19. Основні фактори соціалізації молоді.

Моделі соціалізації особистості та фактори соціалізації.

А. Мудрик запропонував класифікацію факторів (чотири групи), які впливають на соціалізацію особистості. Перша – мегафактори (космос, планета, світ). Друга – макрофактори (країна, етнос, суспільство, держава). Третя – мезофактори по місцю де безпосередньо проживають люди (регіон, місто, село). Четверта – мікрофактори, вони безпосередньо впливають на людей (сім’я, група ровесників, виховні організації та рухи).

На соціалізацію молодих людей найбільше впливають такі чинники (інститути соціалізації): сім’я, групи ровесників, навчання в навчальних закладах, засоби масової інформації, праця, молодіжні організації.

Дослідження професора С. Вершловського дають змогу зазначити вплив вище наведених інститутів соціалізації на виділення декількох моделей для реалізації практичній діяльності.

Перша модель – „стихійна” соціалізація. Якщо процес відторгнення дітей від школи і сім’ї то пристосування їх до соціального життя буде некерованим. В цьому випадку індивід втрачає позицію дитини в сім’ї і учня в школі. Становлення дорослості у цьому випадку проходить поза сім’єю.

Друга модель – „позашкільна” соціалізація. Ми знаємо, що багато учителів вважають себе відповідальними перш за все за якість базових знань. Тому творчі пошуки учителів спрямовані перш за все на пошук нових педагогічних технологій, які спрямовані на інтелектуальний розвиток учнів. У свою чергу, сфери особистісного, емоційного, соціального становлення свідомо, або стихійно представлені сім’ї, церкві, неформальним групам.

Інтелектуальна орієнтація раціоналізує процес шкільного життя, що має

подвійний негативний ефект. У педагогів формується лише відношення до дітей, як до учнів, спрямованість на інноваційну діяльність стає самоціллю, яка затуляє дитину. У дітей, в свою чергу, складаються „ділові” відносини зі школою, позбавлені емоційної прив’язаності. Катастрофічне скорочення безкоштовних форм організації відпочинку дітей і комерціалізація послуг у цій галузі відштовхує дітей від культури і робить позашкільну соціалізацію різновидністю стихійної.

Третя модель – „традиційна” соціалізація. Вона була характерна у соціалістичному суспільстві. Ця модель була школоцентричною. Вона вимагала організацію замкнутого середовища, в центрі якого була школа, яка виховувала. При цьому, в школі „охоплювали особистість” зі всіх

сторін, не залишаючи ніяких прогалин і можливостей для відхилення від ей для відхилення від заданої норми соціалізації. Такий підхід є досить шкідливим, з огляду на те, що він спрямований на викорінення індивідуальності, послуху, рабської виконання розпоряджень. При умові повернення до такої моделі соціалізації, особистість буде розглядатися як пасивний продукт зовнішніх впливів.

Четверта модель – „селекційна” соціалізація. Відповідаючи потребамсуспільства в добре підготовленій еліті, діяльність навчальних закладів

буде спрямована на жорстку диференціацію учнів (що і відбувається в елітарних навчальних закладах). При такому варіанті, з однієї сторони, соціалізація відбувається поряд із індивідуалізацією, але при цьом школа включає дітей у світ жорсткої конкуренції, виникає небезпека штампування репутацій учнів – тобто соціальних селекцій.

П’ята модель – гуманістична соціалізація. Вона призначена на основі ефективного виховання сприяти самостійній діяльності молодих людей, приймати рішення в умовах, яких не було і не могло бути в житті

батьківського покоління. До найважливіших ознак соціалізації гуманістичног типу можна віднести:

– організацію повноцінного і різноманітного життя навчально-виховног закладу;

– особистісну спрямованість навчально-виховного процесу, в центрі якого учень з його здібностями, інтересами та потребами;

– здатність інститутів соціалізації до діалогу та співробітництва.