Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Частина_6.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
217 Кб
Скачать
☆

17.4. Особливості перестрахування ризиків у нерезидентів

Перестрахування з огляду на притаманні йому особливості та спе­цифіку не може бути обмеженим рамками однієї держави. Бажання максимального розосередження ризиків, їх неоднорідність та сумар­ний розмір припускають проведення перестраховувальних операцій на міжнародному страховому ринку.

388

Для України, як і для всіх країн колишнього СРСР, питання пере­страхування ризиків у нерезидентів є особливо актуальним через нез­начну місткість внутрішнього страхового ринку. На 01.04.97 сплачені статутні фонди всіх страховиків України становили 77593,0 тис. грн., а сформовані страхові резерви — 110779,0 тис. грн. Таким чином, розмі­щення на внутрішньому страховому ринку особливо великих ризиків цілком практично неможливе. Насамперед це стосується ризиків з до­бровільного майнового страхування, страхування відповідальності та недержавного обов'язкового страхування.

При укладанні договорів страхування, дія яких поширюється на територію іноземної держави, багато страховиків уважають доцільним їх перестрахування в цій державі, з додатковим зобов'язанням перест-раховика виступати в ролі аварійного комісара або сюрвейєра у разі, коли страхові випадки трапились на території його держави.

Проте вступ до співстрахувальних відносин з нерезидентами забо­ронений законодавством (згідно зі статтею 2 Закону «Про страхуван­ня» страхова діяльність здійснюється виключно страховиками-рези­дентами України). Страховики використовують інститут перестрахуван­ня для вирішення важливих питань.

Такі ситуації виникають нерідко, наприклад при страхуванні ван­тажів. При цьому страховик здійснює контроль за проходженням ри­зику на території своєї держави. Що ж до перестраховика, то він зде­більшого буває не професійний, а який спеціалізується в тому виді страхування, що підлягає перестрахуванню. Взагалі, це більш схоже не на перестрахування, а на співстрахування.

Перестрахування ризиків за межами країни зумовлює відплив ва­люти у вигляді перестрахувальних премій за кордон України, а також неможливість здійснення контролю за діяльністю перестраховиків-нерезидентів з боку державних наглядових органів України. Це, у свою чергу, вимагає від законотворців застосовувати особливі вимоги до перестрахування ризиків у нерезидентів,

Зауважимо, що в різний час уряди різних держав доклали зусиль щодо регулювання перестраховувальних операцій, стримування пе­рестрахування ризиків за кордоном. Так, деякі з країн приймали рі­шення про заснування державних перестраховувальних компаній. Пе­рші такі компанії були засновані в Латинській Америці — в Уругваї (1912 p.) та в Чилі (1920 p.). Ідеться про Державні страхові банки. В Італії протягом 1913 — 1923 pp. був установлений перехідний пері­од, протягом якого страхові товариства повинні були перестраховува­ти 40 % ризиків у Національному страховому інституті (National delle Assicurazioni).

У Туреччині 1929 року було запроваджене державне перестраху­вання. Усі ризики турецьких та закордонних страхових товариств під­лягали обов'язковому перестрахуванню у розмірі 75 % в державному акціонерному товаристві «La Reassurance Nationale S.A.Turguie».

389

В Ірані з 1937 p. встановлено обов'язкове перестрахування 25 % всіх ризиків у державному страховому товаристві «Іран». У 1946 p. у Франції була заснована «Центральна перестраховувальна каса», до якої всі страхові товариства були зобов'язані надавати 10 % всіх ри­зиків, що були прийняті у прямому порядку. У сімдесяті роки уряда­ми деяких держав були прийняті кроки з регламентації перестрахо­вувальних операцій, серед яких найбільш помітними були заснуван­ня «Азіатської переетраховувальної корпорації». Згодом, у 1942 році у країнах Африки були прийняті закони про обов'язкове передання 5 % всіх прямих страхувань державним підрозділам. Ці заходи були підтримані Конференцією Об'єднаних Націй з Торгівлі та Розвитку (ЮНКТАД).

Українські законотворці пішли шляхом підвищення вимог з боку держави до іноземних перестраховиків.

Перші кроки з регулювання перестрахування ризиків були здійс­нені 24 квітня 1996 року з затвердженням Кабінетом міністрів України Положення «Про здійснення операцій з перестраховування». Згідно з цим Положенням укладання договорів перестрахування за межами України з перестраховиками-нерезидентами дозволяється тільки в ра­зі, якщо:

1) законодавством країни, в якій зареєстровано перестраховика-нерезидента, передбачений державний нагляд за страховою (перестра-хувальною) діяльністю;

2) перестраховик-нерезидент має безперервний досвід роботи у страхуванні (перестрахуванні) не менш ніж 3 роки, котрі передують ро­ку, в якому укладається договір перестрахування, що страховик (цедент, перестрахувальник) може підтвердити відповідними бухгалтерськими звітами;

3) перестраховик-нерезидент не порушував страхого законодавства країни його місцезнаходження, і до нього не застосовувалися відпові­дні заходи з цього приводу протягом останніх двох років.

При укладанні договорів перестрахування за участю страхових по­середників — брокерів Ллойду страховики повинні вимагати у зазна­чених брокерів копії відповідних свідоцтв про їхні повноваження.

Страховики мають в установленому порядку повідомляти Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю про обсяги отриманих та сплачених перестраховикам страхових платежів, якщо:

1) укладаються (продовжуються) договори перестрахування з пе-рестраховиками-нерезидентами, згідно з якими перестраховикам спла­чується частка страхових платежів, що перевищує 50 % суми надход­жень зазначених страхових платежів за цими договорами;

2) частка страхових платежів, сплачених перестраховикам-нерези-дентам, перевищує у попередньому звітному періоді 50 % частки стра­хових сум та страхових відшкодувань, сплачених перестраховиками-нерезидентами за цей самий період.

390

Крім зазначених вище вимог особливістю перестрахування ризиків у перестраховиків-нерезидентів є оподаткування перестра-ховувальних премій. Так, згідно із Законом України «Про оподат­кування прибутку підприємств» суми доходів нерезидентів, от­риманих у вигляді страхових премій від перестрахування ризи­ків на території України, оподатковуються за ставкою 15 % на від­міну від тих самих доходів резидентів, що оподатковуються за став­кою 3 %.

Зазначена ситуація, в якій доходи нерезидентів у вигляді перестра-ховувальних премій оподатковуються за більшою ставкою, ніж доходи резидентів, існує не тільки в Україні, а наприклад, у Росії та Білорусії, а також у багатьох країнах далекого заруб іжжя.

З огляду нате, що в 1997 році в Україні з 63057 тис. грн. страхових платежів, сплачених перестраховикам, 42484 тис. грн. (67,4 %) було сплачено нерезидентам, указана норма закону є дуже актуальною. До­сить велику питому вагу серед часток страхових платежів, сплачених перестраховикам-нерезидентам у 1997 році, належить обов'язковому страхуванню. Ідеться про відповідальність експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіацій­них робіт, що становить 77,7 %; для водного транспорту — 92,4 %; ва­нтажів та багажу — 58,4 %.

Щодо обов'язкового страхування відповідальності повітряного пе­ревізника з відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, частка платежів, сплачених перестраховикам-нерези­дентам у 1997 році, становила 92,6 %.

Остання особливість, пов'язана з перестрахуванням ризиків у перестраховиків-нерезидентів, полягає в проведенні розрахунків з ними.

Так, згідно з Роз'ясненням Національного банку України № 276 від 26.07.1995 p. «Щодо питань застосування іноземної валюти у страхо­вій діяльності» для здійснення розрахунків з перестраховиками-нере-зидентами за договорами перестрахування страховики повинні надава­ти уповноваженим банкам такі документи:

1. Копію ліцензії перестраховика-нерезидента;

2. Договір перестрахування або перестрахувальний сертифікат і підтвердження про прийняття ризику до перестрахування.

Або такі: договір перестрахування чи перестраху вальний сертифі­кат (поліс), примірник страхового полісу і звіт перед партнером (бордеро) або інший документ згідно з договором перестрахування, який оформляється страховиком.

Або договір перестрахування чи перестрахувальний сертифікат (поліс) і рахунок-фактуру (інвойс).

Отже, перестрахування ризиків у перестраховиків-нерезидентів має свої особливості, які треба враховувати сторонам договору пере­страхування.

391