Тема 2. Бюджетний дефіцит. План.

1. Причини та наслідки бюджетного дефіциту.

1. Джерела покриття бюджетного дефіциту.

1. Причиною бюджетного дефіциту є бажання держави жити краще, ніж це дозволяють фінансові можливості. Уникнути дефіциту просто - скоротити видатки або збільшити податки. Бюджетний дефіцит є складним явищем і не може мати однозначної оцінки. Звідси потрібно визначити різновиди бюджетного дефіциту. За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований.

Відкритий - офіційно визначений в законі “Про бюджет”.

Прихований - офіційно не визначається. Формою прихованого дефіциту є завищення планових обсягів доходів. Іншою формою прихованого дефіциту є включення у склад бюджету джерел покриття бюджетного дефіциту.

Прихований дефіцит гірший, ніж відкритий.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на:

1. Вимушений.

1. Свідомий.

Вимушений - є наслідком низького рівня виробництва ВВП. Визначається недостатністю фінансових ресурсів держави.

Свідомий - визначається характером фінансової політики держави - держава намагається знизити рівень оподаткування для стимулювання економіки. Недостатні ресурси вона мобілізує за допомогою позик.

Крім того, використання державних позик необхідне для регулювання фінансового ринку. Державні цінні папери є індикатором цього ринку. Для них встановлюється мінімальний рівень процентних ставок при максимальній надійності. За їх допомогою держава стимулює або стримує фінансовий ринок. При цьому підході немає бюджетного дефіциту, як такого.

Бюджетний дефіцит не може мати однозначної оцінки. Не можна його визначати як позитивне або негативне явище.

2. Джерелами покриття бюджетного дефіциту виступають:

1. Державні позики.

1. Грошова емісія.

Використання державної позики вимагає:

• Наявності тимчасово вільних коштів у юридичних і фізичних осіб.

• Довіри з боку кредиторів до держави.

• Зацікавленості кредиторів - досягається за рахунок процентної політики і високих гарантій повернення боргу.

• Наявності реальних доходів від використання позичених грошових коштів і спроможність повернути борги і сплатити проценти.

Державні позики вимагають чіткої системи погашення державного боргу. Джерелами цього погашення можуть бути:

1. Додаткові податкові надходження які отримує держава від інвестування позичених коштів.

1. Підвищення рівня оподаткування.

2. Зменшення видатків.

3. Випуск нових позик.

Грошова емісія може використовуватися тільки в умовах жорсткого контролю за використанням цих грошей. Грошова емісія виходить з того, що встановлюється норматив бюджетного дефіциту до ВВП - 2-3%. При використанні грошової емісії основним чинником дефіциту є спрямування цих коштів:

1. В інвестиції.

1. На поточні витрати.

Якщо кошти спрямовуються в інвестиції, то це дає можливість отримати певний дохід, це в свою чергу амортизує сплеск інфляції. При використання коштів на поточні витрати інфляція стає неконтрольованою.

Тема 3. Бюджетний устрій і бюджетна система. План.

1. Основи бюджетного устрою.

1. Бюджетна система України.

1. Структура бюджету розглядається у горизонтальному і вертикальному розрізах. У горизонтальному вона характеризується вкладом і питомою вагою окремих видів доходів і напрямків видатків. У вертикальному розрізі структура бюджету розглядається за рівнями державної влади і управління. Вертикальна структура характеризується поняттями бюджетний устрій і бюджетна система.

Бюджетний устрій характеризує яким чином здійснюється побудова бюджетної системи.

Бюджетна система відображає сукупність всіх видів бюджетів, що створюються в даній країні відповідно до її бюджетного устрою.

Бюджетний устрій засновується на таких засадах:

1. Виділення видів бюджетів, що створюються в даній країні.

1. Встановлення принципів побудови бюджетної системи.

2. Розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи.

3. Визначення характеру і форм взаємовідносин між бюджетом.

Теоретично можливі три варіанти виділення видів бюджету:

1. Створення єдиного бюджету для всієї країни.

1. Створення окремих регіональних бюджетів (як перший так і другий варіант мають суттєві недоліки і ніде не використовуються).

2. Створення на кожному рівні адміністративного поділу централізованих і децентралізованих видів бюджетів.

У відповідності з таким підходом в бюджетній системі виділяються:

• Центральні бюджети.

• Місцеві бюджети.

До центральних відноситься централізовані бюджети країни (в Україні - Державний бюджет), і центральні бюджети федеративних утворень (наприклад Республіканський бюджет Криму).

Місцеві поділяються на:

• Централізовані для певної адміністративної одиниці.

• Децентралізовані (районні, міські, сіл і селищ).

Крім того, місцеві бюджети поділяються за рівнями адміністративного поділу.

Принципи побудови бюджетної системи - важливо встановити взаємозв’язок і підпорядкованість бюджетів. Це досягається за рахунок встановлення принципів побудови бюджетної системи. Можливі два варіанти:

1. Принцип єдності.

1. Принцип автономності.

Принцип єдності дає можливість здійснювати централізоване керування бюджетом. Не дає зацікавленості місцевих органів влади, інструкції зверху.

При принципі автономності втручання зверху неможливо, розпорядження своїми ресурсами.

Принцип єдності означає, що всі бюджети, які створюються в даній країні утворюють єдине ціле. Цей принцип забезпечується:

1. Затвердженням на кожному рівні сукупного зведеного консолідованого бюджету (наприклад Державного бюджету України, бюджету області).

1. Єдиною системою доходів і видатків.

2. Управлінням бюджетом з єдиного центру - Міністерства фінансів.

Принцип автономності означає, що кожний бюджет, який створюється в країні є відносно обособленим і формується незалежно від інших бюджетів. Автономність досягається за рахунок:

1. Затвердження і виконання кожного бюджету окремо.

1. За рахунок чіткого розрахування доходів і видатків між бюджетами.

2. Необмеженими правами місцевих органів влади і управління у затвердженні і виконанні власних бюджетів. Це ключові теоретичні підходи.

В Україні діє закон “Про бюджетну систему”, де записано “... на принципах єдності і самостійності”. Це два взаємовиключаючі поняття. Принцип самостійності - кожен орган влади має свої права, але насправді вони обмежені актами, які формують видатки.

Обидва принципи на Україні суттєво обмежені.

• Єдиний бюджет на створюється на жодному рівні.

• Реальної самостійності у місцевих органів влади немає.

Більшість країн будують системи на принципі автономності.

Розмежування функцій між окремими бюджетами починається з розподілу видатків. Оскільки бюджет є фінансовою базою держави, то в основі розмежування видатків лежить розмежування функцій між окремими рівнями державної влади і управління. Конкретними принципами розподілу видатків є:

1. Принцип відомчої підпорядкованості.

1. Принцип територіального розташування.

Принцип відомчої підпорядкованості означає, що суб’єкт бюджетного фінансування отримує кошти з того бюджету, який знаходиться на рівні органу управління цим суб’єктом (приклад КНЕУ фінансується з державного бюджету, оскільки підпорядкований Міністерству освіти України).

Принцип територіального розташування означає, що фінансування здійснюється з тієї адміністративної одиниці, на території якої знаходиться даний суб’єкт. На даний час основним є принцип відомчої підпорядкованості.

В окремих випадках сільські школи можуть фінансуватися з сільського бюджету. Принцип відомчої підпорядкованості застосовується, як виняток.

Розподіл доходів засновується на таких принципах:

1. Забезпечення надійної фінансової бази для фінансування закріплених видатків.

1. Встановлення залежності між зусиллями міської влади і формуванням доходів відповідних бюджетів.

2. Встановлення зацікавленості місцевих органів влади у пошуку і мобілізації фінансових ресурсів і недопущення адміністративного вилучення доходів до вищестоящих бюджетів.

В процесі розподілу доходів вони поділяються на:

1. Загальнодержавні податки і платежі.

1. Місцеві податки і збори.

Загальнодержавні податки і платежі поділяються на:

1. Закріплені.

2. Регулюючі.

Закріплені - доходи, які повністю або частково (за твердо фіксованим нормативом) надходять до даного бюджету.

Регулюючі - такі доходи, від яких встановлюються відрахування до нижчестоячих бюджетів відповідно до їх потреб. Тобто нормативи відрахувань диференціюються по окремими бюджетам і змінюються по рокам. На даний час в Україні переважають закріплені доходи. Бюджетне регулювання носить досить обмежений характер, але поки що воно є. Місцеві податки і збори закріпляються за місцевими бюджетами відповідно до того, який орган їх встановлює. При цьому може теж встановлюватись їх розподіл між окремими ланками місцевих бюджетів. На даний час в розподілі видатків склались такі пропорції - з Державного бюджету фінансуються видатки на оборону, видатки на народне господарство (переважна частина), видатки на утримання органів загальнодержавної влади і управління, прокуратури, судової влади, митних і податкових органів, соціальний захист населення і незначна частина видатків на соціально-культурну сферу. Місцевими бюджетами фінансується переважна частина видатків на соціально-культурну сферу, утримання місцевої інфраструктури, місцевих органів влади і управління.

Взаємовідносини між бюджетами. В процесі виконання бюджетів основними є зовнішні бюджетні потоки - вхідні і вихідні. Разом з тим існують і взаємовідносини між окремими ланками - внутрішні бюджетні потоки. Ці взаємовідносини відображають перерозподіл доходів і видатків між бюджетами.

Форми:

1. Субсидіювання.

1. Вилучення коштів.

2. Бюджетні позички.

3. Взаємні розрахунки.

Субсидіювання - передача коштів бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою надання фінансової допомоги. Існує три види субсидіювання: субсидії, субвенції, дотації.

Субсидія може бути цільовою і знеособленою. Не пов’язується безпосередньо з фінансовим станом бюджету, який її отримав.

Субвенція - різновидність цільової субсидії, яка передбачає дольову участь у фінансуванні певних заходів та програм декількох бюджетів.

Дотація - цільова фінансова допомога на покриття дефіциту відповідного бюджету. В залежності від можливостей вищестоящого бюджету покриття може бути повним або частковим.

Вилучення коштів - передача коштів “бюджетного надлишку” з бюджетів вищих рівнів до бюджетів нижчих рівнів. Явище зворотнє до дотації.

Бюджетний надлишок - це перевищення закріплених за даним бюджетом доходів над його нормованими видатками.

Бюджетні позички - надання коштів вищестоящих бюджетів нижчестоячим на покриття тимчасового касового розриву. Касовий розрив - неспівпадання в часі фінансування видатків і надходження доходів.

Бюджетні позички мають характерні ознаки:

• безпроцентних характер

• мають бути погашені до зарплати поточного року

• видаються тільки нижчестоячому бюджету, безпосередньо підпорядкованому вищестоящому.

Взаємні розрахунки - передача коштів з одного бюджету до іншого в зв’язку з перерозподілу між ними доходів чи видатків після затвердження бюджетів.

При такому перерозподілі у одного бюджету виникає надлишок коштів і нестача в такому розмірі у другого.

За характером взаємовідносини між бюджетами можуть бути договірними чи обов’язковими. Субсидіювання чи бюджетні позички здійснюються на договірній основі, вилучення коштів і взаємні розрахунки - в обов’язковому. За напрямками проведення взаємні розрахунки діляться на вертикальні і горизонтальні. В Україні є тільки вертикальні.

2. Бюджетна система України визначена законом України “Про бюджетну систему”. Його друга редакція була прийнята в 95 р. Перша редакція Закону була прийнята в 91 році з проголошенням незалежності. Закон України “Про бюджетну систему” поряд із законом “Про оподаткування” та “Банки і банківська діяльність” юридично зафіксував створення власної бюджетної системи, яка є одним з атрибутів держави.

Відповідно до вказаного закону бюджетна система України включає:

• Державний бюджет

• Республіканський бюджет Криму

• місцеві бюджети

Місцеві бюджети поділяються за рівнем адміністративного поділу і включає:

• обласні

• міські (міст міського і обласного підпорядкування з районним поділом)

• бюджети міст (обласного і районного підпорядкування без районного поділу)

• сіл

• селищ

• районів у містах

У фінансовій термінології прийнято централізовані види бюджетів позначати прикметником, а децентралізовані - іменником в родовому відмінку (бюджети міста, району, села і т.д.).

В основі побудови бюджетної системи лежить адміністративно-територіальний поділ даної країни. При цьому виділення бюджету здійснюється при наявності відповідного органу управління. Так, специфічною ознакою України є те, що на сільському рівні органи влади можуть створюватись єдині для декількох сіл. Тоді створюється один бюджет. Бюджетну систему України можна представити у такому вигляді. (малюнок)

- централізовані

- децентралізовані