Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Ekonomistoria_shpora_1.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
526 Кб
Скачать
☆

7. Економічні причини і наслідки феодальної роздробленості Київської Русію.

Розвиток феодальної земельної власності — основи феодаліз­му— мав значні наслідки для Київської Русі. Внаслідок загарбання общинних земель і посилення експлуатації смердів посилилось як економічне, так і політичне становище місцевих феодалів, що експ­луатували також і населення міст. Збагачуючись, великі феодали почали заводити власні двори, військо, будували фортеці. Колись слухняні, поважаючі великого князя київського, вони тепер почи­нають вважати за тягар залежність від нього, намагаються проводи­ти самостійну політику, виступають проти великого князя київсько­го. З другої половини XI ст. йшли невпинні міжусобні війни. Ця боротьба послаблювала економічну міць великого князя київського, його політичний авторитет, послаблювала державу взагалі. Крім уже зазначених причин, на розпад Київської Русі впли­нули і міжнародні обставини. З кінця XI ст. розпочалися хрестові походи, вони призвели до зміни напрямків торговельних шляхів. Багато які з західноєвропейських країн, особливо німецька, пере­стали користуватися шляхом «із варяг у греки». Відтепер Схід торгував з Центральною Європою через Середземне море. Це ви­кликало занепад торгівлі по Дніпру, Київ втратив роль міжнарод­ного торговельного центру, а це, в свою чергу, призвело до еконо­мічного та політичного послаблення великого князя київського.

Виснажувала економічні і воєнні сили великого князя і без­перервна боротьба з племенами кочовиків, що чинили напади на Русь— печеніги, половці, берендеї, чорні клобуки (каракалпаки) тощо. Таким чином, ріст місцевих феодальних центрів, слабкі еко­номічні зв'язки всередині країни, що обумовлювалось пануванням натурального господарства, і ряд додаткових зовнішніх причин призвели в середині XII ст. до розпаду Київської держави на окремі самостійні князівства. Настала епоха феодальної роздробленості. У результаті розпаду Давньоруської держави на її місці утво­рилося багато самостійних і напівсамостійних князівств. Між ними весь час точилась боротьба за землі. Це призводило до еко­номічного занепаду багатьох з них, і в 30—40 рр. XIII ст. Русь потрапила під владу татаро-монгольської держави — Золотої Ор­ди.

8.Особливості розвитку феодального землеволододіння і його форм в українських землях під владою Польщі і Литви.

В умо­вах невпинної гонитви за грошима феодали Литви і Польщі шу­кають нові форми господарювання й експлуатації селян.

У XVI ст. великого значення набули фільварки, що особливо поширились після Люблінської унії. Фільварк — це власне гос­подарство феодала, прибутки від якого повністю йшли в його розпорядження. Як ми вже говорили, фільварк засновувався на панщинній праці селян, і продукція в ньому вироблялася не тіль­ки для внутрішніх потреб, але й на продаж. Під фільварки відво­дилися кращі землі: орні, сіножаті, місця з бортями, боброві гони тощо, які, як правило, відбирали у селян. При цьому селян зганя­ли з земель, або зменшували їхні наділи, або давали їм землю гіршої якості.

Швидкому зростанню фільварків в Україні сприяла аграрна реформа короля польського і князя литовського Сигізмунда II Августа, що розпочалася з 1557 р. У 1557 р. було видано закон під назвою «Устава на волоки», згідно з яким було проведено пе­рерозподіл земель у великокнязівських маєтках у Литві, Західній Білорусії і на Волині з метою підвищити прибутковість цих маєт­ків. За цим законом уся земля, що нею володіли селяни, поділя­лася на волоки. (Волока або лан — ділянка землі біля 17 га.) Во­локу одержувало селянське господарство — дим, яке мало худобу і реманент і повинно було відбувати всі повинності й па­нщину. З цього часу панщина стала головною формою експлуата­ції селян.

Господарства, що не могли обробляти з якихось причин воло­ку і відбувати панщину, повинності, наділялися половиною воло­ки, «загородами» — близько 1/11 волоки. Наділ передавався в спадок, його можна було ділити, але не збільшувати. Купівля і продаж землі селянам заборонялася. Реформа зміцнила феодальну власність на землю. В Україні, як і в Польщі, запанував принцип: нема землі без сеньйора. Тобто нешляхетської землі не може бути. Селяни українських земель, що були у складі Польщі, в більшості були покріпачені в першій половині XVI ст. Таке ж становище, з деякими відмінами, було і в Литві. Тут також селянам заборонялося скаржитися на своїх панів, феодали одержали право купувати селян без землі. Під ярмом панської Польщі українського селянина було по­збавлено всіх прав. Шляхтич мав право не тільки продати і купи­ти селянина, а й засудити його на смерть. Селян заковували в кайдани, вішали, цькували собаками, саджали на палі, четверту­вали, відрізали їм вуха, носи, спалювали на вогнищах. Усі сучас­ники підкреслювали повне безправ'я селян у Польщі й Литві.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]