65.Особливості поетичної творчості групи "Бу-Ба-Бу"

Літературна група "Бу-Ба-Бу" (бурлеск, балаган, буфонада) було створенао в квітні 1985 року як відгук на події того часу й більшою мірою як опозиція існуючій офіціозній літературі. Її засновниками стали троє молодих поетів (на той час їм було по 24-25 років): Ю.Андрухович із Івано-Франківська, В.Неборак зі Львова та О.Ірванець із Рівного. До цього вони вже друкувалися в періодиці, й у кожного були власні, але дуже схожі погляди на шляхи подальшого розвитку української поезії. І ці погляди знайшли відображення в творчості бубабістів. Оглядаючи поетичну творчість групи "Бу-Ба-Бу" з позицій початку XXIст., можна відзначити в ній такі особливості.Збагачення тематики й проблематики. Так, об'єднуючою для них стає тема міста. Найбільш цілісний характер вона має в Ю.Андруховича. Усі його збірки ("Небо і площі", "Середмістя", "Екзотичні птахи і рослини") прагнуть одухотворити повсякденний побут, оживити старий, порослий мохом камінь, прочитати на його гранях життєпис предків. У таких віршах як "Фортечний провулок", "Замок", "Вулиця Єреванська", "Ринок", "Бібліотека" та подібних поет не просто оспівує місто та його елементи, а розкриває їхню сутність, показує їхній зв'язок із людиною. В.Неборак, звертаючись до урбаністичної тематики, дуже часто наповнює її філософськими роздумами про сутність і сенс життя, про місце людини у світі великого індустріального міста, про щастя й зміст людського існування, про примхливість людської долі. У своїх віршах бубабісти порушують і проблему патріотизму та псевдопатріотизму (О.Ірванець "Любіть!.."), розмірковують над завданням поезії й поета (О.Ірванець "Поезію приймаю як професію", "У тихій хаті…"), торкаються теми злочинності (Ю. Андрухович "Кримінальні сонети", "Мафія", "Павло Мацапура, злочинець").Розширення меж поетичного мовлення шляхом залучення сучасної лексики, просторіч, вульгаризмів.Реформування ритміки за допомогою "апунктуації" (відсутність розділових знаків, що, у свою чергу, залучає читача до співпраці). Аналіз доробку Ю.Андруховича, В.Неборака та О.Ірванця свідчить, що група внесла значні зміни в сучасну українську поезію і стала гідним прикладом для послідовників. Її поява сприяла демократизації літературного процесу, що проявилося, зокрема, у виникненні пізніше численних літературних угруповань, а також викликала ажіотаж серед літераторів старшого покоління, критиків, літературознавців.

ЛуГоСад — літературна група, до складу якої входили Іван Лучук (нар. 24.02.1965), Назар Гончар (20.04.1964-21.05.2009) і Роман Садловський (нар. 30.10.1964). Група заснована у Львові 19 січня1984. Назва складається з початкових літер прізвищ учасників: ЛУчук, ГОнчар, САДловський.Усі учасники групи народилися у Львові, в один рік закінчили Львівський університет (1986). Поетичний доробок лугосадівців найпоказовіше представлений у канонічному корпусі їхніх поетичних текстів — книжковому виданні «ЛУГОСАД: поетичний ар'єрґард» (1996; перевидання 2007 п. н. «Лугосад. Об'єктивність канону»), що складається з трьох частин: «Ритм полюсів» Лучука, «Закон всесвітнього мерехтіння» Гончара, «Зимівля» Садловського. Поза цим канонічним корпусом існує ціла низка різноманітних поетичних публікацій — і окремих книжкових, і в періодиці, і в різних виданнях. Саме сукупність їхніх поетичних текстів і творить феномен поетичного ар'єрґарду. Методологічною основою творчості ЛУГОСАДу є концепція поетичного ар'єрґарду, автором якої є літературознавець Тарас Лучук. ЛУГОСАД займає виняткове місце в українському літературному процесі 80-90-х років ХХ століття. Позиціонуючи себе як явище марґінальне, лугосадівці насправді потрапили до фарватеру літературного процесу зміни епох, створивши прецедент поетичного угруповання із власною естетикою та літературно-мистецькою ідеологією, із власним канонічним корпусом поетичних текстів. ЛУГОСАД в історико-літературному контексті зазвичай розглядають як цілісне явище — у триєдиній сукупності, а не кожного із трьох лугосадівців зокрема. Будь-який більш-менш поважний аналіз розвитку української літератури протягом двох останніх десятиліть ХХ століття не може обійтися без залучення до розгляду творчості ЛУГОСАДу або принаймні без згадок про нього. Прикладом визнання ЛУГОСАДу може служити залучення його поетичної творчості до програм вивчення сучасної української літератури у старших класах середньої школи та вищої школи гуманітарного профілю. Учасники групи мають у доробку теж марґінальні види творчості: І. Лучук і Н. Гончар — паліндромію, а Р. Садловський — поезомалярство. Літературна група ЛУГОСАД є явищем феноменальним у дискурсі актуальної української літератури, зокрема завдяки культивуванню поетичного ар'єрґарду.

Пропала грамота- літературне угрупування трьох київських поетів: Юрка Поза-яка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувала в кінці 80-х — на початку 90-х pp. «Пропала грамота» була заявлена як авангардний проект. У 1991 р. «Пропала грамота» випустила книгу з однойменною назвою. У середині 1980-х pp. розпочався могутній процес відродження української культури, проте ще досить тривалий час вона лишалася за своєю суттю заангажованою, з відчутними рецидивами тоталітарного мислення. Потрібна була справжня революція в естетичній свідомості, аби в літературу ввірвався свіжий, вільний від колишніх пут струмінь, жива думка, не скута ланцюгами ідеологічних приписів. Цю роль і мав виконати неоавангардизм, який слід розглядати як явище масової культури.