3.2. Кадрове забезпечення початкових шкіл Херсонської губернії

У дореформений період основними типами шкіл були парафіяльні та громадські, де викладали священнослужителі, відставні солдати й унтер-офіцери, письменні селяни, писарі, чиновники, іноді дворяни⁶⁹¹. Жодних документів про спеціальну педагогічну освіту вони не мали та їх ніхто і не вимагав. У кожній школі працював один вчитель і проводив заняття одночасно з учнями, які щойно прийшли до школи і тими, що навчалися другий або третій рік.

За свою роботу вчитель отримував незначну винагороду – до 20 руб. на рік, крім того селяни могли сплачувати йому хлібом, зерном, борошном, які він сам збирав по домівках учнів. У разі, якщо громада не могла розрахуватися з вчителем за його роботу, він голодував⁶⁹². За таких обставин вчитель набирав у школу до 70, 100 і навіть 150 учнів. Винятком були німецькі колонії, де вчитель отримував не менше 15 руб. на рік ⁶⁹³, ⁶⁹⁴.

Хоча громади мали забезпечити вчителя житлом, але часто вчитель мешкав у класному приміщенні, квартирував у місцевих селян. Класні приміщення були темні, вологі, тісні, погано опалювалися. Такими були народна школа й учитель у дореформений період середини 60-х років ХІХ ст. Поява значної кількості народних училищ спричинених появою земств, „Положенням про початкові народні училища” (1864 р.), поставили задачу забезпечення шкіл вчителями. Зауважимо, що у країні в той час не склалася система підготовки вчительських кадрів, тим більше на Півдні України. Пореформені народні училища потребували педагогів, які б проводили заняття на високому професйному рівні. Але серед вчителів однокласних початкових шкіл 1860-х років зовсім не було людей, які б мали хоч яку-небудь педагогічну підготовку ⁶⁹⁵, ⁶⁹⁶.

У школі загалом працювали випадкові люди, часом не здатні до освітянської справи, п’яниці або безграмотні люди ⁶⁹⁷, ⁶⁹⁸. Є факти, що далеко не всі вчителі мали високі моральні якості. Так, в Одеському повіті у 1869 р. училищна рада „запропонувала Біляївській громаді терміново знайти іншого вчителя, а вчителеві – фельдфебелю Панасу Покривалову відмовити, бо він займався продажем хлібного вина” ⁶⁹⁹. Кадрові проблеми частково розв’язувала училищна рада. Їй надавалося право (ст. 14) „давати всім охочим звання вчителя та вчительки у початкових народних училищах” ⁷⁰⁰. Це дозволило на початковому етапі розвитку шкільної реформи частково забезпечити народні училища вчителями.

З розвитком у 60-х роках ХІХ століття початкової освіти проблема вчительських кадрів загострилася. Теоретик земської школи М.О. Корф справедливо вважав, що неможливо створити народної школи без добре підготовленого вчителя і що не кожна письменна людина може бути вчителем, адже однієї грамотності недостатньо для викладання у школі⁷⁰¹.

Херсонське повітове земство, розуміючи свою відповідальність за роботу народних шкіл, своїм рішенням 1865 р. виділяє цільові кошти (щорічно по 500 руб.) на утримання у Херсонському повітовому училищі 20 селянських хлопчиків, які після навчання будуть працювати вчителями у початкових школах повіту. Земство достатньою мірою фінансувало навчання цих хлопчиків. Лише в 1869 році на їх утримання було виділено 1800 руб. ⁷⁰². Для забезпечення народних шкіл вчителями у 1866 році місцевою владою були організовані учительські семінарії в Одесі і Миколаєві, до яких на навчання було направлено дві особи. Згодом урядовим розпорядженням від 8 серпня 1872 р. учительська семінарія переводилася із Миколаєва у Херсон і розміщувалася у приміщенні училища торгового мореплавства ⁷⁰³, ⁷⁰⁴. Основним контингентом Новобузької вчительської семінарії були діти з селянських родин⁷⁰⁵.

Стипендія учням семінарій виплачувалася урядом, яка, за словами члена Херсонської училищної ради Єнкуватова, перевищувала винагороду вчителя. Для матеріальної підтримки вчителів у 1866 р. губернська училищна рада дозволила виділити 685 руб. Зросла винагорода вчителів. Найбільша заробітна плата вчителя у 1866 р. дорівнювала 300 руб. на рік і найменша – 22 руб. 40 коп., законовчителя – відповідно 100 і 30 руб. Кількість учнів на одного вчителя дорівнює від 4 до 120 осіб ⁷⁰⁶.

У другій половині 60-х років ХІХ століття низький рівень заробітної плати вчителів, незадовільні умови праці, переповненість класів, погане матеріальне забезпечення, відсутність інтересу громади, батьків, держави до стану шкіл – усе це не сприяло сумлінному навчанню. Лише у колоністів школи були в кращому стані ⁷⁰⁷. Не рідкість, коли вчителі початкових шкіл ходили на роботу за 10-12 км. Так, вчителі Погорілівської, Мішковської, Широкобалківської шкіл щоденно ходили пішки з Миколаєва на роботу до сусідніх сіл ⁷⁰⁸, ⁷⁰⁹.

Направлення до школи, прийом на роботу, звільнення, переміщення вчителів із школи в школу залежало від засновників шкіл. Але, як і раніше, загалом сільська громада на власний розсуд укладала угоди з охочими навчати сільських дітей ⁷¹⁰. Керівництво громади, невдоволене роботою вчителя, змінювало умови угоди і таким чином звільняло його з посади. Але „під час призначення нового вчителя змінювалась сама метода викладання, не кажучи про те, що зменшення оплати вчителеві відкривало до школи доступ менш здібному вчителеві” ⁷¹¹.

У 1870 р. уряд починає активніше цікавитися викладацькими кадрами народних шкіл. З цією метою виходить урядове розпорядження про „включення у річні звіти про підготовку вчителів для народних шкіл і про ступінь участі у цьому земства”⁷¹². Такі звіти повинні були подаватися до Міністерства народної освіти. У навчальних закладах Одеського учбового округу розпорядженням попечителя запроваджувалася спеціальна прошнурована книга для реєстрації пропусків уроків вчителями. Це мало посилити контроль за роботою вчителів, упорядкувати у значній мірі керівництво початковими навчальними закладами освіти⁷¹³. Височайша постанова у лютому 1880 р. мала своєю метою вберегти народну школу від неблагонадійних вчителів. Попечителям учбових округів належало збирати відомості про виключених з навчальних закладів вчителів ⁷¹⁴. У той же час вчителі шкіл повинні були інформувати керівництво про те, які книжки надходять до шкільної бібліотеки, прізвища авторів і перекладачів, видавців, а також коротко вказувати причини придбання цих книжок⁷¹⁵.

Посилення контролю за роботою вчителів, методична допомога з боку інспекторів, сприяння земства почали давати позитивні результати. У деяких школах, завдяки старанням вчителів успіхи учнів були добрими. На належному рівні були знання учнів Воронцовської, Тягинської, Засільської, Федорівської та інших шкіл Херсонського повіту. У багатьох випадках вчителями в сільських початкових школах працювали священнослужителі. У Покровському училищі, того ж повіту, в якому навчалося 47 хлопчиків і 7 дівчаток, місцевий священнослужитель Сербін проводив заняття безкоштовно⁷¹⁶.

Враховуючи важке матеріальне становище вчителів, Херсонським земством у 1869 році за поданням члена Херсонської повітової училищної ради Г.Г. Герценштейна було прийнято рішення про їх матеріальну підтримку і планувалося виділити премії окремим вчителям, які старанно виконували свої професійні обов’язки. Крім того, прізвища педагогів, що отримали заохочення, публікувалися у місцевій пресі. На цю справу було виділено 749 руб. Тридцять народних вчителів Херсонського повіту отримали матеріальну допомогу в розмірі від 40 до 50 руб. кожний⁷¹⁷. Але з часом стало відомо, що ці кошти часто не доходили до вчителів, а потрапляли у кишені сільських старост або виплачувалися зовсім іншим вчителям ⁷¹⁸.

З метою упорядкування виплати вчительської винагороди 16 січня 1879 р. вийшла постанова уряду «Про своєчасну виплату заробітної плати вчителям народних училищ, які утримуються за рахунок земських установ, міських і сільських громад». Згідно з постановою вимагалося, щоб гроші на утримання училищ від сільських і земських установ надходили у волосні правління завчасно і без затримки, зарплата учителям виплачувалася своєчасно і не пізніше першого числа кожного місяця ⁷¹⁹.

Губернське земство забезпечувало школи народними вчителями частково зі складу стипендіатів Херсонської вчительської семінарії та учасників вчительських з’їздів, заохочувало кращих вчителів земських шкіл грошовими преміями, виділяло кошти на педагогічні курси, влаштовувало з’їзди у Херсоні та Єлисаветграді. Тільки в 1872 р. на цю справу було витрачено 20 тис. руб. Завдяки постійній турботі губернського земства про вчителів керівництво Херсонської вчительської семінарії майже весь випуск 1873 р., 20 чоловік, направило на роботу в народні земські школи. З метою якісного забезпечення педагогічними кадрами губернським земством планувалося відкриття вчительської семінарії в Новомиргороді ⁷²⁰.

Але як і раніше суспільне та соціальне становище вчителя було вкрай ненадійне. Коли вчитель наймався на роботу, він проходив крізь „сито” засновника школи, інспектора народних училищ, училищної ради. Але звільнити його могла будь-яка інстанція. Наприклад, у 1871 р. за згодою з інспектором народних училищ, Херсонський губернатор дав розпорядження поліцейським спостерігати за політичною благонадійністю вчителів ⁷²¹ . Результатом цього було закриття чотирьох шкіл і звільнення з роботи 14 вчителів ⁷²². Міністерство внутрішніх справ, у свою чергу, вимагало, щоб місцеві органи влади цікавилися моральними якостями вчителів та повідомляли про це Міністерство народної освіти ⁷²³. Траплялися випадки, коли вчитель вступав у конфлікт з сільською владою, яка відмовлялася допомагати школі. Інколи протидія вчителеві зустрічалася з боку місцевого духовенства. В Олександрійському повіті священики сіл Петрівка, Ново-Стародуб і Чечелівка у 1871 р. заявили повітовій управі, що вони вважають себе приниженими, адже управа, призначаючи в ці села народних вчителів, не узгодила це рішення з ними ⁷²⁴. Духовенство дивилося на земського вчителя як на особу, яка від них повністю залежить. Часто траплялося що попечителі та засновники шкіл вимагали вчити дітей за своїми програмами, які не відповідали віковим особливостям учнів, „прибирати шкільне приміщення, підмітати підлогу, топити піч, виносити попіл, лазити на церковну дзвіницю і дзвонити у дзвін для збору дітей до школи” ⁷²⁵.

У 60-х і на початку 70-х років ХІХ століття загалом вчитель залишався тимчасовим найманцем сільської громади. За короткий час потрібно було істотно рідвищити авторитет вчителя, його соціальний статус, матеріальне становище. А це було можливо лише в тому випадку, якщо народ буде прагнути освіти, побачить у вчителі фахівця. Тому губернське земство взяло на себе турботу по підготовці вчителів для початкових шкіл, на повітові земства покладалася турбота про допомогу сільським громадам при відкритті та утримані шкіл ⁷²⁶. Зі свого боку, земські повітові управи шукали шляхів забезпечення сільських земських початкових шкіл вчителями. Так, Херсонське повітове земство утримувало власним коштом близько 100 сільських вчителів ⁷²⁷. У 1870-80-х роках губернське земство йшло у шкільній справі попереду повітових; дбаючи про найкращу організацію школи, виділяло кошти на вчительські семінарії (в Херсоні і Новому Бузі) для хлопців і на педагогічний клас при Херсонській гімназії для дівчат, організовувало педагогічні курси для вчителів, які не мали спеціальної вчительської підготовки, „влаштувало до 1881 року дев’ять учительських з’їздів, на яких, окрім зразкових уроків відомих педагогів М.Ф. Бунакова й М.О. Корфа, обговорювалися загальні справи шкільного життя, найкращі способи навчання” ⁷²⁸.

У 80-х роках відбулися деякі зміни в складі народного вчительства. Вихованці духовних семінарій і жіночих єпархіальних училищ поступали на роботу переважно до церковнопарафіяльних шкіл, хоча часто і не з власної волі. Випускники вчительських семінарій і жіночих гімназій складали більшість вчителів земських шкіл. У ці роки вчительство розпалося на дві великі групи – світську та церковну, і не тільки за своїм складом, але й за тими завданнями, які стояли перед ними. Ці групи істотно відрізнялися між собою не лише за своїм положенням у суспільстві, але і за своїми суспільними завданнями і власними поглядами на свою діяльність. Між представниками цих груп ніколи не було ворожнечі та різких розбіжностей. В основному вихідці з одного класового середовища, вони насправді мали одні й ті ж самі ідеали ⁷²⁹.

Цілеспрямовані дії земств, місцевої влади щодо покращення якісного складу вчителів в однокласних народних училищах почала давати свої позитивні результати. У школах значно зросла кількість вчителів. В Херсонській дирекції народних школах дітей навчав 1141 вчитель⁷³⁰. У 1885 р. в 516 народних училищах губернії 731 вчитель, 284 з них мали спеціальну педагогічну освіту, яку отримали в учительських семінаріях, педагогічних класах, інститутах тощо, 447 отримали домашню освіту та в середніх навчальних закладах і мали посвідчення на звання вчителів після спеціального іспиту. І лише 5 вчителів, один у Тираспольському і чотири в Одеському повітах, без свідоцтв навчали дітей. Викладання загальноосвітніх предметів велося фахівцями. Більше за все вчителів зі спеціальною педагогічною освітою було в Херсонському повіті (50%), а найменше – в Одеському (близько 19%). У земських школах відсоткове відношення вчителів із спеціальною педагогічною підготовкою до загальної кількості вчителів складало 53% і порівняно з 1884 р. зросло на 3% ⁷³¹. Якісний склад викладацьких кадрів народних шкіл Херсонської губернії у 1890 році виглядав таким чином (див. таблицю 3.2.1.).

Таблиця 3.2.1.

Якісний склад викладацьких кадрів народних шкіл Херсонської губернії у 1890 році ⁷³²

Міста, повіти	Хороша педагогічна підготовка	Достатня підготовка	Недостатня підготовка
Одеса	63%	37%	-
Миколаїв	40%	55%	5%
Одеський	56%	43%	1%
Херсонський	58%	42%	-
Єлисаветградський	56%	44%	-
Олександрійський	60%	40%	-
Тираспольський	70%	27%	3%
Ананьївський	27%	73%	-

Таким чином, на початку 90-х років фахова підготовка вчителів значно покращилася, що було характерним для всіх повітів Херсонської губернії. Відсоток непідготовлених вчителів був надзвичайно низьким.

Отже, можна стверджувати, що достатній педагогічний рівень сприяв покращенню навчального процесу в початкових школах Півдня України. Про якісний склад вчителів народних шкіл можна було дізнатися всім зацікавленим з „Пам’ятних книжок Одеського учбового округу”, які випускалися щорічно⁷³³.

Для подальшого забезпечення народних шкіл підготовленими кадрами Міністерством народної освіти 20 березня 1896 р. були затверджені „Правила і програми для спеціальних іспитів на звання вчителя і вчительки початкових училищ”⁷³⁴. До цього чинним було міністерське положення про спеціальні іспити від 22 квітня 1868 р. Свідоцтво про надання звання учителя парафіяльного і початкового народного училища підписував директор гімназії і члени педагогічної ради, які приймали іспити ⁷³⁵. 14 червня 1876 р. урядовим учительським семінаріям поряд з іншими навчальними закладами надавалося право проводити іспити на звання учителя народного училища ⁷³⁶.

Помічники вчителів після практичної роботи в школі претендували на отримання посади педагога земського училища. Як правило, в березні у Херсоні спеціальною комісією при прогімназії проводилися іспити і ті, хто їх витримував, отримували звання народного вчителя ⁷³⁷.

У 1880-х роках запроваджуються регулярні звіти іспитового комітету на звання народного вчителя при Одеському учбовому округу. Вважаємо за доцільне навести для прикладу звіт такого комітету за 1883-1884 навчальний рік (див табл. 3.2.2)

Таблиця 3.2.2.

Результати іспитів на отримання звання народного учителя⁷³⁸

На звання народного учителя	Скорочений іспит	Повний іспит	Витримали іспит
Учителя гімназії	1	2	3
Учителя повітового училища		1
Домашнього вчителя		4	3
Домашньої вчительки	9	109	75
Міського парафіяльного вчителя	1	2	2
Міської парафіяльної вчительки		3
Сільського вчителя	1	12	3
Сільської вчительки		9	1
Приватного вчителя	1	13
Загалом	13	155	91

З наведених даних видно, що отримати звання народного вчителя було досить складно. З 168 претендентів успішно пройшли випробування лише 91 чол., тобто 54% тих, хто подав заяви.

Аналіз програми випробувань показав їх складність. На нашу думку, це свідчить про досить високі вимоги до педагогів. З 13 чол. тих, хто намагався стати сільським вчителем, лише 3 витримали іспит, а з 118 лише 75 отримали свідоцтво на звання домашньої вчительки ⁷³⁹. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття серед педагогів все частіше ставилося питання про спеціалізацію вчительської підготовки ⁷⁴⁰.

Важливе місце у системі підбору вчительських кадрів для початкових шкіл посідало земство. Але держава не була зацікавлена у посиленні ролі земства в освіті. Про це свідчить урядовий циркуляр від 3 серпня 1892 р., яким заборонялося учителям народних шкіл укладати контракти із земством, тому що народний вчитель „не найманець засновників училищ, а посадова особа, яка за повноваженнями уряду виконує свої посадові обов’язки” ⁷⁴¹, ⁷⁴². Свідоцтвом турботи про вчителів з боку держави було нагородження кращих педагогів срібними та золотими медалями Міністерства народної освіти ⁷⁴³, ⁷⁴⁴.

Варто зазначити позитивну тенденцію зростання кількості підготовлених педагогів у церковних школах. Наприкінці 90-х років ХІХ ст. у церковнопарафіяльних школах середню освіту мали 27,5% вчителів, закінчили прогімназії, духовні повітові училища 12,7%, міські та міністерські училища – 13,1%, мали свідоцтва на звання народного вчителя – 32%. У школах грамоти показники були дещо гіршими. Так, духовні і вчительські семінарії, чоловічі та жіночі гімназії, єпархіальні училища закінчили 11,7% вчителів, зате 32% складали працівники школи, які мали початкову освіту, 3,9% мали свідоцтво народного вчителя⁷⁴⁵. Таким чином до педагогічного складу училищ духовного відомства в основному належали псаломщики, вчителі та вчительки. 40% складають викладачі, що закінчили курс духовних і світських вищих та середніх навчальних закладів і ті, які мають свідоцтво на звання вчителя. 60% отримали освіту в духовних училищах, чоловічих і жіночих прогімназіях, середніх навчальних закладах, другокласній школі, повітових, міських, міністерських училищах або пройшли підготовку на педагогічних курсах чи мали домашню освіту ⁷⁴⁶.

Законовчителями в церковнопарафіяльних школах були переважно місцеві священики і лише в небагатьох школах закон Божий викладали диякони та вчителі школи ⁷⁴⁷. У 1895 р. викладання релігійних предметів проводили 211 служителів культу: із них 17 протоєреїв, 182 священики, 7 дияконів і 5 світських осіб. Інколи в школах з достатньо великою кількістю учнів працювали два законовчителі⁷⁴⁸. Списки вчителів церковних шкіл зберігалися в єпархіальних училищних радах, що дозволяло достатньо швидко розв’язувати кадрові проблеми ⁷⁴⁹, ⁷⁵⁰ .

Незважаючи на те, що на кожного вчителя припадала велика кількість учнів, заробітна плата у школі була невисокою. З 410 законовчителів 121 (31%) отримували винагороду у розмірі 100 руб. на рік і більше як 289 (69%) отримували менше. З 691 педагогів один вчив дітей безкоштовно, 46 (15%) отримували 200 руб. і 644 (92%) – більше як 200 руб. Зазначимо, що найменша кількість учнів (35 чол.) на одного учителя була в Миколаївському губернаторстві, а найбільша – в училищах Тираспольського повіту (52 чол.) .⁷⁵¹

У кінці 90-х років ХІХ ст. якісно покращився вчительський персонал церковних шкіл. У церковнопарафіяльних школах працювали 297 викладачів, у школах грамоти – 434. Серед працівників цих шкіл більша частина були священно- і церковнослужителі: 10 священиків, 54 диякони, 252 псаломщики. Керівництво Миколаївської училищної ради, турбуючись про якісний склад викладачів Закону Божого, клопотало перед Херсонським єпархіальним керівництвом, щоб у школи міста не направлялися законовчителями диякони, „тим більше, що в місті немає нестачі священиків, які б побажали бути законовчителями в училищах”⁷⁵². З часом престиж викладання закону Божого як предмета поступово зростав. У Миколаївську міську училищну комісію регулярно почали надходити заяви священнослужителів про надання їм можливості викладати закон Божий у початкових школах міста ⁷⁵³ .

Єпархіальна училищна рада у своїх щорічних звітах відзначала позитивну роботу завідувачів і законовчителів церковних шкіл з пропаганди релігійних знань серед учнів, якісну виховну роботу, особистий внесок у створення належних умов для діяльності школи. „При цьому найбільш добросовісні законовчителі намагалися поставити справу так, щоб ті істини віри і християнської моралі, які вони повідомляли, засвоювалися учнями не тільки теоретично, але й приймалися серцем і проявлялися в житті учнів”⁷⁵⁴.

Майже всі законовчителі-священики були завідувачами школами, тому, крім викладання Закону Божого, на них лежала відповідальність за стан навчальної роботи, матеріального і фінансового забезпечення, підбір вчительських кадрів, виконання рішень єпархіальної училищної ради, забезпеченість церковної школи книжками, навчальними посібниками і приладдям ⁷⁵⁵.

Значною проблемою народних шкіл 1880-90-х років була плинність кадрів. Певну роль у зміні місця роботи відігравало питання неповного забезпечення вчителів житлом. Так, в Олександрійському та Єлисаветградському повітах поруч з тим, що 155 вчителів користувалися зручними помешканнями, 10 мали пристойне житло, а 62 зовсім не мали квартир (див. додаток Г). Дослідження земців показали, що вчительська винагорода складала в середньому 350-500 руб. на рік (помічника 150-370 руб.), тому вчителі на той час працювали недовго і за першого-ліпшого випадку переходили на іншу роботу, де платили більше або взагалі поривали зі школою (див. табл. 3.2.3.)

Таблиця 3.2.3.

Рівень заробітної плати учителів народних шкіл Херсонської губернії у 1886 році ⁷⁵⁶

Повіти	Вчителі	Учительки	Помічники	Помічниці
Олександрійський	300-375	300-360	-	250
Єлисаветградський	300-400	290-350	150	150
Ананьївський	300-360	300-360	100-120	100
Тираспольський	225-350	250-300	225	-
Одеський	300-400	300	-	-
Херсонський	350-450	350-450	250	250

Такий рівень винагороди праці не міг забезпечити нормального життя вчителя. Тому, вчитель народної школи у 80-х роках у середньому працював у одній школі від 3,4 до 6,2 років⁷⁵⁷ (див. таблицю 3.2.4).

Таблиця 3.2.4.

Середня тривалість перебування вчителів в одній школі⁷⁵⁸

Повіти	Термін (роки)
Херсонський	3,4
Олександрійський	3,5
Єлисаветградський	4,5
Ананьївський	6,2
Тираспольський	6,2
Одеський	3,6
У середньому по губернії	4,2

Вчителі із вихованців духовних семінарій трималися в школі зазвичай 2-3 роки, випускники вчительських семінарій працювали дещо більше, а деякі з них присвячували сільській школі все своє життя. Наприклад, учителі Володимирівської земської початкової школи Херсонського повіту Г.Г. Стародубцев і його дружина, працювали в одній школі більше 20-ти років ⁷⁵⁹. Таким учителям не було куди переходити, до того ж заробітна плата була не єдиним прибутком, адже вчителі досить часто тримали підсобне господарство, яке допомагало їм виживати ⁷⁶⁰.

Серед вчителів були представники різних соціальних груп і класів. У 1885/86 навчальному році соціальний склад вчителів у Херсонській губернії виглядав таким чином (див. таблицю 3.2.5.)

Таблиця 3.2.5.

Соціальний склад вчителів у Херсонській губернії

у 1885-1886 навчальному році ⁷⁶¹

Соціальний стан	Кількість осіб	Відсоток
Селяни, солдати, поселяни	253	34
Дворяни, чиновники	235	32
Духовенство	109	15
Міщани	108	15
Почесні громадяни	24	3
Інші стани, іноземці	10	1
Разом	739	100

Таким чином, серед вчителів народних шкіл переважали вихідці із селян, солдатів, дворян, міщан і духовенства. Це було позитивним явищем, тому що кожна соціальна група несла у народну школу свої звичаї, культуру, традиції.

Наші дослідження показали, що протягом першої половини ХІХ ст. навчанням дітей у початкових школах займалися переважно вчителі-чоловіки, а жінки-вчителі почали з’явилися в сільських школах у 1870-х роках. У цей період часу вчителів-чоловіків нараховувалося 54%, жінок – 46%, що означало посилення тенденції до збільшення серед вчителів жінок. У деякої частини народу, а особливо у старовірів, навчання дітей грамоті вели молоді дівчата, які відмовилися від думки вийти заміж. У православного населення інколи вчителювали черниці. Серед вчителів сільських земських шкіл все частіше траплялися вчительки дворянського стану, але все ж таки їх кількість була незначною. Народ у своїх школах зустрічав їх з недовірою, яка досить довго існувала у сільських школах. Перші вчительки були також піонерками народництва. Їх спонукали до роботи ідеї просвітництва, жінки були готові на всі негаразди, які б надавали їх діяльності особливого ореалу подвигу, але досить скоро серед них з’явилися вчительки із селянського середовища. Випускниці гімназій, жіночих єпархіальних училищ все частіше почали обирати для себе професію вчительки ⁷⁶². Молоді вчительки, вийшовши заміж, надовго залишалися в селі. Так, у 1892 р. в народних школах Херсонської губернії навчали дітей грамоті 143 вчительки, 50 з них вчителювали у Херсонському повіті, 40 – Єлисаветградському⁷⁶³. У 1896 р. в Херсонському повіті вчительки складали 26% від загального складу педагогів, Ананьївському – 84%, Єлисаветградському – 40% ⁷⁶⁴. Тенденція до збільшення кількості жінок-вчителів зберігалася і на початку ХХ ст. З 601 вчителя земських початкових училищ 62,16% складали жінки. Як бачимо, викладання в народних початкових училищах поступово і невпинно переходило до жіночих рук.

Значно підвищився освітній рівень вчителів Херсонської губернії – 22,9% педагогів мали середню освіту ⁷⁶⁵. За свідченням В.І. Фармаковського наприкінці ХІХ ст. 76% вчителів закінчили курс навчання у вищих, середніх і спеціальних навчальних закладах, 20% отримали вчительське звання за особливим іспитом і лише 4% не мали свідоцтв на право викладання ⁷⁶⁶.

Таким чином, до кінця ХІХ ст. народним школам у значній мірі вдалося вирішити кадрові питання. Але, аналізуючи свою діяльність у шкільній справі майже за сорок років, земство Херсонської губернії, незважаючи на значні досягнення в галузі освіти, дійшло висновку, що народна школа ще не відповідала вимогам часу, причиною чого була відсутність достатньої кількості підготовлених вчительських кадрів. У школах ще працювала значна кількість вчителів, рівень яких не відповідав вимогам, заняття проводились на низькому рівні, слабкою була виховна робота з учнями. Зважаючи на це, губернське земство пропонувало „вжити всіх заходів для того, щоб вчителі земських шкіл мали якомога більше знань” ⁷⁶⁷. З цією метою пропонувалося розширити програму іспитів на отримання свідоцтва на право викладання в початкових школах, а також програму навчання в учительських семінаріях ⁷⁶⁸,⁷⁶⁹.

У березні 1891 р. Міністерство народної освіти видало розпорядження „Про встановлення кількості вчителів у початкових народних училищах і визначення умов, за яких це число може бути збільшене”, яке значною мірою регламентувало кадровий склад учителів народних шкіл. Пояснювалося, що в однокласному початковому училищі дітей повинні навчати один законовчитель (або викладач закону Божого) й один учитель. При кількості учнів більше ніж 40 чол. міг відкриватися паралельний клас з окремим учителем, але загальним законовчителем. Із збільшенням кількості учнів могли відкриватися додаткові паралельні класи з новими вакансіями вчителів і законовчителів ⁷⁷⁰.

Проблема формування вчительського корпусу наприкінці другої половини ХІХ ст. залишалася надзвичайно важливою, незважаючи на те, що після заснування учительських семінарій в Одесі, Новому Бузі, Херсоні, питання забезпечення шкіл педагогічними кадрами стояло гостро. Тому гімназіям було дозволено створювати педагогічні класи для підготовки вчителів.

Важливою складовою формування вчительських кадрів стали вчительські з’їзди. Їх метою було підвищити професійну майстерність педагогів, сприяти обміну досвідом, новими досягненнями в педагогічній науці. Вперше інформація про з’їзд учителів на території Херсонської губернії була розміщена на сторінках „Одесского вестника” від 9 липня 1864 р. Газета мала оголошення про те, що 2 липня об 11 годині в Одесі „розпочав свою роботу з’їзд директорів і вчителів Одеського учбового округу”. На з’їзді була прийнята важлива постанова про заснування в Одесі учительської семінарії для підготовки парафіяльних вчителів. Інспектор Д.Т. Варенцов, підтримуючи це рішення, заявив: «До цього часу парафіяльні училища незадовільно виконували свої обов’язки – частково тому, що не вистачало хороших вчителів і раціональних методів навчання…»⁷⁷¹ Для поліпшення знань учнів пропонувалося розширити курс предметів природничого циклу, впровадити наочність, передові засоби навчання ⁷⁷². Другий педагогічний з’їзд планувалося провести з 25 червня до 10 липня 1865 року теж в Одесі ⁷⁷³, ⁷⁷⁴.

Протоколи з’їздів згодом публікувалися у „Циркулярах Одеського учбового округу”, з ними могли ознайомитися всі педагоги губернії ⁷⁷⁵. 11 листопада 1869 р. Херсонським повітовим земством була прийнята постанова про влаштування в Херсоні літніх з’їздів для вчителів та їх фінансування, і вже у серпні 1870 р. відбувся такий з’їзд, який став „для вчителів-самоучок досить корисною школою”⁷⁷⁶, ⁷⁷⁷. Спостерігалася позитивна тенденція до систематичного проведення вчительських зібрань.

Для упорядкування підготовки та проведення вчительських форумів у 1870 році за обопільною згодою Міністерства народної освіти і Міністерства внутрішніх справ були створені правила для педагогічних з’їздів вчителів⁷⁷⁸. А 28 жовтня 1872 р. опубліковано урядове розпорядження „З питання про проведення короткотермінових педагогічних з’їздів для вчителів народних шкіл”. Передбачалося, що ці з’їзди сприятимуть ознайомленню вчителів з новими прийомами початкового навчання. Ці правила стосувалися і педагогічних курсів, у яких була та сама мета. На з’їздах обов’язково мав бути присутнім інспектор або повітовий наглядач ⁷⁷⁹, ⁷⁸⁰, що свідчило про значне посилення державного контролю за народною освітою.

Після опублікування зазначених документів вчительські з’їзди почали проводитися щорічно. У 1873 р. Херсонське губернське земство запросило відомого педагога М.Ф. Бунакова очолити з’їзд, на який приїхало більше як 100 вчителів з усіх куточків Херсонської губернії ⁷⁸¹.

У зв’язку з посиленням реакційної політики держави відносно освіти у 80-х роках вчительські з’їзди практично не проводилися. У 1881 році на прохання вчителів народних шкіл Херсонського повіту відбувся останній педагогічний з’їзд ⁷⁸². Подальше проведення вчительських зібрань було заборонено розпорядженням Міністерства народної освіти від 18 липня 1881 р. ⁷⁸³. І лише 26 листопада 1899 р. урядом були опубліковані „Тимчасові правила про з’їзди вчителів початкових училищ” ⁷⁸⁴. (Свій внесок у цю справу зробило і Херсонське губернське земство, яке висувало клопотання перед урядом про дозвіл на проведення вчительських з’їздів ⁷⁸⁵). Цими правилами педагоги та організатори з’їздів ставилися під повний контроль держави: програма з’їзду складалася інспектором; місце і час проведення педагогічного зібрання погоджувалося з губернатором; брати участь у з’їзді дозволялося лише вчителям одного району; проходили з’їзди, як правило, у літній час; після закінчення з’їзду необхідно було направити звіт про його роботу до Міністерства народної освіти ⁷⁸⁶.

Враховуючи такий суворий контроль за педагогічними з’їздами, Одеське повітове земство на черговій сесії у 1901 р. уповноважило Одеську земську управу, спираючись на тимчасові правила, влаштувати з’їзд вчителів і вчительок земських училищ повіту, асигнувавши для цієї мети 750 рублів ⁷⁸⁷. Але зважаючи на те, що народні училища Одеського повіту входили до складу двох інспекторських районів, 4-го і 7-го, а тимчасові правила від 26 листопада 1899 р. дозволяли проводити з’їзд тільки в одному районі, то в Міністерство освіти було надіслано спеціальне клопотання про дозвіл на проведення з’їзду за участю вчителів обох районів. З’їзд був дозволений попечителем Одеського учбового округу і почав свою роботу 12 серпня 1902 р. ⁷⁸⁸.

У з’їзді, який проходив в приміщенні Одеської повітової управи, взяли участь 62 вчителі. Крім народних вчителів, на з’їзді були присутні директор народних училищ, члени Одеської повітової земської управи, повітовий спостерігач церковнопарафіяльних шкіл, члени Одеської училищної ради, виконуючий обов’язки голови дворянства і Одеський міський голова ⁷⁸⁹. Як видно зі списку гостей, увага місцевої влади до вчительського форуму була надзвичайно великою.

На порядок дений виносилося 21 питання. У процесі семиденної роботи обговорювалися особливості місцевих умов, які впливали на діяльність початкових шкіл, огляд народних училищ за минулий навчальний рік, термін навчання, програми Міністерства народної освіти, методика викладання окремих предметів, стан релігійно-морального виховання, результати медичного огляду учнів та інші. Особливо цікавими були пропозиції щодо вдосконалення методики викладання навчальних предметів, створення організаційно-педагогічних умов для забезпечення нормальної роботи початкових шкіл та проблеми побуту вчителів. „Немає сумніву, що на успішний хід занять в наших народних школах впливає тривалість навчального року, – зазначав у своєму виступі учасник з’їзду Г. Івасенко. – Особливі побутові умови, в яких знаходяться вчителі сільських шкіл, створюють великі труднощі у визначенні терміну початку та закінчення навчального року. Але це питання необхідно вирішити тепер і якомога скоріше” ⁷⁹⁰. Дійсно, невизначеність точного терміну початку та закінчення навчального року призводила до того, що не в усіх школах виконувалася навчальна програма, послаблювався контроль за роботою вчителів ⁷⁹¹. З метою створення більш детальних вимог до кожного навчального предмета у кожному відділенні початкової школи обговорювалася програма Міністерства народної освіти 1897 року. Особлива увага приділялася морально-релігійному вихованню, викладанню закону Божого, необов’язкових предметів, організації медичного огляду учнів, покращенню відвідування школи учнями тощо ⁷⁹². Для формування практичних навичок вчителів проводилися показові заняття з учнями⁷⁹³.

На основі міністерських правил такі ж з’їзди відбулися в Тирасполі і Херсоні влітку 1903 р. У їх роботі брали участь вчителі не тільки земських, а й міністерських, міських, німецьких колоністських, церковно-парафіяльних шкіл. Крім питань загальнопедагогічного характеру, обговорювались причини слабкої успішності учнів у вивченні російської мови. Техніка педагогічної майстерності активно аналізувалася на з’їзді вчителів Херсонського повіту.

Під час підготовки до вчительського з’їзду в 1910 році стали помітні демократичні тенденції у відносинах між губернськими і повітовими управами, з одного боку, і стосунках між учителями початкових шкіл, з другого. Так, при визначенні порядку денного, інших організаційних питань форуму завідуючим школами і вчителям пропонувалося заповнити спеціальні анкети із своїми пропозиціями і надіслати в установлений термін до Херсонського земства ⁷⁹⁴.

Регулярні збори сприяли поінформованості педагогів у справах роботи земства щодо початкової освіти в Херсонській губернії. Доповіді членів управи, директора народних училищ, постанови губернських та повітових зборів регулярно розміщувалися у „Збірнику Херсонського земства”.

Для покращення роботи церковнопарафіяльних шкіл та шкіл грамоти Херсонська єпархія передбачала скликати вчительські з’їзди не менше одного разу на рік із представників відділень і повітових спостерігачів „для своєчасного з членами єпархіальної ради обговорення питань шкільної справи в єпархії”. Для реалізації цієї справи необхідно було розв’язати проблему фінансування цих з’їздів ⁷⁹⁵.

Іншим дієвим способом підвищення фахової та методичної підготовки вчителів були педагогічні курси, які з’явилися в Росії у 1867 році і мали за мету ознайомлення вчителів з новими засобами навчання, оновлення знань з навчальних предметів. Російський історик М.В. Чехов називав курси для вчителів „тимчасовими педагогічними навчальними закладами”⁷⁹⁶. Курсова підготовка, де вчителі детально вивчали нові, більш прогресивні форми та методи викладання була спрямована на якісне покращення роботи педагогів ⁷⁹⁷.

Правила про тимчасові педагогічні курси були затверджені Міністерством народної освіти лише 5 вересня 1875 р., згідно з якими курси могли влаштовуватися з дозволу попечителя учбового округу при вчительських семінаріях (1878 р.), міських училищах (за положенням 1872 р.) і повинні були ознайомити малопідготовлених вчителів з кращими методиками навчання ⁷⁹⁸. Пропозиції щодо їх проведення надходили від повітових училищних рад та інших установ, які мали гроші на цю справу ⁷⁹⁹. З відкриттям у 1870 р. на кошти губернського земства педагогічних курсів проблема підготовки вчителів для народних шкіл почала розв’язуватися. Таку практику використовувало Херсонське повітове земство. Після участі в роботі курсів у 1872 р. вісім вихованців губернського і повітових земств отримали місця сільських вчителів у початкових школах Херсонської губернії ⁸⁰⁰. Згодом для кращих вчителів сільських шкіл, педагогічні курси були влаштовані також у Херсоні й Єлисаветграді, на які було витрачено 20 тис. руб.⁸⁰¹. Міністерство народної освіти досить негативно ставилося до проведення таких курсів і тому, в більшості випадків, не дозволяло їх проведення. Це спричинило видання Міністром внутрішніх справ 16 грудня 1872 р. циркуляру, в якому давалося пояснення проведення і організації вчительських з’їздів та курсів. У документі зазначалося, що до короткострокових педагогічних курсів для вчителів народних училищ повинні застосовуватися всі правила земських педагогічних вчительських з’їздів. З метою забезпечення державного контролю в роботі з’їздів і курсів мав брати участь інспектор народних училищ або наглядач повітового училища ⁸⁰².

Повітові земства влаштовували свої курси, спираючись на дозвіл та підтримку місцевого керівництва, тому проводилися вони частіше⁸⁰³. Земські повітові управи Херсонської губернії практикували проведення місцевих порайонних конференцій, на яких обговорювалися питання постановки освіти. Під час організації такого ж губернського заходу повітові земства надсилали свої пропозиції щодо порядку денного та свої побажання ⁸⁰⁴.

Вчителі народних шкіл Херсонської губернії з ініціативи керівництва органів місцевого самоврядування від’їжджали на курси в інші міста. Так, 17 вчителів були відряджені до Москви для відвідування уроків кращих педагогів і вивчення нових систем викладання. А вчителі Пивоваров і Гавришев 24 лютого 1871 р. були відправлені до Москви на педагогічні курси, які відбулися на політехнічній виставці ⁸⁰⁵. Член Олександрійської управи І.К. Чижевський відвідав виставку з народної освіти у місті Курську, яка проходила з 25 по 27 червня 1902 р. На таких виставках організатори освіти і вчителі мали змогу поповнити свої знання, поділитися власним досвідом, ознайомитися з новою навчальною та методичною літературою, організацією роботи шкільних бібліотек, передовою на той час методикою навчання та виховання, поспілкуватися з колегами-педагогами. Після закінчення заходу учасники складали звіти, які публікувалися у „Збірнику Херсонського земства” і з якими мали змогу ознайомитися педагоги всієї губернії ⁸⁰⁶.

Педагогічні курси були позитивним явищем в земській освітній діяльності. Завдяки їм вчителі початкових шкіл мали можливість значно покращити свою методичну підготовку, отримати спеціальні знання, поділитися власним досвідом роботи, відвідати уроки кращих педагогів країни.

Отже, дореволюційна початкова школа тривалий час потерпала від нестачі якісно підготовлених педагогічних кадрів. Різке зростання чисельності початкових училищ вимагало від держави, земств, церкви терміново шукати шляхи розв’язку кадрових проблем. На початковому етапі вчителями у народних школах були здебільшого випадкові і непридатні до педагогічної роботи люди. Переломними у забезпеченні шкіл вчительськими кадрами були 60-70 роки ХІХ століття, коли була створена (хоч і з недоліками) система підготовки вчителів. Відкриття вчительських семінарій, активне використання курсів, спеціальних іспитів на звання народного вчителя значно покращило ситуацію. У школах почали працювати краще підготовленні вчителі. Позитивну роль у підвищенні професійного рівня вчителів відіграли педагогічні з’їзди. Участь у їх роботі передових педагогів, обмін досвідом, практичні уроки сприяли зростанню педагогічної майстерності вчителів, особливо сільських шкіл. З часом урізноманітнився соціальний стан вчительства, зріс його освітній рівень, дещо покращилися умови роботи, зросла заробітна плата. Забезпеченням шкіл педагогами в основному займалися земства, духовні відомства, громади. Держава загалом здійснювала регулювання позиції в освіті, обминаючи увагою кадрові проблеми, що значною мірою заважало поступальному розвитку народної школи. Основними недоліками кадрової політики влади була неспроможність підняти соціальний статус вчителя, кардинально покращити умови його роботи та побуту, збільшити винагороду. Це стало причиною плинності кадрів, втрати школою хороших педагогів. Але протягом другої половини ХІХ – початку ХХ століття державі так і не вдалося позитивно вирішити питання забезпечення народних початкових шкіл педагогічними кадрами.