1.3. Теоретико-методологічна основа та методика дослідження

Теоретико-методологічна основа даного наукового дослідження базується на принципах історизму, об’єктивності, системності та комплексності, розвитку і плюралізму. Методика роботи включає порівняльно-історичний, статистичний, описовий, логіко-аналітичний, проблемно-хронологічний методи і метод кількісного аналізу. Сукупність та поєднання цих принципів і методів надає змогу глибоко осмислити результати історичних подій, визначити їх вплив на подальший розвиток суспільних процесів.

Принцип історизму, який бере свій початок у ХІХ ст., є загальнометодологічним принципом пізнання, дозволяє виявити закономірності становлення та розвитку народної освіти на Півдні України, пов’язати цей процес з процесами загального розвитку початкової школи Російської імперії. Спирання на даний принцип дозволяє дослідити освітні процеси на тлі загально-державного економічного, культурного, суспільного розвитку і визначити пріоритетні напрямки урядової політики відносно народної школи, які істотно впливали на життя початкових училищ Херсонської губернії.

Таким чином, згідно з принципом історизму розвиток початкової освіти має розглядатися в контексті з конкретно-історичними подіями досліджуваного часу та умовами існування народної школи.

Принцип об’єктивності вимагає всебічного аналізу історичних фактів, подій, процесів. На його основі правильно визначається предмет дослідження і його місце у дослідженні. Об’єктивність забезпечує неупереджену оцінку подій, які вивчаються, незалежно від ідеологічної, політичної та світоглядної позиції дослідника. Це дозволило автору сформувати власну, максимально незаангажовану позицію, судження, оцінку подій, які відбувалися в системі народної освіти країни, розглядати народну школу з позицій правдивого відображення труднощів, суперечностей, протиріч у розвитку початкової школи другої половини ХІХ – початку ХХ століття у Херсонській губернії.

На принципах історизму й об’єктивності базуються принципи системності та комплексності, що дозволяє цілісно підходити до детального, глибокого, всебічного та диференційованого вивчення окремих явищ, подій, фактів з подальшою їх систематизацію та аналізом.

У той же час у процесі вивчення діяльності початкової освіти у Південному регіоні поряд зі встановленням загально-державних тенденцій її розвитку надається можливість з’ясувати окремі особливості, притаманні лише народній школі Півдня України.

У межах системного підходу початкова школа Півдня України розглядається як складова частина загальноросійського та, відповідно, загальноукраїнського процесу розвитку початкової освіти. Це дозволило у взаємозв’язку вивчити суспільно-політичну, фінансово-економічну, культурницьку діяльність держави в цілому та вивчити їх вплив на освітянську політику уряду у південному краї. Таким чином, можна стверджувати, що початкова школа Півдня України була невід’ємною частиною загальнодержавної ситеми народної освіти Російської імперії.

Важливою складовою всебічного й об’єктивного висвітлення проблеми, яка досліджується, є принцип плюралізму, використання якого дозволяє враховувати різні судження, погляди, точки зору при викладенні матеріалу, висвітлені притаманних явищу проблем. Народна школа ХІХ – початку ХХ ст. була об’єктом особливої уваги суспільства, земств, церкви, держави, тому на адресу уряду, найвятішого Синоду, органів місцевого самоврядування висловлювалася критика, зауваження, пропозиції з приводу їх освітянської політики. Вивчення цих матеріалів дозволяє врахувати суперечливі погляди на одні і ті ж освітянські процеси, що відбувалися в початковій школі Півдня України, та проаналізувати їх.

З метою детального і глибокого вивчення явищ, характерних для народної освіти південного регіону Російської імперії, використовувалися різноманітні методи наукового пізнання. Порівняльно-історичний метод дозволив розкрити сутність освітянських процесів, визначити їх за подібністю або відмінністю, з’ясувати історичну послідовність різноманітних подій, генетичний зв'язок явищ, встановити їх відмінність. Порівняльно-історичний метод надав можливість визначити місце різних типів шкіл у системі початкової освіти, їх значення для освітянської справи. Порівнюючи розвиток початкової освіти на Півдні України з іншими регіонами зроблено висновки про особливості розвитку початкової школи в регіоні, визначити його національну складову.

З метою ґрунтовного дослідження використовується статистичний метод та метод кількісного аналізу. Таблиці, схеми, діаграми дозволили виявити динамічні процеси розвитку народної освіти на Півдні України, зростання чисельності народних училищ, учнів у них, підготовлених педагогів, матеріальне і фінансове забезпечення початкових шкіл. Це дозволило поглибити знання дослідника в галузі початкової освіти, а також здійснити порівняльний аналіз діяльності народної школи в цілому та окремих її компонентів (чисельність шкіл, учнів, якісний склад вчителів).

При викладенні результатів дослідження використовується описовий метод, що дозволяє висвітлити процес історичного ходу подій, проблеми, недоліки, успіхи у діяльності початкових закладів освіти та різних відомств, які забезпечували їх існування.

Звернення до історико-генетичного методу дає можливість поряд з іншими традиційними методами вивчити причинно-наслідкові зв’язки тих чи інших подій у галузі початкової освіти, які вивчаються, а також деталізувати й узагальнити окремі факти, простежити динаміку розвитку, наприклад, земської народної школи Херсонської губернії. Зміни, котрі відбулися в освіті, викликані наслідками політики держави, суспільними та економічними процесами в країні, що в результаті спричинило значні якісні зміни у діяльності шкіл для народу.

Історико-типологічний метод застосовується при вивченні динамічних процесів. Враховуючи, що шкільна система знаходиться у постійному динамічному русі, цей метод дозволив встановити нові зв’язки, компоненти, елементи розвитку та зафіксувати конкретні історичні події та явища, в разі необхідності розглянути стастику фактів життя народної школи.

Таким чином, зазначені принципи та методи наукового пізнання дають можливість найбільш раціонально й адекватно відобразити історичні процеси. Їх раціональне використання дає можливість створити цілісний підхід до визначення наукової достовірності, об’єктивності у досліджуваному питанні уникнути суб’єктивізму й упередженості.

Висновки до розділу. На нашу думку історіографічні надбання дореволюційного періоду подають певну картину процесу становлення і розвитку початкової освіти у країні. Дореволюційні автори намагалися на основі цифрового, статистичного та аналітичного матеріалу показати динаміку зростання чисельності шкіл, кількість учнів у них, якісний склад вчителів, матеріальне та фінансове становище народних училищ, аналіз навчально-виховного процесу, нових методів навчання. Широко висвітлювалися питання ролі й місця Міністерства народної освіти, земства, Святішого Синоду у справі подальшого розвитку початкової школи. Разом з тим, значна кількість праць носила тенденційний характер. Наприклад, надзвичайно багато уваги приділялося релігійному вихованню, земства розглядалися як основний засіб поширення освіти серед народу.

За радянських часів бере свій початок новий етап вивчення історії дореволюційної школи. Вченими вивчалася освітянська політика уряду, аналізувалися царські документи, «положення» про народну школу, організація навчального-виховного процесу, соціальний стан учнів, матеріальне забезпечення шкіл, соціальний і правовий статус вчителя. Аналізувалася роль держави, земств, церкви у розв’язанні освітянських проблем.

У період незалежної України відбулися позитивні зрушення, що сприяли об’єктивному, різноплановому й всебічному підходу до вивчення діяльності дореволюційної народної школи. Авторами дисертаційних досліджень, монографій, наукових статей глибоко, з аналітичної точки зору вивчаються проблеми розвитку початкової освіти у досліджуваний час. Використання архівних матеріалів, раніше неопублікованих джерел дозволяє науковцям детально висвітлювати позитивні моменти у роботі народних училищ, показати складні періоди життя школи, її проблеми. Автори цілісно розглядають політику уряду щодо початкової школи, роль Міністерства народної освіти у розв’язанні нагальних освітянських проблем, позитивні дії органів місцевого самоврядування, спрямованих на розширення шкільної мережі, підготовку вчителів, організацію навчального процесу.

Джерельна база дисертації дозволила автору дослідити питання розвитку народної освіти у дореволюційній школі, показати на конкретних прикладах життя школи, систему навчання, шляхи методичного забезпечення, зв’язок школи з губернським і повітовими земствами, директорами і інспекторами народних училищ.

Методологія дослідження спиралася на принципи та методи наукового пізнання, які найбільш повно й адекватно відобразили історичні процеси, що відбувалися у системі народної освіти другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Їх використання дозволило уникнути необґрунтованих і суб’єктивних оцінок, забезпечити наукову достовірність результатів роботи.

Таким чином, аналіз історіографії та джерельної бази дозволяє зробити наступні висновки:

• питання розвитку народної освіти в дореволюційній, радянській і сучасній історіографії досліджувалося фрагментарно і вибірково. Поза увагою науковців залишилася тема розвитку початкової освіти на Півдні України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., а саме питання організації управління початковими закладами освіти, програмно-методичне, фінансове, кадрове забезпечення народних шкіл тощо;

• масив значної кількості довідкового, статистичного, цифрового, звітного матеріалу вимагає предметного дослідження, співставлення, аналізу;

• наявна джерельна база дозволяє з достатньою повнотою висвітлити питання розвитку початкової освіти у південному регіоні. Дослідження дозволило ввести у науковий обіг нові архівні матеріали та неопубліковані раніше документи.