Тема 13. Платіжні системи

ЗМІСТ

13.1. Електронна пошта, електронні адреси в платіжній системі

13.2.Система міжнародних електроних розрахунків “СВІФТ”

13.3. Система електронних платежів СЕП НБУ

13.4. Банківські електроні системи передавання документів „Клієнт-банк”. Призначення та структура системи, її основні елементи

13.5. Основні технологічні операції АРМ_К і АРМ_Б під час обробки платіжних документів

13.6. Гарантування безпеки передавання даних та основи інформаційного забезпечення СЕПКОБ

13.1. Електронна пошта, електронні адреси в платіжній системі

Електронна пошта — ЕП — складається загалом із вузлів — комп'ютерів, які мають змогу встановлювати один з одним з'єднання для передавання електронних листів (повідомлень) своїх абонентів. Вузли поділяються на абонентські пункти АП 1-го типу (АП-1) та абонентські пункти 2-го типу (АП-2) (поштамти).

Кожний АП-1 передає в інші вузли лише ті повідомлення, які були підготовлені його абонентами, і приймає від решти АП лише адресовані його абонентам повідомлення. На відміну від АП-1, АП-2 передає на інший поштамт або на АП-1 будь-які повідомлення.

Усяке повідомлення ЕП має бути адресованим, тобто мати свою електронну поштову адресу. Із погляду логіки для того, щоб адреса була інформативною, необхідно, аби вона включала в себе ідентифікатор абонента (кінцевого користувача — КК) і пош­тові координати, які визначають місцезнаходження КК. Правила адресації в різних системах ЕП відрізняються одне від одного, але ці логічні елементи присутні завжди.

Електронна пошта НБУ — це комп'ютерна мережа, яка ефективно працює з 1994 року. Головним поштовхом до її створення було те, що для банків не є прийнятною технологія, коли повідомлення передаються через центри (вузли), які не належать їм. Водночас враховувалась і можливість кращого регулювання завантаження, забезпечення потрібної швидкості передавання та доставляння повідомлень тощо.

Електронна пошта НБУ являє собою програмно-технічну та адміністративно-технологічну мережу, яка забезпечує обмін да-і в банківській системі України. Вона призначена для надійно-і ча якісного приймання і передавання електронних повідом-Джерелами та одержувачами останніх можуть бути як різні програмні продукти (зокрема й прикладні програми), так і фізи­чні особи. Вони є кінцевими користувачами системи. Систему ЕП НБУ створюють поштові вузли. Розрізняють Центральний, регіональні та абонентські вузли — АВ.

Центральний і регіональні вузли є абонентськими пунктами 2-го типу, а решта вузлів — АП 1-го типу. До них належать вуз­ли, що розміщені в комерційних банках України, а також в уря­дових і державних установах, які взаємодіють з банківською сис­темою. Організаційно вузли ЕП, за винятком АВ, є структурними підрозділами системи НБУ, котрі у своїй діяльності керуються чинним законодавством України, ухвалами НБУ, відповідними положеннями про ці підрозділи та положеннями про ЕП НБУ.

Центральний вузол — ЦВ — це підрозділ Центрального управління НБУ, а регіональні вузли — РВ — підрозділи відпо­відних територіальних управлінь НБУ.

Абонентський вузол може входити до складу будь-якої уста­нови (КБ і т. ін.), що виконує всі умови, які ставляться в разі підімкнення абонентів до ЕП, і бере участь у роботі системи. Вузли можуть бути зв'язані між собою за допомогою виділених чи комутованих телефонних і телеграфних каналів зв'язку або через радіоканал і супутникові системи передавання даних.

Система ЕП НБУ дає змогу інтегрувати локальні обчислювальні мережі – ЛОМ, які існують в її вузлах. Використовуючи ЕП, кожний користувач робочої станції – РС – ЛОМ її вузла може відправити повідомлення у вигляді текстового файла, підготовлено з використанням довільного текстового редактора; графічного файла, підготовленого з використанням довільного текстового редактора; графічного файла, що містить графічні конструкції будь-кого вигляду; файла бази даних типу .DBF; файла табличного процесора. Інший абонент, який перебуває в іншому регіоні і є користувачем ЛОМ свого вузла, може приймати ці повідомлення на свою РС.

Переваги ЕП НБУ такі: висока швидкість доставлення повідомлень та можливість автоматизувати в установі процес обробки документації, починаючи її отримання.

Система ЕП НБУ не є системою діалогової взаємодії і має такі особливості:

 формування й приймання поштових повідомлень — процеси, що розділені в часі і виконуються незалежно від процесів встановлення передаванням даних;

 система ЕП використовує архітектуру, коли повідомлення запам’ятовується на одному вузлі, а далі передається за маршрутом до іншого вузла доти, доки воно не буде доставлене адресатові. Така архітектура забезпечує передавання даних навіть у разі можливих відказів засобів зв'язку;

 ЕП НБУ дає змогу передавати повідомлення одночасно багатьом користувачам завдяки введенню спеціального механізму „група вузлів” і вказуванню кількох адресатів при формуванні „поштового конверта». Таким чином передаються повідомлення, що стосуються багатьох або всіх абонентів, наприклад, загальні дані типу коригувань списку учасників, адрес вузлів ЕП тощо;

• система ЕП НБУ допомагає організовувати взаємодію між програмними комплексами автоматизації банківської діяльності, які містяться в різних вузлах. При цьому забезпечується весь сервіс щодо зберігання, документування й надійності доставляння кореспонденції;

• можливе підімкнення до ЕП НБУ серверів для факсимільного й телексного зв'язку, що дозволяє надавати додаткові послуги, додатковий сервіс кінцевому користувачеві.

Система ЕП НБУ підтримує роботу абонентського вузла на базі використання таких технічних засобів: ІВМ-сумісних персональних комп'ютерів, «Науеs»-сумісних модемів, що відповідаю­ть стандартам V.22 bis, V.32, V.32 bіs, криптографічних блоків, комутованих телефонних каналів загального користування або спеціалізованої мережі «Іскра-2». Кількість каналів визначається інтенсивністю та обсягами передавання/приймання даних у вузлі. У разі використання кількох телефонних каналів для зручності в роботі організовують один груповий номер.

У Центральному і регіональних вузлах додатково приєднують робочі станції, на яких виконуються програми управління з'єднаннями і транспортування даних. (Потрібно зберігати на вузлі дані, що надходять, розподіляти їх між відповідними вузлами та забезпечувати транспортування.)

Залежно від типу вузла використовується певний набір про­грамного забезпечення. У ЦВ і РЕВ це мережні ОС NеtWаrе фірми NОVЕLL, вузлова версія РгоСаггу, операційна система DOS 5.0. На абонентських вузлах використовуються DOS, версія 3.30 і вищі; один із комутаційних мережних пакетів NеtWаге, РгоСаггу, РіеNЕТ, АSТRА, АСRОСОМ, мережні еле­менти UNІХ. Найпоширенішою (частка її становить близько 85 %) є система РгоСаггу, хоча останнім часом починає зростати й частка UNІХ.

В ЕП ведеться довідник вузлів ЕП, який міститься в кожному вузлі системи у вигляді файла з іменем «8РRUSNВU.DBF». Цей довідник фактично описує адресний простір вузлів ЕП. Він ведеться в ЦВ, служби якого забезпечують актуалізацію довідника й готують коректури для розсилання по всіх інших вузлах ЕП НБУ. Кожний вузол має належне лише йому поштове ім'я.

Для АВ, які містяться в банківських установах, ім'я вузла складається з чотирьох знаків, де перший знак є постійним (латин­ська буква «U»), другий — латинська буква, яка визначає регіон (об­ласть) України (наприклад, «А» — Вінницька область, «В» — Во­линська і т. д.), третій знак задає код типу або множини банківських установ, а четвертий — номер вузла в даному типі чи множині бан­ківських установ.

Система має суто ієрархічну трирівневу структуру. На 1-му рівні перебуває ЦВ, на 2-му містяться регіональні вузли, а на 3-му — абонентські вузли. Кожний АВ входить лише до одного регіонального, а регіональні вузли входять до ЦВ. Завдяки тому, що РЕВ — це, як правило, обласні вузли (крім Київського), за­безпечується охоплення всієї території країни.

Звичайний режим роботи вузлів — запитово-активний для вузла нижчого рівня щодо вищестоящого. Тобто АВ як вузол 3-го рівня є запитово-активним, сам активізує запит до (і тільки до) відповідного свого регіонального вузла як вузла 2-го рівня. Так само у звичайному режимі РЕВ є запитово-активним щодо Цент­рального вузла системи, але на відміну від АВ він може генеру­вати запит і до будь-якого свого нижчестоящого абонентського вузла. Відповідно ЦВ може генерувати запит до кожного регіо­нального вузла.

На множині вузлів пошти для забезпечення передавання пові­домлень визначається набір маршрутів, де описуються шляхи до­ступу від одного вузла до іншого. Ці маршрути використовують­ся при транспортуванні поштових повідомлень. З огляду на ієрар­хічну структуру ЕП доставляння поштового повідомлення - ПОП - між двома РЕВ можливе лише через ЦВ. Ясна річ, що і ПОП АВ одного РЕВ до АВ іншого РЕВ іде транзитом через ЦВ. Можливі маршрути в ЕП можна записати у вигляді:

АВ(а) -> РЕВ -» АВ(б), АВ(а) -> РЕВ(а) -> ЦВ -> -> РЕВ(б) -» АВ(б).

Поштові повідомлення, або «поштові конверти», є тими одиницями інформації, які передаються між вузлами системи ЕП. Отже, передавання інформації відбувається не безперервним потоком, а певними порціями (пакетами, файлами), які називають конвертами.

Усяке ПОП складається з даних службового заголовка та ін­формаційної частини, яку називають також «тілом повідомлен­им». До ПОП можуть приєднуватися (додаватися) додаткові файли, які описуються в службовому заголовку і передаються адресатові разом із повідомленням. Схематично ПОП можна подати так:

Заголовок

Тіло

Додатковий файл

Зауважимо, що розмір повідомлення істотно залежить від засто­совуваних програмних транспортних засобів. Скажімо, коли як транспортний засіб використовується програмний пакет РгоСапу, розміри поштових повідомлень теоретично необмежені. У разі ви­користання NеtWare розмір файла, «запакованого» в конверт, і фай­ла доповнень має не перевищувати 64 кбайт. При цьому обсяг заго­ловка ПОП є порівняно невеликим і залежно від використовуваних програмних транспортних засобів становить від 300 до 500 байт.

Одним з елементів заголовка ПОП є адреса одержувача. Вона складається з поштового імені вузла-адресата, тобто імені АВ, РЕВ або ЦВ, та імені локального користувача — ЛК — на цьо­му вузлі, якому безпосередньо й призначені дані. При цьому вва­жається, що в кожному вузлі ЕП може визначатися свій набір, своя множина імен локальних користувачів.

Ім'я локального користувача (його ідентифікатор) — це набір від одного до восьми символів латинського алфавіту. Ідентифікатори ЛК різних вузлів ЕП ні між собою, ні з іменами самих вузлів ніяк не пов'язані. Тобто в рамках одного вузла вони мають бути унікальни­ми. Проте на різних вузлах ЕП допускаються однакові імена ЛК. Наприклад, майже на кожному вузлі ЕП є ЛК з іменем «АDМІN».

Роль ЛК можуть відігравати як фізичні особи, так і задачі (програмні комплекси), що використовують ЕП для отримання й передавання інформації між вузлами. Зокрема програмно-технічний комплекс АРМ-3 у вузлах комерційних банків, маючи ім'я ЕLРLАТ, використовує ЕП для передавання та приймання елект­ронних платіжних повідомлень за міжбанківськими платежами.

У поштовій адресі для відокремлення ідентифікатора абонен­та від імені поштового вузла використовують значок «@» (бан­ківське «а»). Наприклад, поштова адреса може мати вигляд:

АDМIN@АURО, де АDМIN — ім'я ЛК на вузлі UАRО.

Взаємодія локальних користувачів вузлів у ЕП НБУ реалізує­ться через набір програмних засобів, які згідно з термінологією протоколу Х.400 називають «агентом користувача» —АК. З їх допомогою може виконуватися підготовка ПОП із різних файлів даних, формування конвертів і їх передавання до ЕП для по­дальшого розсилання адресатам. З допомогою АК вибирають та­кож дані з поштових конвертів. Роль АК відіграють програми ТОМАIL і UZЕRМАІL. Через АК у вузлах ЕП НБУ можлива як інтерактивна (діалогова), орієнтована на людину, так і пакетна (автоматична) взаємодія з поштовою системою.

Транспортування даних виконується з допомогою програмних засобів — «агента передавання повідомлення» —АПП. Базовим і найпоширенішим транспортним засобом в ЕП НБУ є пакет РгоСаггу. Особливістю цього пакета є те, що в разі «аварійного» завершення передачі він забезпечує її продовження з місця, в якому було перервано повідомлення.

Загальна технологія пересилання поштового повідомлення така:

1) створення первинного файла з даними, які потрібно переслати;

2) «конвертування» первинного файла. При цьому він упако­вується з метою зменшення його обсягу;

3) пересилання «конверта» у потрібний вузол;

4) «розконвертовування» отриманого «конверта».

Усі ПОП, які проходять через вузли ЕП НБУ, зберігаються в архіві повідомлень (АрхП) вузлів. АрхП — це по суті набір каталогів, де зберігаються «конверти», які оброблялися на вузлі протягом дня незалежно від того, які вони — приготовлені на вузлі, прийняті або транзитні. Протягом доби архів зберігається, як правило, у відкритому вигляді, а потім архівується.

Очевидно, що в архіві вузла зберігаються лише ті дані, які пройшли через нього. Отже, в архіві ЦВ зберігається інформація про міжрегіональні передачі, у РЕВ — міжабонентські внутрішньорегіональні передачі і передачі прийняті/передані в ЦВ.

Інформація архіву ЕП НБУ є розосередженою по мережі (вузлах). Термін зберігання архівів банківських документів здебіль­шого досить значний (залежно від видів документів 2—10 років). Перед розробниками ЕП НБУ постає проблема задовольнити ці вимоги, диференційовано підходячи до строків зберігання даних.

Взаємодія між вузлами ЕП відбувається так. Якщо на вузлі є повідомлення для абонента іншого вузла, то можливі два варіан­ти доставляння цього повідомлення.

1. Якщо вузол є пасивним щодо вузла-адресата, то ПОП уміщується в чергу для даного адресата і буде звідти забране відда­леним вузлом лише після того, коли останній сам установить зв'язок. Отже, із РЕВ ПОП забираються в абонентські вузли (як правило, з ініціативи останніх). На практиці ЦВ та регіональні вузли майже безперервно перебувають на зв'язку, тоді як протя­гом дня є періоди відсутності зв'язку між РЕВ і АВ.

2. Якщо вузол — відправник ПОП є активним щодо вузла-ад­ресата, то він сам установлює зв'язок і передає повідомлення.

На вузлі повідомлення може з'явитися двома шляхами. Пер­ший — у результаті роботи програм агента користувача. У такому разі повідомлення «народжується» на самому вузлі і надходить до вихідного каталога вузла (ОUТРUТ). Другий шлях — коли ПОП доставляється з іншого вузла, тобто надходить по каналах зв'язку. Тоді воно потрапляє до вхідного каталога вузла (INPUT).

Якщо отримане з деякого вузла ПОП транзитне, тобто при­значене для іншого вузла, то після реєстрації його отримання у статистичному журналі, воно надходить із вхідного каталога вуз­ла до вихідного його каталога. Коли отримане повідомлення ад­ресоване локальному користувачеві на цьому самому вузлі, то воно вміщується в каталог вхідних повідомлень відповідного ко­ристувача цього вузла.

Наголосимо, що копії всіх ПОП, що надійшли як для ЛК, так і транзитних, зберігаються в архіві вузла. Крім того, інформація про них уміщається у файл статистики роботи вузла, який являє собою довідник для архіву.

Файл статистики звичайно доступний Адміністраторові вузла й містить такі реквізити: оригінальне ім'я файла повідомлення; від кого і кому повідомлення надіслано (коди вузлів і абонентів відпо­відно відправника та одержувача); дата і час підготовки конверта; дата і час отримання конверта; дата і час підготовки квитанції; да­та і час розкриття конверта; розмір файла в байтах; характеристика руху файла (отримання, транзит, відправлення) і т. ін.

Важливою функцією в ЕП є забезпечення й підтвердження фак­ту доставлення конверта. Тому в ЕП є функція генерації та обліку підтверджень доставлення поштових повідомлень. Такі підтвер­дження формуються лише в кінцевому вузлі-одержувачі. Підтвер­дження формується як файл-квитанція про доставлення ПОП у мо­мент, коли воно потрапляє до вхідного каталогу у вузлі-адресаті. Квитанція формується автоматично програмами АК, якщо в заго­ловку ПОП, яке надійшло, установлено ознаку видачі підтверджен­ня доставлення.

Файл-квитанція за своєю структурою аналогічна файлу повідо­млень і надсилається на адресу абонента-відправника. Облік про­ходження цього файла здійснюється на всіх транзитних вузлах ЕП, а у вузлі — відправнику ПОП підтвердження доставлення реєстру­ється, але до архіву не надходить, оскільки знищується.

У кожному вузлі ЕП кінцевому користувачеві надаються такі можливості.

1. Формування з будь-яких раніше отриманих або підготовле­них файлів поштових конвертів для їх наступного передавання.

2. Формування ПОП безпосереднім введенням даних із клаві­атури персонального комп'ютера або редагування попередньо сформованих заготовок (телеграми, листи тощо).

3. Розсилання циркулярних повідомлень, а також передавання інформації для групи вузлів.

4. Ведення статистичних файлів та архіву повідомлень у кож­ному вузлі для документування його роботи.

5. Ведення журналів роботи кожного локального користувача вузла із вхідною кореспонденцією.

6. Вибирання даних із поштових конвертів, які доставлені ад­ресатові засобами ЕП.

7. Забезпечення зберігання всієї прийнятої кореспонденції на­віть у разі збігу імен файлів-повідомлень.

8. Можливість формування та видавання підтвердження про обробку поштового повідомлення користувачем-адресатом. (Це квитанція не про доставлення, а про безпосередню обробку — розкриття конверта користувачем).

Зрозуміло, що це дає змогу використовувати ЕП для розв'язування найрізноманітніших функціональних задач і операцій бан­ківської та фінансової діяльності. Насамперед ЕП НБУ використо­вується для забезпечення можливості виконання міжбанківських розрахунків. Саме на базі ЕП НБУ створена й функціонує система - електронних міжбанківських платежів (СЕП) банків України. Нині засобами ЕП користуються, виконуючи такі задачі:

• забезпечення транспортних вимог системи міжбанківсь­ких електронних платежів (пріоритетне завдання ЕП НБУ);

• передавання нормативних, директивних та інших документів НБУ;

• передавання курсів валют;

• передавання та збір статистичних даних;

• передавання директив, запитів, звітів, довідок тощо;

• подання звітів з оформлення заборгованості векселями;

• передавання програмного забезпечення загального та систе­много користування, змін і доповнень до нього та ін.

За допомогою ЕП НБУ може бути створена така, що охоплює всю країну, система масових електронних платежів із викорис­танням електронних грошей.

У кожному вузлі ЕП НБУ крім довідника зазначених вузлів існують два масиви нормативно-довідкової інформації (НДІ), які описують специфіку конкретного вузла: його конфігурацію та локальних користувачів.

У файлі конфігурації (NОDЕ.СFG), котрий має структуру, анало­гічну файлу конфігурації DOS (СОNFІС.SУS), задаються поштовий ідентифікатор вузла та інші параметри, які використовують програ­ми агента користувача. Вказується створюваний під час підготовки вузла до роботи в системі ЕП шлях до каталогів локальних користу­вачів вузла. Довідник ЛК вузла (LUSERS.NDE) містить список усіх локальних користувачів даного вузла. Він також створюється під час запуску вузла і може коригуватися адміністратором вузла.

В ЕП обліковуються та аналізуються помилкові та «збійні» ситуації за допомогою спеціальних програмних засобів. Облік і аналіз ведуться в розрізі типів помилок: збої в каналах зв'язку; програмні помилки і відкази обладнання; незадовільна якість ро­боти служби ЕП і т. ін. Файл статистики слугує не лише для ана­лізу, а й для розрахунків із користувачами.

Система ЕП НБУ має понад 2 тис. вузлів (у тому числі 26 РЕВ і 1 ЦВ). Кількість її учасників постійно зростає. Оскільки число кінцевих користувачів на вузлах пошти знаходиться в межах від 5 до 120, загальна кількість користувачів, яким надаються послуги ЕП, перебуває, відповідно, в межах від 2000 х 5 = 10 000 до 2000 х 120 = 240 000.

Обсяги інформації, що їх обробляють Центральний і регіо­нальні вузли, становлять за місяць десятки гігабайт. Швидкість обміну даними між АВ і РЕВ доволі висока і досягає майже 15 000 біт/с, або близько 2 000 байт/с. Така швидкість поки що достатня для ділових повідомлень, але вимоги до неї постійно зростають, тому система постійно розвивається й модернізується, установлюються та відшукуються нові канали зв'язку.

Нині розробляються методи, згідно з якими для передавання даних між вузлами застосовуються радіоканали та оптичні ка­нали, пропускна здатність яких у багато разів більша, ніж у те­лефонних ліній. З'являється можливість передачі мовних фраг­ментів у складі повідомлень ЕП.

За час роботи ЕП як її розробниками, так і користувачами було створено багато різних програм, зорієнтованих на роботу ЕП, на використання й розширення її можливостей.

Зауважимо, що в інформаційно-довідковій службі ЦВ є біб­ліотека таких програм.

Перспективою розвитку ЕП крім поліпшення якісних показ­ників її роботи (скорочення строку доставляння повідомлень, зменшення кількості відказів, можливість підімкнення нових вузлів, збільшення обсягів передавання тощо) є також розробка ча­сткових шлюзів передавання та приймання даних із інших мереж, зокрема й із мережі ІНТЕРНЕТ. Зрозуміло, що при цьому постає проблема додаткових облікових і контрольних функцій, оскільки ЕП НБУ є системою закритого типу й такою, що забезпечує ви­конання специфічних завдань і послуг. Аналогічні проблеми пов'язані зі створенням шлюзу ЕП НБУ на інші поштові системи.

Уже наприкінці 60-х років стало очевидним, що потужностей «паперових» систем банківських розрахунків замало для забезпе­чення надійного й швидкого зв'язку між банками та їх філіями в різних країнах. Становище ускладнювалося й через те, що різні банки використовували різні, часто практично несумісні системи розрахунків. З огляду на це й постала потреба створити «єдину мову» фінансових повідомлень і єдину систему їх передавання. Аби поліпшити становище, потрібно було створити стандартні й універсальні формати повідомлень, що придатні для використан­ня в будь-якому банку світу. Товариство міжнародних міжбанківських комунікацій СВІФТ (абревіатура утворена першими лі­дерами англійської назви), засноване у травні 1973 року, почало створювати відповідну систему передавання банківських повідомлень, яка і отримала таку ж назву.

Система СВІФТ — одна з найвідоміших комп'ютерних мереж, ясі було створено з ініціативи фінансових організацій. За станом на 1998 рік до мережі було підімкнено понад 6000 фінансових органі­зацій із більш як 170 країн світу. Останнім часом до системи підмикаються й банківські установи країн СНД, зокрема й України.

Системи обробки банківських операцій можна поділити на два типи. До першого типу належать системи, в яких виконується оперативне пересилання та зберігання міжбанківських докумен­тів, а до другого — системи, в яких виконуються також функції, безпосередньо пов'язані з виконанням взаємних вимог і зо­бов'язань банків.

Система СВІФТ належить до першого типу, оскільки вона за­безпечує лише передавання та доставляння банківських повідом­лень різного типу між банками — учасниками системи, але не виконує жодних розрахункових чи інших операцій з банківської обробки цих повідомлень.

Прикладом систем другого типу може бути система елект­ронних міжбанківських розрахунків (СЕП) Національного банку України, яка не лише забезпечує приймання та передавання бан­ківських повідомлень, а й виконує операції з кореспондентськи­ми рахунками банків — учасників розрахунків.

Головна мета створення СВІФТ і її основна функція поляга­ють у тому, щоб надавати своїм користувачам цілодобовий до­ступ до високошвидкісної мережі передавання банківської ін­формації за умови високого ступеня контролю та захисту від несанкціонованого доступу.

Система СВІФТ базується на використанні єдиної мови, за­безпечуючи єдину організацію обробки інформації, її захист і швидке передавання. Вона працює 24 год на добу і 365 днів у ро­ці. У разі, коли відправник і одержувач повідомлення працюють у мережі одночасно, то доставляння повідомлення виконується не більш як протягом 20 с.

Система СВІФТ — типовий приклад використання мережі па­кетної комутації. Дані передаються по мережі у вигляді структурованих повідомлень, кожне з яких призначено для виконання певної фінансової операції. Для кожного підімкненого вузла та банку система індивідуально підтверджує приймання повідом­лення та його обробку

Особливістю СВІФТ є використання єдиних для всіх користу­вачів правил і понять. Єдина ділова мова поряд із можливістю ввімкнення користувачів у єдину всесвітню мережу телекомунікацій перетворюють цю систему на важливий інтеграційний чин­ник сучасного фінансового світу. Розроблені типи повідомлень охоплюють сферу переміщення платежів клієнтів, міжбанківський рух платежів, дані про торгівлю грошима та валютою, випи­ски з поточних рахунків банків тощо.

Усі платіжні повідомлення вводяться в систему в стандартному форматі, який спрощує автоматизовану обробку повідомлень та їх розуміння одержувачем, виключаючи можливість різного тлумачення повідомлень відправником і одержувачем. Переваги стандартизації настільки очевидні, що стандартні тексти повідо­млень СВІФТ стають стандартами «де-факто» для фінансових повідомлень.

Для забезпечення єдності підходу всі повідомлення поділено на 11 (0, 1, ..., 9, n) категорій, які охоплюють понад 130 типів повідомлень. До категорії 0 належать системні повідомлення, які дають змогу взаємодіяти системі з користувачем. Такі повідом­лення застосовуються для запитів щодо певних дій і отримання спеціальних звітів, для пошуку повідомлень у базі даних, для навчальних і тренувальних цілей. СВІФТ може надсилати запити й очікувати відповіді на них користувача або інформувати його про стан системи, про її оновлення, появу нових послуг тощо.

До категорій 1—9 належать типи повідомлень, які призначено для визначення операцій, безпосередньо пов'язаних із банківсь­кою діяльністю. Категорії мають таке призначення: 1 — операції з обслуговування клієнтів; 2 — міжбанківські операції; 3 — ва­лютні операції; 4 — акредитиви; 5 — цінні папери; 6 - операції з дорогоцінними металами, 7 — документальний кредит, 8 — до­рожні чеки і 9 — спеціальні повідомлення, пов'язані з банківсь­кими операціями (запит, звіт, підтвердження тощо). Категорія п мі­стить повідомлення загальної групи.

Вудь-яке повідомлення в системі СВІФТ утворюється з чотирьох складових: заголовок, текст, посвідчення і закінчення.

Заголовок містить адресну інформацію, необхідну для доставляння повідомлення, зокрема код одержувача (11 знаків), код термінала-відправника, (поточний п'ятисимвольний номер, який виконує контрольну та захисну функції), трисимвольний код типу повідомлення і т. ін.

Тип повідомлення в системі визначається його трицифровим номером, в якому перша цифра визначає номер категорії, а останні — номер типу в категорії. Наприклад, код повідомлення 100 означає операцію «переказ за дорученням клієнта»; 200 — переказ за рахунок коштів банку; 300 — підтвердження валютної угоди тощо. Код Х99 у всіх категоріях означає вільний формат.

Кожна категорія має свою групу типів повідомлень. Кількість типів повідомлень за категоріями різна. Наприклад, категорії 5 відповідає група в 16 типів повідомлень, а категорії 4 — 18 типів повідомлень.

Для позначення валюти в повідомленнях застосовують трисимвольний код, в якому перші два символи визначають країну, а третій — валюту цієї країни. Наприклад, німецька марка буде за­кодована як «DЕМ».

Текст банківського повідомлення складається з послідовності полів, які заздалегідь пронумеровані двоцифровими кодами. Скажі­мо, 32 — сума, 70 — призначення платежу, 71 — за чий рахунок ко­місія, її сума тощо. Залежно від типу повідомлення поля можуть бути обов'язково заповнюваними або заповнюваними за вибором.

Посвідчення має гарантувати, що текст повідомлення не буде спотворений у процесі передавання. Фактично посвідчення віді­грає роль «контрольної суми» і є, по суті, електронним підписом повідомлення.

Остання складова повідомлення — закінчення, слугує для ви­значення кінця повідомлення.