17.2. Методи перестрахування

Передавання ризиків у перестрахування може відбуватися постійно або одноразово. Історія розвитку перестрахування свідчить, що пер­шими були епізодичні передачі найбільш небезпечних ризиків.

Отже, за методом передавання ризиків у перестрахування і за оформ­ленням правових взаємовідносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі:

• факультативні;

• облігаторні (договірні);

• факультативно-облігаторні (змішані).

Факультативний метод перестрахування характеризується пов­ною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідаль­ності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Отже, договір факультативного перестрахування — це індиві­дуальна угода, що найчастіше стосується одного ризику. Головна особ­ливість цього методу перестрахування полягає в можливості індиві­дуальної оцінки ризику.

Факультативне перестрахування в багатьох аспектах схоже на пряме страхування, зокрема в тому, що перестраховик, приймаючи ри­зик, дуже докладно його вивчає, знайомиться з практикою страхових операцій цедента. Таке докладне, ретельне вивчення партнера та його пропозицій має сенс, особливо якщо це одне з перших приймань від компанії-цедента. Проте вивчення інформації в такому обсязі потребує багато часу і чималих адміністративних витрат для обох сторін (перевір­ка документів, вивчення подробиць щодо ризиків і т. ін.).

Переваги факультативного методу полягають ось у чому:

• у можливості вибору для компанії-цедента якомога сприятливі­ших умов перестрахування (розміщення ризику в кількох перестраху-вальних компаніях, вибір найкращих пропозицій);

• у використанні цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страхо­вика або коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятли­вих для нього страхувань.

Характерною особливістю факультативного перестрахування є можли­вість регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання.

Власне утримання — економічно обгрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Цю суму визначають:

• окремо за страховим полісом;

• за одним ризиком;

• за рядом ризиків.

Складним питанням для практичного перестрахування є визначен­ня частки ризику, яку слід залишати на своєму утриманні. Передавати

376

в перестрахування досить велику частку не вигідно, оскільки страхо­вик відраховує і значну частину зібраних ним страхових премій. Вод­ночас досить високий ліміт власного утримання впливає на фінансову стійкість страховика. Тому виникає необхідність регламентації розмі­ру власного утримання. Така регламентація може бути встановлена як законодавством, так і учасниками перестрахування. Існує багато тео­рій і практичних рекомендацій, які потрібно враховувати при визна­ченні ліміту власного утримання. Розглянемо їх.

• Обсяг премії. Чим більший обсяг зібраної премії при незначно­му відхиленні від загальної кількості ризиків, тим вищий ліміт власно­го утримання.

• Середня дохідність або середня збитковість за окремими видами страхування, за об'єктами. Чим вищою буде дохідність і нижчою збитковість, тим більшим може бути рівень власного ут­римання.

• Розмір витрат на ведення справи. Якщо витрати з ведення спра­ви за окремими видами страхування досить великі, страховик (цедент) при встановленні нижньої межі власного утримання може перекласти більшу частину цих витрат на перестраховиків.

• Територіальний розподіл застрахованих об'єктів. Чим більший розподіл, тим меншою буде кумуляція збитків і більшим можна вста­новити власне утримання.

• Кваліфікація і практичний досвід спеціалістів страховика (це-дента). Визначення правильної оцінки ризику, максимально можливо­го збитку, установлення адекватного розміру комісії і необхідного розміру передач впливає на розмір власного утримання.

Для кожного виду ризиків (груп ризиків) страхові компанії скла­дають таблиці лімітів власних утримань, які часто коригуються.

Попередньою умовою для укладання договору в перестрахуванні на факультативній основі є сліп. Сліп — це документ-пропозиція, що пересилається перестраховикам цедентом і містить основні характери­стики ризику.

Сліп включає таку інформацію: найменування та адресу страху­вальника; тип договору; об'єкт страхування; страхову суму; ставку премії; власне утримання і т. ін. (рис. 17.2).

Отримуючи сліп, перестраховик може прийняти пропозицію або відмовитися від неї, звернутися до страховика за додатковою інфор­мацією щодо ризику. Якщо перестраховик погоджується прийняти ри­зик, він указує на сліпі частку, яку зможе нести на своїй відпові­дальності.

Далі перестраховик відправляє перестрахувальникові підтверджен­ня щодо участі в договорі, потім розраховується премія перестрахови-кові і оформлюється договір перестрахування. Нині складна процеду­ра оформлення договору факультативного перестрахування спрощу­ється: пропозиції можна внести, скориставшись телефоном, телексом або звернутися до брокера.

377

СЛІП

Тип договору _________________________________

Перестрахувальник ______________________________

Перестраховик ________________________________

Період

Ризики _____________________________________

Майнове забезпечення перестрахувальника ________________

Страхова сума _________________________________

Оригінальна премія ______________________________

Утримання перестрахувальника __ % _______________ грн.

Комісія перестрахувальника ________ % від оригінальної премії,

_____________________________грн.

Частка перестраховика ____% від страх, суми ________ (грн.)

Премія перестраховика (з урахуванням комісії) _________ (грн.)

Умови перестрахування ___________________________

Додаткова інформація ____________________________

Перестрахувальник Перестраховик (найменування, адреса) (найменування, адреса)

тел. (факс) тел. (факс) Р/Р_______________ Р/Р______________

Прізвище, ім'я та по батькові Прізвище, ім'я та по батькові керівника керівника

МП МП

Рис. 17.2. Сліп

При розгляді факультативного перестрахування необхідно зверну­ти увагу на недоліки цього методу:

1) без згоди перестраховика перестрахувальник не може змінити умови страхування;

2) великі витрати з оформлення факультативного перестрахування, особливо в разі неодноразової факультативної пропозиції;

378

3) тривалість оформлення факультативного перестрахування впли­ває на можливість укладання договору або навіть відмови від нього;

4) вивчення кожного ризику і часте проведення перестрахувань дає певну інформацію конкурентам про андеррайтерську політику ком-панії-цедента;

5) неможливість автоматичного поновлення факультативного по­криття.

Комісія у факультативному перестрахуванні встановлюється не ре­гулярно, тантьєма здебільшого не виводиться. Факультативні договори перестрахування укладаються на період дії оригінального полісу.

Факультативна цесія здійснюється в усіх галузях страхування. Найчастіше до неї вдаються при покритті великих ризиків (промислові підприємства, вузли та агрегати, що мають високу вартість у майново­му страхуванні), а також при страхуванні цивільної відповідальності, де страхові випадки не поодинокі і більш імовірні.

Зі зростанням обсягу страхових операцій постала потреба приско­рити механізм передавання ризиків у перестрахування. А це, у свою чергу, сприяло появі іншого методу перестрахування, який надав стра­ховикові більших можливостей щодо здійснення страхування, зни­ження його витрат за ризиками. Ідеться про облігаторне (договірне) перестрахування.

Облігаторне перестрахування передбачає обов'язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма по­криттями. Перестраховик також обов'язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору.

У договорі облігаторного перестрахування обов'язково визнача­ються ліміти відповідальності, перестраховувальна премія, перестра-ховувальна комісія, обмеження щодо покриття. Перестрахування на облігаторній основі має універсальний характер, тобто використову­ється в усіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу. Облігаторне перестрахування дало поштовх до розвитку техніки пе­рестрахування, що посприяло розробленню системи договорів у різних галузях і видах страхування. В облігаторному, як і у факультативному перестрахуванні, ризики передаються прямо або через посередника. Зрозуміло, що вартість ризику, переданого в перестрахування через посередника, буде більшою, ніж у разі прямого передання.

Облігаторне перестрахування дозволяє збільшити обсяги страхо­вих операцій, збирає більшу частину перестрахову вальної премії у про­фесіональних перестраховиків світу. Інші переваги цього методу поля­гають ось у чому:

• у рівномірному розподілі ризиків (перестраховик упевнений в тому, що ризики як більш, так і менш сприятливі, будуть розподілені рівномірно);

• автоматичності приймання ризиків, що потребує значно менших витрат пов'язаних з обробкою ризиків;

• можливості розвитку довгострокових відносин між сторонами:

379

• гарантії підтримки перестраховика, яка надає більшої свободи цеденту щодо проведення страхових операцій.

В облігаторному перестрахуванні перестрахувальник має система­тично висилати перестраховикові перелік ризиків, що потрапляють під перестрахування. Такий перелік у перестрахуванні називається борде­ро. Коли діють облігаторні договори перестрахування, бордеро премій і бордеро збитків складаються регулярно. У такому разі відпадає необ­хідність надання додаткової інформації, що відбиває стан страхового портфеля цедента.

Зауважимо, проте, що облігаторне перестрахування не позбавлене й недоліків. Основна недосконалість цього методу така: коли ризик, що підлягає перестрахуванню, не підпадає під умови облігаторного договору або страхова сума за ризиком перевищує ліміт відповідаль­ності за договором, тоді може виникнути потреба в додатковому договорі факультативного перестрахування.

Договір облігаторного перестрахування частіше укладається на не-визначений термін з правом взаємного розірвання шляхом повідом­лення сторін щодо прийнятого рішення. Перестраховики багатьох країн надають перевагу облігаторному методу. У вітчизняному пере­страхуванні поширенішим є факультативне перестрахування, оскільки облігаторна форма технічно складніша.

У практиці перестрахування інколи використовується поєднання методів перестрахування, так зване факультативно-облігаторне пере­страхування.

При факультативно-облігаторному перестрахуванні компанія-це-дент передає чи залишає в себе ризики або їх частину. Перестраховик згідно з таким методом перестрахування зобов'язаний прийняти обу­мовлені договором ризики. Отже, факультативність передбачається для страховика (цедента), а облігаторність — для перестраховика.

Зрозуміло, що перестраховик, який укладає факультативно-обліга-торний договір, має повною мірою довіряти компанії-цеденту, оскіль­ки його інтереси та збалансованість портфеля залежать від перестра­хувальника. Тому перестраховик не завжди зацікавлений у факульта­тивно-облігаторному договорі, віддаючи перевагу звичайній факуль­тативній цесії, яка дає йому змогу всебічно проаналізувати кожний ризик.

Факультативно-облігаторне перестрахування використовується в особливо великих, небезпечних ризиках, у разі можливої кумуляції збитків, коли вичерпано місткість пропорційних договорів.