Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Частина_6.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
217 Кб
Скачать
☆

17.5. Співстрахування та механізм його дії

Один і той самий об'єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування і, за згодою страхувальника, кількома страховиками.

Співстрахування — страхування, при якому два та більше стра­ховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного й того самого ризику, видаючи спільні чи окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці.

При цьому договір має містити умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика.

За наявності угоди між співстрахувальниками та страхувальником один зі співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідно­синах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.

На практиці страховик, котрий бере участь у страхуванні в меншій частці, підпорядковується умовам, узгодженим страховиком, що має більшу частку. Однак це не зобов'язує його, як прийнято у пропорцій­ному перестрахуванні, підпорядковуватися всім рішенням лідируючо­го страховика та сплачувати свою частку у збитках на тій підставі, що інші страховики сплатили свої частки.

Якщо страхувальник застрахував об'єкт не на повну суму, він роз­глядається як один зі страховиків і несе відповідальність за недостра-хованою часткою. Інколи страховики, які беруть участь у співстраху-ванні, вимагають, щоб страхувальник сам виступав співстраховиком, тобто утримував на власній відповідальності частину ризику.

Інколи співстрахування розглядається як окремий випадок перест­рахування, коли одночасно кілька страховиків за взаємним узгоджен­ням приймають чи передають на страхування великі ризики.

І це не є випадковим. Хоча з юридичного погляду співстрахування та страхування різні, за своєю економічною сутністю вони дуже схожі. В обох випадках здійснюється розподіл страхових внесків та страхо­вих виплат, наявна співучасть у преміях та страхових ризиках. В обох випадках відповідно координуються страхові фонди різних страхови­ків (перестраховиків), які одночасно беруть участь в одному й тому самому страхуванні.

Співстрахувальні ознаки можна спостерігати на прикладі перест-рахувальних пулів (об'єднань, фондів).

Пул базується на концепції взаємності. Сутність його полягає в то­му, що премія та суми збитків за відповідними ризиками передаються в пул, який розподіляє проходження операцій між членами пулу згідно з розміром премії, що її передано до пулу.

Розрізняють два типи пулів: пули страхування та пули перестра­хування.

Зауважимо, що багато з пулів не виправдали надій, оскільки серед­ні."! результат діяльності страхових компаній, що не були членами пу­лів, був вищий, ніж у членів пулу.

392

Проте створення пулів було доречним при страхуванні ризиків з потенційною катастрофічною відповідальністю (наприклад, страхуван­ня атомних електростанцій, авіаційних ризиків). Об'єднання страхови­ків до пулів відбувається також за КАСКО суден, у разі страхування нафторизиків, коштовностей тощо.

Раніше в деяких країнах пули створювались для скорочення обсягу операцій з перестрахування, що виходять за межі країни.

Об'єднання страховиків до пулів виправдане також при проведенні небажаних з технічного погляду страхових операцій або невеликих за вузькоспеціалізованих операцій окремих страховиків, для яких важли­во утримати спеціалістів у цій галузі, також виправдує діяльність пу­лів. Мало місце створення регіональних перестраховувальних пулів, мета яких була в міжнародному розподілу ризиків.

Учасники пулу зобов'язані приймати всі зазначені в угоді ризики тільки в межах пулу. Вони також повинні приймати частку у всіх ри­зиках, що передані до пулу, чи колективно підписаних всіма його чле­нами.

Нерідко через пул здійснюється перестрахування ризиків. У такому разі договори страхування спочатку укладаються окремими його учас­никами, а надалі передаються повністю в пул. Доля кожного члена пу­лу в перестрахуванні визначається на підставі пропорційного розподі­лу. Частка, яку отримує кожний з учасників пулу, визначається у вигляді фіксованого відсотка.

Пул, створений на базі співстрахування, має принципові особливо­сті. Він відрізняється від перестрахового пулу тим, що в полісі, який видається страхувальнику, зазначається перелік членів пулу, які бе­руть участь у страхуванні певного ризику, і їхня частка в страховій сумі. У тому разі, коли в пулах зі співстрахування беруть участь і про­фесіональні перестраховики, які не укладають прямих договорів стра­хування, їхня частка повинна бути погоджена і підписана прямими страховиками, що беруть участь у конкретному пулі.

Кожний із учасників пулу бере участь у ризиках, що покриваються пулом, на підставі схеми пропорційного розподілу. Частка кожного члена пулу визначається у відсотках від загальної місткості пулу під час його створення. Із зарубіжної практики відомі також випадки ви­значення частки в абсолютних долях (наприклад 15 із 100 долей), а ін­коли і в фіксованих сумах. Для країн з високим рівнем інфляції такий метод визначення пайової участі не зручний.

Кожний з учасників пулу бере участь як у тих ризиках, які він сам прийняв і передав до пулу, так і в усіх інших ризиках, які внесені до пулу іншими учасниками. Це дає можливість кожному учаснику пулу збільшити кількість ризиків, що приймаються на страхування, поліп­шити структуру страхового портфеля, зменшити небезпеку кумуляції ризиків.

Пул може нормально функціонувати тільки тоді, коли він дотри­мується прийнятих правил та обмежень і всі члени пулу використову-

393

ють ті самі умови та ставки премій, аби уникнути будь-яких несанкціо­нованих переваг одного учасника над іншими.

Міжнародним досвідом об'єднання страховиків відпрацьовані го­ловні принципи їх організації. Ці принципи відображені в угоді про пул та визначають такі умови:

• форму об'єднання (обов'язкову чи добровільну, з укладанням юридичної особи чи без отримання відповідного статусу);

• форму прийняття чи розподілу відповідальності за страховим ри­зиком: співстрахування чи перестрахування;

• вид відповідальності учасників пулу перед страхувальниками:

часткова, солідарна або субсидіарна;

• порядок об'єднання страховиків у страховий пул: вільний, обме­жений, з урахуванням відповідних спеціальних критеріїв;

• форму взаємовідносин між учасниками пулу та страхувальника­ми, що стосується укладання договору страхування: будь-яким учас­ником пулу, тільки учасником-андеррайтером чи лідером пулу;

• установлення ліміту відповідальності пулу;

• проведення спільної політики з перестрахування відповідальнос­ті, що перевищує місткість пулу;

• здійснення спільної політики інвестування страхових резервів;

• проведення страхування на підставі загальних правил та тарифів.

Деякі із зазначених умов включаються в угоду про страховий пул як безперечні принципи його організації. До таких безперечних прин­ципів належать, наприклад, умови про проведення страхування за єди­ними правилами та тарифами, умови здійснення єдиної політики з пе­рестрахування відповідальності, що перевищує місткість пулу, ліміт його відповідальності.

Питання про прийняття інших умов як основоположних принципів організації страхового пулу може бути вирішене різними шляхами.

На принципи організації страхового пулу впливають, насамперед, такі чинники:

• цілі та завдання, які встановлені при його створенні;

• специфіка ризиків, для страхування яких створюється пул;

• правова та страхова нормативна база, що регламентує діяльність страхових пулів у країні їх утворення;

• особливості національної економіки та національного страхового ринку, що коригують міжнародний досвід страхових пулів. Шляхом створення пулу вирішуються такі завдання:

• Заявляються умови для страхування ризиків, раніш невідомих і таких, точно оцінити які дуже важко; таких, що трапляються рідко і не дають змоги в разі максимального охоплення сформувати збалансова­ний страховий портфель; катастрофічних ризиків.

• За рахунок об'єднання фінансових засобів окремих страховиків відповідно збільшується місткість пулу, а також підвищуються мож­ливості страховиків з прийняття на страхування значних ризиків.

394

• Підвищується надійність страхового захисту за рахунок збіль­шення гарантій виконання страховиками своїх обов'язків з відшкоду­вання збитків. При цьому надійність страхового захисту, що гаранту­ється пулом, залежить від того, на основі якого договору будуються взаємовідносини між страховиками — учасниками пулу та страхуваль­никами: співстрахування або перестрахування. І якщо пул є співстра-хувальним, то на основі якої відповідальності: часткової, солідарної або субсидіарної—діють учасники страхового пулу. Форми договорів та відповідальності, на підставі яких будуються взаємовідносини уча­сників пулу, визначаються угодою про пул.

Один із головних принципів організації страхового пулу — це ви­значення ліміту його відповідальності.

Ліміт відповідальності пулу, чи максимальний обсяг зобов'язань за договором страхування, що укладений від імені пулу, установлюється в угоді про пул як сукупність максимальних обсягів відповідальності кожного учасника пулу. У свою чергу, максимальний обсяг відпові­дальності кожного страховика за окремим ризиком за договором стра­хування не може перевищувати 10 % статутного фонду та сформова­них страхових резервів страховика.

Місткість страхового пулу безпосередньо впливає на актуальність вирішення питання про перестраховування відповідальності, що пере­вищує зазначену місткість.

Перестрахувальні пули бувають таких видів:

• Пул ринку або ринковий пул.

Ринковий пул є організаційною формою, яка об'єднує більшість компаній ринку для прийняття великих чи дуже небезпечних, навіть катастрофічних ризиків. Особливості пулу можуть бути корисними для покриття нових видів страхування (наприклад, атомних ризиків).

• Урядовий перестрахувальний пул.

У деяких країнах з метою запобігання передання ризиків інозем­ним закордонним перестраховикам урядами створюються центральні перестрахувальні компанії або пули, у які всі страхові компанії, що здійснюють страхування в державі, повинні передавати до перестра­хування всі ризики або їх частину.

• Андеррайтерські пули.

Невеликі компанії, що мають бажання вийти на новий ринок чи почати проводити новий вид страхування, не мають достатнього дос­віду чи необхідної місткості. У такому разі вони можуть об'єдну­ватись, утворюючи пули з компаніями, що мають більший досвід, об'єднуючи андеррайтерські можливості для прийняття на страхуван­ня конкурентоспроможних часток.

Україна також іде шляхом створення перестрахувальних пулів. Нині вже існують ядерний пул, авіаційний пул, пул зі страхування морських ризиків, до яких увійшли найвідоміші українські страхови­ки, що спеціалізуються у відповідних галузях.

395