3. Неопозитивізм

Неопозитивізм – наступний етап розвитку позитивізму.

В науці відбуваються якісні зміни (кін. 19 – поч.. 20 ст) – формується теорія відносності, квантова механіка, відбувається формалізація наукового дослідження, що виводить на першу лінію математичні методи опису та доказу.

Основні проблеми, на яких базувалася неопозитивістська концепція:

1. осмислення ролі знаково-символічних засобів для наукового пізнання: методи математичного опису стали проникати не тільки в природні науки, а й в гуманітарне знання. Наприклад, хімія – описати досліди формулами.

2. Друга проблема – співвідношення між теоретичним апаратом науки і її емпіричною базою.

3. Третя проблема – уяснення місця та значення суб’єкта в процесі пізнання.

4. Четверта – проблема крити методів, які притаманні класичному позитивізму і обґрунтування допущення в методологію неопозитивізму методу дедукції.

Позитивізм – визнавав лише індукцію; неопозитивізм – критикував індукцію, а визнавав лише дедукцію.

5. П’ята – проблема демаркації науки – розмежування 1) наукового та ненаукового знання; 2) розмежування гуманітарного знання і природних навичок.

Неопозитивізм виник в кількох державах, представники спирались на досягнення науки.

Напрями неопозитивізму:

• Віденська

• Львівсько-варшавська

• Берлінська –

• Великобританія – Рассел, Айєр

Особливості (ознаки) неопозитивізму

1. Єдине наукове знання – спеціально-наукове знання;

2. Традиційні філософська питання – метафізичні і не можуть розглядатися як наукові;

Наприклад, існування Бога – питання віри, а не науки

3. Задача філософії (філософії природозавства), задача науки полягає не в систематизації і узагальненні загально-наукового знання, а у діяльності по аналізу мовної форми виразу знання.

Тому, в межах неопозитивізму головними питання є – філософські проблеми мови, структури наукового дослідження. Неопозитивісти фактично ототожнюють логіку науки з математикою, виносять за межі науки світоглядні проблеми і питання. Наприклад, питання про те, чи справедливий світ – не наукове питання.

В аналізі вони спираються на аналіз мовної форми вираження знань.

Позитивізм – всі знання спираються на сенсуальне сприйняття.

Неопозитивісти – світоглядне емпіричне спостереження перевести в форму роботи, щоб отримати не слова (оціночні категорії), а щось схоже на математику (знаки, формули, тощо).

Вони спробували це зробити через мову.

Виділяють три типи речень:

• логіко-математичні або аналітичні речення – неістинні, але зроблені правильно

Наприклад: 1+1=2, але 1 корова+1свиня= 2 свино-корови. Формально-логічно – правильно, але істину змісту не перевіримо.

• емпіричні або фактуальні – істинні або не істинні, але можуть бути перевірені на досвіді – емпіричним шляхом; можемо змістовно оцінювати лише тоді, коли перевіримо на досвіді.

• всі інші речення – метафізичні речення, які не мають ніякого наукового сенсу – їх ми відкидаємо.

Будь-яка наука має мати наступний вид – ми проводимо редукцію теоретичних суджень емпіричним речення. А за іншого боку ми проводимо емпіричну перевірку за допомогою принципу варифікації.

Редукція – метод зведення чогось до елементарних одиниць.

Варифікація – це підтвердження знання, тобто зо допомогою фактів підтверджується або спростовується певна теорія. Варифікації не підлягають метафізичні речення метафізичної теорії.

Як працювати з цими реченнями?

Фактуальне речення «Мені тепло».

Ці емпіричні речення гносеологічно первинні, виражають чистий емпіричний досвід суб’єктів, їх істинність неможливо ставити під сумнів. Ці речення найближчі по відношення до знання, бо органи чуття у людини не змінюються – протокольні речення.

Приклад, проходження процедури аналізу:

1. сиджу на стільці – відчуваю – це достовірно;

2. на вулиці світло

3. палець в розетку – струм – протокольне речення, оскільки якщо в розетку, то б’є струмом – висновок: розетка зі струмом і струм має якусь силу, яка може наносити удар.

4. Гіпотеза: у струмі є сила, яка йде через розетку: треба перевірити – йде до розетки, сую палець – метод експерименту; працюю з вірогідним значенням, бо в розетці може і не бути струму.

Варіфікувати знання – підтверджувати його за допомогою фактів, підтверджуючих чи спростовуючи теорію. Варифікація – форма підтвердження знання. Метафізичні знання варифікації не підлягають, оскільки оціночні поняття не можна тарифікувати.

Значення для юриспруденції

• Всі закони природничих, соціальних і політичних наук, тощо – є загальними, одніми й тими ж самими.

• Методи також можуть збігатися, тобто бути об’єктивними.

• Суб’єктивні аспекти моделюють поведінку (право не існує саме по собі)

Навіщо право? Щоб порядок був після регулювання відносин. Сенс регулювання, порядку: 1) моя поведінка по відношення до мене; 2) їх поведінка по відношенню до мене.

Суб’єктивні аспекти людської поведінки можуть досліджуватися виключно через зовнішні прояви цієї поведінки.

Головне: що ми зробили та які наслідки цього.

Недоліки підходу (неопозитивізму):

• Чистий досвід не існує як загальна для всіх категорія, оскільки протокольний запис досвіду – індивідуальний, а тому необхідно знайти інтерсубєктну протокольну мову. Тому наука набуває конвенційного характеру – договірного.

Позитивізм виник для отримання абстрактного, істинного знання, а виявилося, що це не істина, а просто домовленість.

• Принцип варифікації не здатний вирішити проблеми, пов’язані із включенням в науку інформації про факти минулого та майбутнього.

• Якщо допустити можливість редукцію великих блоків знання за допомогою протокольних речень – зведення всього знання – неможливе.

Найбільш відомим неопозитивістом є Ганс Кельзен (чиста теорія права) – представник Обсальської школи (Скандинавія)

Основні ідеї:

1. В основі всього права лежить одна супернорма – транседентальна. Далі ця норма розширюється шляхом прийняття конституційних законів. Далі закони, підзаконні акти. А все це разом має відображення в правозастосовній практиці. Виходить піраміда, яку ми можемо звести до однієї норми.

2. Держава – існуючий в суспільстві правовий порядок – соціальне явище, яке проявляється в поведінці суб’єктів, яке є об’єктивним.

Постпозитивізм

Оформлюється в 60 - 70 рр.. ХХ ст.. Попер, Кун, Лакатос

Відмова від 3 базових положень позитивізму:

• Чистий актуальний досвід є базисом науки;

• Не розмежовує так жорстко філософію та науку, емпіричне та метафізичне знання.

• Відмовилися від того, що розвиток науки - поступовий та лінійний.

Крім того пост позитивізм визнав теоретичну завантаженість фактів.

Напрямки постпозитивізму:

Остаточного підтвердження теорії не існує, будь-яка теорія може бути сфальсифікована і є лише науковою гіпотезою. Це називається принципом фалімілізма.

Системний підхід

Структурно-функціональний аналіз (Стросс - етнограф, соціолог, філософ)

Явище ділив на блоки і дивився як функціонують структурні одиниці. Але при аналізі, як відомо, взаємодіють з іншими елементами.

Системний підхід причини виникнення:

Зміна в самих основах наукового і світоглядного мислення:

1. З’ясування, що в світі явища взаємопов’язані

+

Впливаючи одне на одного, формують нову реальність

2. Визначального значення набуло поняття «структура»

Зовнішні прояви та механізм появи зовнішніх провів цікавить

3. Як метод наукового пізнання на 1 місце виходить не аналіз, а синтез.

Синтез знання в рамках дослідження, а не аналіз по суті.

Напр .: стоматолог прописує фтористу пасту від карієсу, але вникає інша проблема зі щитовидною, бо комплексно здоров’я не досліджувалось.

4. Розробка та введення в науковий обіг методу порівняння типології (в тому числі методу ідеальних типів)

Приклад: ТОВ має свої індивідуальні особливості, які закріплені десь, але десь є усереднене розуміння – записане в законі + типовому статуті ТОВ – це ідеальний тип, але кожне ТОВ буде відрізнятися: керівництво, виробництво.

Система є О лише по відношенню до цілі.

У нас теж 400 тис НПА в базі законодавства. Юристи лише підходять до системного підходу.

Перехід до системного підходу відбувається як результат внутрішньої потреби як науки, так і виробництва та суспільного управління (використовуються терміни «систематологія», системне дослідження, загальна теорія систем, «ситсемна техніка»)

Коли зявився цей напрям, то він був пов'язаний із управлінням економікою, але в Англіз системний інжинерінг повязував з технічною галуззю. Використовували термін в розумінні процесу аналізу за допомогою технічних систем.

Напр.: системний підхід пов'язаний з виробництвом літаків «мрія», що піднімає 150 тон. Але збій в 1 місці призводить до катастрофи всієї системи.

Але в СРСР був один метод – діалектичного матеріалізму

Щодо системного підходу в галузі суспільного управління:

На заході термін кібернетика в кінці 60ьх почав використовуватись як синонім дослідження за допомогою системного підходу, в тому числі соціальних об’єктів.

ЕОМ- це засіб організації праці, а кібернетика - наука не про комп’ютери, а про управління.

В той же час виникає потреба філософського осмислення системного підходу як методології дослідження. В результаті виникає загальна теорія систем.

Щедровицький, Уйомов, Волкова - системний підхід

Основні поняття теорії систем

Системний підхід не можна ототожнювати із всебічним підходом (комплексним)

Особливості системного підходу в тому, що О розглядається як певна цілісність (збереження форми і змісту).

Людна є системою до кінця життя. Смерть- немає форми і змісту.

Дискретність - поділ єдиного цілого на окремі елементи, враховуючи те, що кожен окремий елемент не може існувати поза системою.

Наприклад: Людна без голови не може існувати. Немає людини.

Елементи – елементарна 1 системи, яка неподільною (атом).

Структура - певним чином впорядковані елементи. Не прости перелік, бо все елементи знаходяться у взаємодії

Зв'язок - динамічна складова, яка характеризує взаємодіє елементів в межах системи (студент і викладач)

Зворотній зв'язок

Відносини – ті зв’язки, які встановлюються між елементами.

В системному підході не розмежовується взаємодія і відносини.

В соціології: відносини- свідома дія, а взаємодія може бути і без свідомої дії.

Мета – проблеми сит підх в матеріалістичних межах:

Завжди існує мета існування системи.

Для тех.. систем мету встановлює людина.

Будь-яка система до моменту виникнення має мати план і мету.

Мета є, а звідки взялась? Важл.

Середовище - характеристика навколишніх факторів в яких існує система.

Машков: діалектика і енергія -форми прояву системного підходу. /Системи які не мають визначного впливу зовнішього середовища а відкр. сист. які залежать від зовнішнього середовища-з центр комп. В сист. підході/

Види систем:

І. За способом внутрішньої орг-ї

• "сетевые"-"мережеві"

• ієрархічні

• комбіновані немає ієрархії

Мережеві:/- направ. взаємодія різна

Б-л ланка може бути управляющая или управляемая

Ієрархічні

ПРИКЛАД: 1)армія-відділ-взвод-роти-батальони-полки-дівізії

2) чого хо від життя досмн. душ. розв. - вчитись, карьєрний зріст

3) маслоу піраміда

Комбіновані

Один з елементів структури має ієрарх. управляємая

Д-ва і повязані інститути мають ієрарх сис-мою орг-ї а громадян. сусп. "мережев" вигляд сис-ми орга-ї з елемент комбінованої. Комбін-політичні партії, своя ієрархія орг-вї ел громад суспільства

ІІ.

1)Стабільні ( равновесные")/пев. межах певн. аттракторів показників серетоз. чином змін-и/ 2) Нестабільні/ хар-ся знач. колив. показників свого існування

ПРИКЛАД: коли +30 температура протягом 20 днів стабільно. Нестабільно: пн-15, вт-30, ср-20

2) Стабільн. /правопорядок, пр. х-ра, пр. свідомість, реал. +юрн. Є нослухняна поведінка Нестаб. : зміни в зак-ві .... Пнс пр рег - стабілн. Знк повед не очікуємо

ІІІ

1) Які розвиваються

2) Не розвиваються ( стагнируются)

3). Які вмирають