12.Людина і революція –головна поетична тема є.Плужника

Серед тих, кому судилося "Розстрiляне Безсмертя" постає талановитий поет Євген Плужник. Доля подарувала йому всього 38 лiт (1898-1936). Поет писав у своїх роботах про правду за що і був репресований. І 2 лютого 1936 року помер на Соловках.Його звинуватили, що він був членом контрреволюційної організації.

Перша збірка поезій Є. Плужника, про яку схвально відгукнувся М. Рильський, свідчила про появу в українській літературі одного з найвизначніших поетів XX ст. Його лірика вирізняється навіть серед найдобірніших зразків української поезії 20—30-хрр. Це лірика напруженої, схвильованої, але абсолютно не патетичної образної думки, лірика стислого, психологічно насиченого висловлювання, що вкладається здебільшого в кілька строф. Перша збірка поезій «Дні» була відгуком на події 1917—1920 pp., але Плужник на перше місце поставив не класові чи політичні проблеми, а ідею абсолютної цінності людського життя, несхитний протест проти жорстокості й безглуздого розливу людської крові.        Важливо відзначити, що в збірці «Дні» органічно поєднались абсолютно різні, навіть протилежні настрої: трагічно-болісне переживання втрат учорашнього та суперечностей сьогоднішнього дня — і пристрасна,;щира віра в справедливе й людяне майбутнє.

Поезiя Є.Плужника, як i його життя, адресована суспiльству. Задля майбутнього суспiльства вiн здатний на самопожертву. Ця жертовнiсть життєстверджуюча: "Бо ось вiрю i зросту колись". Вiн не був "ворогом народу", ворогом радянського ладу. Плужник намагався його зрозумiти, осмислити, "...бачив життя... сотнями ран!.." Його твори стали вираженням правди i совiстi. саме "спокiйна щирiсть" була основою його свiтобачення та свiтосприйняття, яку не могли пробачити йому, коли у 20-тi роки почалися в Українi судово-полiтичнi процеси.

13.Гуманістичні пошуки в поемі Галілей

До збірки «Дні» Є. Плужник включив лірико-драматичну, психологічну поему «Галілей». Поема «Галілей» привертає увагу ще й тим, що не має зовнішнього сюжету, а дію твору перенесено в душу ліричного героя, який розмірковує над одвічними проблемами людського буття. Епіграфом до твору автор взяв рядки М. Некрасова: «От ликующих, праздно болтающих, Обагряющих руки в крови, Уведи меня в стан погибающих За великое дело любви», які підказують, що ліричний герой не належить до «сильних світу цього», які вирішують долю інших. Про себе герой каже, що він «дуже тихенький», «злиденний», що він з тих, «хто обідає раз на три дні». Проте саме він (ліричний герой)являє собою образ справжнього патріота, людини, не байдужої до своїх співвітчизників, до минулого і майбутнього своєї землі. Навіть тоді, коли герой критикує обивателів за їх піклування тільки про своє тіло («Жруть, торгують собою, плюють») і абсолютну байдужість до душі («Ну кому це потрібно сьогодні? Дурень той, хто ще й досі поет! Вчора— модні частушки народні, А сьогодні — уривки з старих оперет!»), ми розуміємо, що насправді героєві просто боляче від усіх тих негараздів, які не дають можливості щасливо жити його народові. -       У цілому поема має досить оптимістичне звучання: поет вірить, що будуть вигнані геть «похмурі» — гнобителі, володарі, егоїсти; будуть увінчані славою герої, «хто, вірні меті, йшли безупинно до неї»; помилувані, але не виправдані, обивателі, які «не відали, що творили»; і нарешті, відбудеться справедливий присуд таким, як ліричний герой поеми («не герої, не жертви... ми так собі»...): не виправдуючи, мабуть, їхню надмірну «тихень-кість» і «маленькість», їм все ж з глибоким співчуттям скажуть: відпочиньте. 

У фіналі твору, нарешті, з'являється і образ Галілея. Щоб зрозуміти останні рядки, слід згадати відомий вислів, що історія обертається по колу (а тому, щоб не наробити помилок у майбутньому, слід добре вивчити і знати минуле), а оскільки історія «обертається», то незабаром і в Україну прийде той щасливий час, який замінить криваву добу революцій.