2.4. Виникнення та розвиток церковнопарафіяльних шкіл

Початок 80-х років ХIХ ст. характеризувався створенням поряд із земськими і міністерськими школами церковнопарафіяльних. Це була третя спроба організації урядом шкіл подібного зразка ³⁹⁵. Два попередні рази ці спроби закінчилися невдачами. На думку М.В. Чехова, існували різні погляди щодо участі духовенства у відкритті та утримані шкіл в Росії, але безумовним було те, що до кінця 80-х років XIX ст. в Росії не існувало того типу шкіл, які отримали назву „церковнопарафіяльні” ³⁹⁶. Тому на початку 80-х років, поглиблюючи релігійну тематику на внутрішньополітичній арені, царат вирішив церковність протиставити світському навчанню та вихованню. 10 жовтня 1874 р. вийшов указ Святішого Синоду „Про перетворення управління народних училищ”, який сприяв посиленню духовенства в освіті ³⁹⁷. Херсонські священнослужителі вважали урядове Положення 1864 р. таким, що „завдало величезного удару ролі церкви у народній школі”. Особливе незадоволення викликала ст. 17, яка регламентувала роботу училищних рад і не задовольняла своєю редакцією духовне відомство (скарги про роботу шкіл подавалися не до Святішого Синоду, а до уряду)³⁹⁸. Це спричинило активізацію духовного керівництва. Було вирішено посилити роль духовенства у народній школі.

Тому в 1877 р. Херсонська духовна консисторія видала постанову, яка зобов’язувала священиків вести заняття у початкових народних училищах безкоштовно та проводити релігійно-виховну роботу серед населення Херсонської губернії шляхом пропаганди релігійних знань. Особлива увага повинна була приділятися поселенням, які були „заражені штундизмом”, та посилити всіляку допомогу сільським громадам в утримані училищ в малолюдних селах” ³⁹⁹.

Заява обер-прокурора Святішого Синоду К.П. Победоносцева у лютому 1881 р. про те, що „церковнопарафіяльні школи за своїми умовами існуючого в них навчання і нагляду надають значно більшої гарантії для правильної і благонадійної у церковному і народному дусі освіти, чим інші види шкіл і тому заслуговують особливої, з боку уряду, підтримки і заохочення” активізувала дії уряду щодо посиленого впровадження у народних школах церковності та релігійності⁴⁰⁰, ⁴⁰¹. Реакція місцевих органів влади була спрямована на безумовне виконання освітянської політики царського уряду. Так, свідченням посилення впливу церкви у справі освіти на місцях було розпорядження попечителя Одеського учбового округу у червні 1883 р. стосовно допомоги православному духовенству у відкритті та утриманні церковних шкіл ⁴⁰². Підсумком підготовчих дій держави до посилення ролі церкви у шкільній справі були „Правила про церковнопарафіяльні школи”, які були затверджені урядом 13 червня 1884 р. Багатозначною була резолюція царя: „Сподіваюся, що парафіяльне духовенство буде гідним свого високого покликання у цій важливій справі”⁴⁰³, ⁴⁰⁴. Школи мали за мету „затверджувати у народі православне вчення віри і вихованості християнської і поширювати початкові знання” ⁴⁰⁵. Міністерство народної освіти, у свою чергу, зобов’язувалося всебічно підтримувати церковнопарафіяльні школи ⁴⁰⁶. Державна політика посилення релігійного виховання у школах спричинила те, що уряд мав намір передати всі початкові школи у підпорядкування Святішому Синоду. У 1900 році з подання Державної Ради було запропоновано об’єднання діяльності Міністерств народної освіти та духовного відомства для спільного керівництва народними школами. Але згоди не було знайдено.⁴⁰⁷ Держава і надалі намагалася посилити роль церкви в освіті. Згідно з розпорядженням Міністерства народної освіти у тих місцевостях де вже існували церковнопарафіяльні школи, дозвіл на відкриття нових училищ потрібно було отримувати у місцевого священика ⁴⁰⁸.

Таким чином, паралельно із земськими та міністерськими школами почав розвиватися новий тип шкіл – церковнопарафіяльні. Особливістю цих шкіл було те, що вони виникли з ініціативи центрального уряду, тому церковнопарафіяльні школи були справжніми державними школами. Сучасна українська дослідниця І.М. Петренко, вивчаючи проблеми регіонального розвитку церковної освіти, слушно зауважила, що низка указів і положень щодо освітньої діяльності духовенства (1884 року – „Правила про церковнопарафіяльні школи”, 1886 – „Програми навчальних предметів для церковнопарафіяльних шкіл”, 1891 – „Правила про школи грамоти”, 1896 – „Положення про управління школами церковно-парафіяльними і грамоти відомства православного віросповідання” і, нарешті, 1902 – „Положення про церковні школи”) свідчили про державну підтримку початкових шкіл духовного відомства. Згодом „церковнопарафіяльні школи були вилучені із відання училищних рад і передані єпархіальним училищним радам, а через них – архієреям та Синоду”⁴⁰⁹. Міністерство народної освіти у свою чергу видало розпорядження про виплату спеціальної стипендії священнослужителям, які будуть активно сприяти „у школах релігійній та розумовій освіті народу” і направило до Херсонської губернії для реалізації на практиці свого розпорядження 1500 руб.⁴¹⁰. У 1885 р. при Святішому Синоді була створена спеціальна рада для завідування церковнопарафіяльними школами. Для керівництва такими школами на місцях були створені повітові відділення єпархіальних училищних рад, до складу яких входили духовні та світські особи, а також місцевий інспектор народних училищ⁴¹¹.

За дослідженням О.О. Федорчук єпархіальна училищна рада виконувала такі функції:

- заохочувала відкриття нових шкіл в єпархії і виявляла причини закриття церковнопарафіяльних шкіл;

- стежила за благонадійністю вчителів і суворо церковним напрямом шкіл;

- робила спеціальні роз’яснення, якщо помічала певні недоліки в навчально-виховному процесі;

- надсилала безкоштовно навчальні підручники і посібники тим школам, які найбільше цього потребували;

- сприяла своїми клопотаннями перед різними відомствами покращенню благоустрою приміщень шкіл;

- видавала одноразові грошові виплати найбіднішим школам і найкращим вчителям;

- заохочувала вчителів подяками, клопотаннями про нагородження кращих із них синодальними медалями;

- облаштовувала двокласні церковнопарафіяльні школи ⁴¹².

До кола обов’язків повітового відділення належало пошук хороших вчителів, забезпечення асигнуванням шкіл, допомога у відкритті додаткових класів, організація уроків для дорослих, впровадження професійної підготовки в церковних школах, створення недільних шкіл та проведення читань для народу під керівництвом парафіяльних священиків. Члени ради мали право бути присутніми на шкільних іспитах. Влаштування короткострокових педагогічних курсів і співів для вчителів також покладалося на повітові ради⁴¹³. Указ Святішого Синоду наголошував на тому, що в тих „місцевостях, де вже затверджені цивільним відомством школи, які не належать до числа парафіяльних, духовенство повинно відкривати свої школи не інакше як за домовленістю Преосвященного з місцевим керівництвом, тому що для досягнення повного успіху в освіті народу потрібна бути згода з усіма особами і установами, покликаними слугувати цій справі” ⁴¹⁴. Крім того, у губерніях право нагляду за початковою освітою було надано губернаторам, які мали повідомляти урядові свої думки та поради стосовно освіти ⁴¹⁵.

У середині 1880 років у народних школах посилилася релігійна тематика у навчанні і вихованні. Це стало причиною того, що у 1886 р. була наступна спроба передати народні школи церкві. Незабаром, 14 березня 1890 р. розпорядженням уряду сільські школи грамоти підлягали нагляду Святішого Синоду, що знаменувало наступний крок до передачі цих шкіл з дворічним терміном навчання і спрощеною програмою під владу церкви⁴¹⁶. А в 1891 р. школи грамоти повністю перейшли у підпорядкування духовного відомства, що призвело до загального зменшення кількості шкіл підлеглих земству і кардинальному зростаного чисельності церковних ⁴¹⁷

Загалом, завдяки державному фінансуванню кількість церковних шкіл значно збільшилася. За даними Херсонського земства кількість церковнопарафіяльних шкіл у 1897 році порівняно з 1884 роком зросла у 9,6 разів, учнів у них – 7,3 рази. Лише школи грамоти збільшили свій контингент у 10,2 рази.⁴¹⁸ Наводячи у звіті зазначені цифри, Херсонська духовна консисторія сподівалася у недалекому майбутньому досягти рівня земських шкіл. Разом з тим, церковників хвилювало те, що у 100 парафіях не було церковних шкіл. На початку ХХ ст. церква значно збільшила кількість своїх шкіл. У 1900 році існували 282 однокласні церковнопарафіяльні та 370 шкіл грамоти⁴¹⁹. У середині 90-х років у церковних школах зросла кількість учнів – 6199 хлопчики та 1911 дівчаток, у школах грамоти 7476 хлопчиків і 2038 дівчаток. Але земська школа впевнено випереджала церковну за чисельністю учнів, яка дорівнювала 25753 ⁴²⁰. У той же час губернське земство у „Звіті про стан церковнопарафіяльних шкіл і шкіл грамоти Херсонської єпархії за 1896/7 навчальний рік” попереджувало, що звіти про церковні школи неповні і містять непотрібні подробиці роботи училищ ⁴²¹.

Часто інформація, наприклад про кількість церковних шкіл, була суперечливою. Міністр народної освіти Д.О. Толстой говорив, що Катеринославська єпархія показала у звіті 400 церковнопарафіяльних шкіл, а насправді не виявилося жодної ⁴²². Варто зазначити, що церковна звітність про школу умовно поділялася на два етапи: до 1881 року, коли звіти не надавали значної уваги шкільним справам, та більш глибокі і змістовні після 1884 року. У процесі вивчення земствами дійсного стану справ в Херсонській губернії виявилося, що багато шкіл духовного відомства існували лише на папері. Так, за одними даними у 1891 р. було 529 церковнопарафіяльних шкіл і шкіл грамоти, ⁴²³ за іншими – 458 ⁴²⁴. За „Звітом про стан церковнопарафіяльних шкіл и шкіл грамоти у Херсонській єпархії за 1893/94 навчальний рік” в Олександрійському повіті існувало 30 церковнопарафіяльних шкіл ⁴²⁵. У той же час „Список церковнопарафіяльних шкіл и шкіл грамоти Херсонської єпархії з відомостями про особистий склад учнів у них на 1894/5 навчальний рік” подавав інформацію про 60 таких же шкіл⁴²⁶. Кількість учнів у церковно-парафіяльних школах теж вимагала уточнення. У Херсонському повіті за одним джерелом навчалося у церковнопарафіяльних школах 1203 хлопчика і 402 дівчинки, а за „Списком... про особовий склад учнів” – 1393 хлопчика і 402 дівчинки.⁴²⁷ Загалом дані про кількість учнів у церковнопарафіяльних школах Херсонської губернії значно різняться між собою (1605 і 1819) ⁴²⁸. Не були винятком і школи грамоти. Різниця у відомостях про кількість учнів у 1899 і 1900 роках, які навчалися у школах духовного відомства, відображена в таблиці 2.4.1.

Таблиця 2.4.1..

Кількість учнів церковних шкіл у 1899 і 1900 роках ⁴²⁹

Типи шкіл	1899 навч. рік		1900 навч. рік
	За даними земств (учнів)	За звітами єпархіальної училищної ради	За даними земств	За звітами єпархіальної училищної ради
Церковнопарафіяльні школи	16925	16566	18081	17823
Школи грамоти	13117	13109	12957	13880
Загалом	30042	29625	31038	31703

Таким чином, різниця склала у 1899 році 367 учнів, а у 1900 році – 665. Деякі повіти взагалі не мали достовірної інформації про церковні школи і тому не надавали її до губернського земства, як наприклад, в Одеському земстві ⁴³⁰. Отже, губернське земство, на жаль, не мало достовірних відомостей про стан розвитку церковних початкових шкіл у Херсонській губернії.

Про закриття шкіл від єпархії теж надходили недостовірні дані. Наприклад, директор народних училищ В.І. Фармаковський говорить, що у 1892 р. своє існування припинила 101 школа і в той же час у „Господарчо-статистичному огляді Херсонської губернії за 1893 рік. Народна освіта” написано про закриття 24 шкіл ⁴³¹. Крім того, звіти про стан церковних шкіл були неповними і їх не можна було порівняти з іншими школами. Земство зазначало, що офіційний звіт про стан церковнопарафіяльних шкіл містив у собі, головним чином, дані, які стосувалися переважно вчительського персоналу, шкільних приміщень і коштів на утримання шкіл, до того ж багато уваги було приділено деталізації ставлення до справи навчання в цих школах персоналу вчителів, тому земці зробили висновок: „Обсяг і зміст даних звіту доводять, що церковні школи все ще проходять стадію початкової організації справи” ⁴³².

Про кількість випускників шкіл грамоти звіт давав тільки загальні цифри. „У 106 школах грамоти, – говорилося у звіті, – склали іспит при церковнопарафіяльній школі єпархії для отримання пільгового свідоцтва 294 душі обох статей, що більше від минулого року на 46 душ” ⁴³³

У той же час, незважаючи на статистичні недоліки церковного керівництва, треба зауважити, що церква завжди брала активну участь в організації роботи початкових шкіл, значною мірою спрямовувала виховний процес, формувала релігійний світогляд учнів, брала на себе викладання Закону Божого або контролювала сам процес викладання законовчителями. У першій половині ХІХ ст. у початкових школах Херсонської губернії вчили дітей грамоті переважно священнослужителі⁴³⁴. Спроби Святішого Синоду заснувати свої училища уряд підтримав циркулярним розпорядженням у червні 1883 р., у якому пропонував усім охочим допомогти православному духовенству у відкритті та утриманні церковних шкіл. Особлива увага надавалася початковим школам ⁴³⁵.

Розуміючи необхідність освіти для народу, передові представники духовенства брали активну участь в організації та створенні народних училищ. Херсонська повітова училищна рада висловила подяку Михайлу Левицькому, Григорію Торському, Василю Романову, Павлу Михайловському, Михайлу Стойкову, Данилу Діаковському, Григорію Гульчевському, Григорію Ніценку, Микиті Ботвіновському за особистий вклад у підтримці народних училищ ⁴³⁶. Більшість з них безкоштовно працювала у школах, навчаючи селянських дітей грамоті.

Керівництво церковними школами покладалося на училищну раду. Для чіткої організації її роботи 28 травня 1886 року була затверджена спеціальна „Інструкція училищній раді при Святішому Синоді”. Училищна рада мала значні повноваження: складання навчальних програм і внесення змін до них, визначення навчальних книг для всіх обов’язкових дисциплін і позакласного читання, внесення пропозицій щодо покращення виховної роботи, допомога школам у розв’язанні фінансових проблем, розгляд та аналіз звітів про стан шкільних справ, розподіл коштів, призначення почесних попечителів, безкоштовне забезпечення церковних шкіл книжками і навчальними посібниками із спеціального складу, клопотання перед Святішим Синодом про винагороду кращим вчителям тощо.

У своїх діях училищна рада повинна була керуватися „Правилами про церковнопарафіяльні школи” та іншими документами духовного відомства стосовно питань народної освіти і особливо викладання Закону Божого⁴³⁷.

З метою поширення освіти серед дорослого населення церковним відомством створювалися недільні школи, які працювали за програмою початкового училища ⁴³⁸.

Поява на освітянському просторі церковних шкіл загалом сприяла поширенню грамотності населення Півдня України.

Отже, у 80-90-ті роки ХІХ ст. значно зросла увага держави до народної школи. Свідченням цього є впровадження керівних та контролюючих державних органів і посад, а також створення зразкових міністерських шкіл. У період, який розглядається, свідченням пильної уваги влади до початкової освіти є те, що лише за один 1892 рік у збірнику з управління Одеським учбовим округом було опубліковано 44 урядові та місцеві документи⁴³⁹. Урядові документи щодо освіти (1881 р., 1884 р., 1891 р.) в основному мали регламентуючий та обмежувальний характер. Школа потерпала від церковності, урядового тиску і контролю. Але земство у протиборстві з державою відстоювало право на підвищення свого впливу на народну школу. Завдяки урядовій підтримці значно посилила свої позиції школа Святішого Синоду, на яку держава значною мірою поклала відповідальність за організацію шкіл для народу. Безумовним було загальне підвищення авторитету народної школи, про що свідчить зростання кількості учнів. У той же час через слабку матеріальну базу, нестачу вчителів, бідність батьків, перевантаження школи значна кількість дітей шкільного віку не могла сісти за парти.