- •3.Біологічні макромолекули та їх роль в клітині
- •4.Формування просторової структури білків,біологічне значення цього процесу
- •6.Захиснафункціябілків
- •7. Пояснити біологічну зумовленість різноманітності та специфічності білкових структур.
- •8. Унікальні властивості днк
- •10. Молекулярна організація Хромосом
- •12.Організація тРнк та функціональне значення її ділянок
- •14.Сутність та біологічне значення функціональних зв'язків між білками та нуклеїновими кислотами
- •15.Особливості мітохондріальних геномів
- •15.Особливості мітохондріальних геномів
- •18. Функціональна різноманітність ферментного комплексу реплікації.
- •19. Механізм реплікативного та репараційного синтезу днк.
- •20. Функціональні зв’язки в системі днк-білки. (ст.. 89)
- •22. Біологічний сенс і-рнк, її роль в реалізації генетичної інформації.
- •23. (Ст. 133)Структура рнк-полімерази, роль у процесах реалізації генетичної інформації.
- •24. Механізми транскрипції.
- •25. Молекулярні основи експресії генів.
- •31. Особливості взаємодії геному та апарату трансляції в бактеріальних клітинах.
- •32. Генетичний код, його властивості.
- •33. Трансляція в прокаріотичних клітинах та мітохондріях.
- •34. Дозрівання білкових молекул.
- •35. Шаперони і фолдази, їх роль у фолдингу.
- •45. Синтез р-рнк та її роль у клітині
- •48. Рекомбінація молекули днк та її біологічне значення
- •49. Гіпотеза походження двомембранних органел
- •50. Взаємодія ядерного та мітохондріального геномів.
- •51.Функціональна роль компартментації цитоплазми.
- •52.Молекулярні основи поділу та розмноження клітин.
- •53.Роль циклонів та циклін-залежних кіназ у поділі клітини.
- •54.Теломери та роль теломерази у підтриманні мітотичної активності клітин.
34. Дозрівання білкових молекул.
Термінація білкового синтезу на рибосомі не означає утворення функціонально активної молекули білка. Серед різних важливих операцій, яким піддається синтезований поліпептидний ланцюг, слід згадати такі, що їх можна об'єднати під назвою білкового процесингу - дозрівання поліпептидного ланцюга.
• Часткова протеолітична деградація - відщеплення кінцевих ділянок ланцюга, частіше на N-кінці, або іноді розрізання ланцюга на окремі фрагменти. Часткова деградація є особливо характерною для секреторних білків і ферментів, які мають гідролітичні активності, - така деградація переводить білок у активну форму.
• Утворення дисульфідних містків – ковалентних S-S-зв'язків між двома наближеними у просторі залишками Cys. Формування містків прискорюється спеціальним ферментом - дисульфідізомеразою.
• Ковалентні посттрансляційні модифікації амінокислотних залишків (фосфорилювання, ацетилювання, глікозилювання тощо), приєднання полісахаридів, ліпідів, простетичних груп і кофакторів небілкової природи.
• Білковий сплайсинг - досить екзотична операція, описана для кількох десятків білків різних таксономічних груп, від бактерій до хребетних. У процесі такого сплайсингу центральна частина ланцюга (інтеїн) вирізається, а два кінцеві фрагменти (екстеїни) зшиваються між собою в автокаталітичній реакції. Реакція не потребує не тільки зовнішнього ферменту, а й джерела енергії: подібно до сплайсингу мРНК , білковий сплайсинг здійснюється шляхом заміни одних зв'язків іншими.
Кожна з названих операцій не є універсальною. Проте будь-який поліпептидний ланцюг, незалежно від того, потребує він процесингу чи ні, має сформувати просторову структуру для набуття певної активності (зрозуміло, що не йдеться про неструктуровані білки, згадані в розділі2).
Закономірності укладання білкової глобули
Перше й головне твердження щодо процесу укладання поліпептидного ланцюга в нативну глобулу полягає в тому, що просторова структура нативного білка і шлях її формування повністю визначаються амінокислотною послідовністю, і тільки амінокислотною послідовністю.
Процес укладання білка в нативну структуру - це пошук конформації, яка відповідає мінімуму вільної енергії для даної послідовності амінокислот, і, відповідно, є найстабільнішою. Певне уявлення про своєрідний «енергетичний ландшафт», що відповідає загальному набору різноманітних конформацій амінокислотного ланцюга, дає рис. 8.33 (зрозуміло, що насправді кількість конформаційних координат значно більше двох - конформаційний простір є багатовимірним).
Нативна структура глобулярного білка завжди відокремлена від інших конформацій особливо глибоким мінімумом - знаходиться в енергетичній ямі (рис. 8.33). Наявність такої ями, яка відповідає стабільному щільно упакованому гідрофобному ядру (див. розділ2), забезпечує надійність функціонування білка: теплові флуктуації не здатні вивести структуру з такої ями.
Так само й для поліпептидного ланцюга існують певні «виділені» шляхи укладки, які відповідають ієрархії структури білка(див. розділ2).
Спочатку за рахунок локальних взаємодій утворюються елементи вторинної структури з гідрофобними поверхнями. Водночас завдяки гідрофобних взаємодій вони «злипаються» між собою, утворюючи розплавлену глобулу. Цей процес відбувається досить швидко - за кілька мікросекунд. На другому етапі, який потребує значно більшого часу (кілька секунд чи навіть хвилин), реалізується щільна упаковка глобули за рахунок вандерваальсових взаємодій з утворенням твердої нативної молекули, що відповідає глобальному мінімуму вільної енергії.
Конформація ланцюга змінюється, прямуючи через локальні мінімуми енергії, які відокремлені один від одного невисокими бар'єрами. Бар'єри легко долаються за рахунок теплових флуктуацій, і ланцюг нарешті опиняється у глибокому глобальному мінімумі. Але на такому шляху можливі енергетичні пастки(рис. 8.34) - досить глибокі мінімуми, з яких неможливо вибратися за розумний час, оскільки глибина такої локальної ями перевищує енергію теплових флуктуацій.
Однією з головних причин виникнення енергетичних пасток є агрегація поліпептидних ланцюгів. У стані розплавленої глобули, яка відрізняється від нативної великомасштабними рухами своїх частин, час від часу відбувається вихід на поверхню значної частини гідрофобних залишків. Відповідно, недоструктуровані поліпептидні ланцюги будуть прагнути утворити великі неспецифічні агрегати з метою за екранувати неполярні групи від молекул води. Агрегат і є пасткою – опиняючись у мінімумі вільної енергії, він практично не допускає дисоціації своїх елементів і не дозволяє їм продовжити процес пошуку нативної структури. Зрозуміло, що ефективність агрегації зростає при підвищенні концентрації поліпептидів, а також при зростанні температури(яке підсилює і рухливість глобули, і гідрофобні взаємодії(див. розділ1)).
