5. Методологічний редукціонізм.

Основу методологического редукционизма составляет представление о возможности выработки некоторого универсального (в историческом и предметном планах) стандарта научности.

Это представление служит питательной почвой двух главных гипотез, определяющих стратегию методологического редукционизма.

Согласно первой из них, нормативный стандарт научности может бать сформулирован на базе «наиболее развитой» и «совершенной» области познания или даже теории. (298)

Согласно второй, которая может варьироваться по степени жесткости, все прочие области познания «подтянутся» к выработанному таким образом единому стандарту научности.

В соответствии со стратегией методологического редукционизма сегодня многие ученые и философы эталон научности усматривают в естествознании, а в самом естествознании чаще всего обращаются к физике. Имеется тенденція рассматривать эту область научного познания в качестве всеобщего образца.

Ориентация на физику ни в истории, ни в современности не является единственной. В истории философии и методологии науки известны мощные попытки реализовать стратегию методологического редукционизма и построить соответствующие идеалы на основе выдвижения в качестве образцового, эталонного типа познания не только физики, но и математики, и социально- гуманитарных наук.

Однако сегодня возникает вопрос и о возможностях и потенциале стратегии методологического редукционизма в целом.

6. Види пояснення. Дедуктивно–номологічна схема пояснення.

Поя́снення науко́ве — розкриття сутності предметів і явищ об'єктивного світу шляхом з'ясування причин виникнення та існування явищ, знаходження законів їхнього розвитку чи функціонування, виявлення механізму дії тощо.

П. н. в цьому розумінні слід відрізняти від опису наукового, який виявляє і фіксує зовн. властивості предметів і явищ. У наук, пізнанні світу П. н. є безпосереднім завданням науки.

7. Верифікаціонізм, верифікація, придатність до верифікації.

Верификационизм (от латинского — verus — истинный и facio — делаю) — одно из главных методологических положений логического позитивизма, признающее осмысленными только такие высказывания, которые могут быть проверены и только такие вопросы, которые допускают принципиальную возможность ответа.

Для примера, предположение, что мир начал свое существование непродолжительное время назад совершенно таким же, каким мы наблюдаем его сегодня (вместе с вводящими нас в заблуждение следами далекого прошлого) должно быть расценено верификационистом как бессмысленное, поскольку нет никаких способов узнать, истинно оно или ложно.

Верифіка́ція (пізньолат. verificatia — підтвердження; лат. verus — істинний, facio — роблю) — логіко-методологічна процедура встановлення істинності наукової гіпотези (так само як і поодинокого, конкретно-наукового твердження) на підставі їхньої відповідності емпіричним даним (пряма або безпосередня верифікація) або теоретичним положенням, що відповідають емпіричним даним (непряма верифікація). У рамках логічного позитивізму принцип верифікованості розуміється критеріально вичерпним способом апробації наукових тверджень, які розуміються у якості «протокольних припущень» як фіксацій даних безпосереднього досвіду: твердження, котрі виходять за рамки «протокольних пропозицій» трактуються як такі, що неверифікуються, у випадку чого в дію вступає принцип фальсифікації.