що разом з відособленням ряду князівств та земель мали місце й прямо протилежні тенденції. До цього часу склалася давньоруська народність. Спільність етнічної основи усіх князівств та земель Київської Русі перешкоджала її розпаду. У свідомості народних мас Русі в ході попередньої багаторічної боро­тьби з кочівниками сформувалося переконання в необхідності єд­ності.

Феодальна роздробленість як нова ступінь розвитку феодаліз­му на перших порах сприяла прогресивному розвитку Русі. Проте вона мала також негативні наслідки в умовах, коли над Руссю нависла загроза зовнішньої небезпеки. На початку XIII ст. поси­лився процес дроблення Русі, в чому не останню роль відігравав внутрішньополітичний фактор. Із складу великих князівств виділи­лися нові уділи, з'явилося близько п'ятдесяти окремих князівств та земель. Як зовнішня форма цього процесу виступає заздалегідь розроблений порядок розподілу феодалами володінь поміж усіма спадкоємцями — синами. Настає дійсна роздробленість. Нові, в тому числі й митні, кордони ослаблювали економічні зв'язки між князівствами та землями Русі. Неодмінним супутником роздробле­ності стали нескінченні кровопролитні феодальні війни ("усобиці") за землю, робочі руки, політичний вплив. Руйнувалися виробничі сили, йшло масове знищення господарств трудівників. Військові сили все більш розпилялися. Усобиці в конкретно-історичних умо­вах дійсно стали, за влучним визначенням сучасника, "погибелью земли Русской". Вторгнення орд Батия поставило під сумнів не тільки єдність Русі, а й саме її існування.

Державний лад. Обумовлені поступовим розвитком виробни­чих сил зміни соціальної структури та загострення класової бороть­би посилили вплив економічного базису на політичну надбудову і викликали в ній настільки значні перетворення, що деякі дослідни­ки навіть вважають, що з'явилася її нова форма. В період феода­льної роздробленості Русь за формою устрою являла собою комп­лекс напівсамостійних державних утворень. На думку деяких уче­них, Давньоруська держава цього періоду — це своєрідна феодальна федерація.

Отже, на першому етапі феодальної роздробленості Русь збе­рігала багато рис відносної єдності свого державного організму. Аж до навали орд Батия центром всієї Руської землі був Київ.