41.Екстремізм у молодіжному середовищі.

Екстремізм — схильність до крайніх поглядів і дій, переважно в ідеології та політиці. Екстремісти виступають проти чинних суспільних структур та інститутів, намагаючись підірвати їхню стабільність, розхитати й ліквідувати їх силою заради своїх групових цілей.

Вчені наполягають на тому, що при визначенні екстремізму акцент повинен робитися на діях, а не на людях, тому що іменування людей і угруповань екстремістами досить не однозначно, оскільки залежить від позиції та групової приналежності людини, що використовує цей термін: одну і ту ж групу одні можуть називати екстремістами, а інші борцями за свободу. Екстремістські акти ж можна визначити більш точно, спираючись на два основних критерії. Акти насильства відносяться до категорії екстремістських, якщо:

а) вони не тільки використовуються в якості прямого способу досягнення політичних, ідеологічних і соціальних цілей, але і є інструментом публічності та залякування;

б) вони спрямовані на те, щоб заподіяти шкоду не безпосередньому противнику, а іншим людям.

Обидва цих критерію підкреслюють, що найперша мета екстремістських актів не безпосередній фізичну шкоду, а їхній психологічний вплив з точки зору залучення громадської уваги і підриву авторитету держави у забезпеченні безпеки своїх громадян. Незважаючи на те, що окремі екстремісти вже прославилися на весь світ, екстремістські акти відбуваються здебільшого угрупованнями.

У складі сучасної Російської Федерації понад сто етносів, у тому числі близько тридцяти націй. Взаємини між різними націями етнічними та релігійними групами завжди відрізнялися своїм суперечливим характером - тяжінням до співпраці та періодичними вибухами конфліктності. І «дзеркалом» всіх змін і змін була молодь - як елемент найбільш чутливий до всіх соціальних і політичних змін. Вона помічає і гостро реагує на те, що їй здається несправедливим, то, що не збігається з її загальною думкою, часто нав'язаним псевдогероїв з екрану телевізора, сторінок газет і журналів. Ми раз у раз чуємо висловлювання політиків і громадських діячів, здавалося б, розумних і освічених людей, які є тією «іскоркою,» з якої розгорається полум'я екстремізму.

Конструктивному міжнаціональному співробітництву заважають відмінності між націями, незнання і нерозуміння їхніх культур і традицій, етноцентріческіх установок.

Саме розуміння культури і традицій іншої національної групи - джерело конструктивного міжнаціонального співробітництва.

З метою налагодження відносин між різними етнічними та національними групами:

1) ставитеся до чужої культури з тим же повагою з яким ставитеся до власної;

2) не судіть про цінності, переконаннях і традиціях інших культур

відштовхуючись від власних цінностей.

Кожна культура має власну систему цінностей. А однакові

цінності представляють різну ступінь важливості (дивись таблицю № 1). Це вкрай важливо не просто знати але і враховувати при спілкуванні.

3) ніколи не виходите з переваги своєї релігії над чужою релігією.

4) Спілкуючись з представниками інших вірувань намагайтеся розуміти і поважати їхню точку зору.

5) Пам'ятайте, що кожна культура якою би малою вона не була, має що запропонувати світові, але немає такої культури яка б мала монополію на всі аспекти.

6) Завжди пам'ятайте, що ні які наукові дані не доводять перевагу однієї етнічної групи над іншою.

Ці прості правила можуть уберегти як окремі особистості так і групи від потрапляння в ситуацію конфлікту.

Багато вчених підкреслюють, що в основі молодіжного екстремізму лежить так званий етноцентризм - сукупність групових конфліктних уявлень, емоційно-чуттєвих станів і ідеологія ворожнечі між своєю та іншими групами. Суб'єктами носіями етноцентризму (конфліктного етнічної свідомості) є різні молодіжні спільноти, які диференціюються від інших за етнічним, релігійним, соціальним та іншими ознаками і можуть розглядати себе як «ми», а інших як «вони». Позитивні характеристики своєї групи різко підкреслюються і перебільшуються, а властивості інших груп та їх членів оцінюються за стандартами своєї групи (часто не завжди об'єктивно) і при цьому можуть принижувати. Ця ідеологія і установка постулює неминучість відчуженості, ворожості і взаємної агресивності у відносинах між спільнотами. Поряд з поняттям етноцентризму в літературі, суспільно-політичної та ідеологічної практиці використовується ряд інших термінів, які або синонімічні або дуже близькі за своїм змістом поняттю етноцентризму. Мова йде насамперед про такі поняття як націоналізм і тероризм.

Націоналізм як домінанта національної самосвідомості може означати звичку ідентифікувати себе з певною нацією або інший спільністю, ставлячи її по той бік добра і зла, визнаючи єдину - обов'язок просувати її інтереси, а також забезпечувати більше влади і престижу не для себе, а для нації або іншої спільності, яку індивід обрав для ідентифікації своєї індивідуальності. Тобто націоналізм, як і етноцентризм - явище широкого національного плану, коріння якого можуть мати не тільки етнічну, а й іншу природу - політичну, ідеологічну, соціальну, релігійну та іншу. Націоналізм як унікальне явище вимагає особливого пояснення:

По-перше, націоналізм багатьма авторами визначається як самоідентифікація зі своєю нацією, як усвідомлення спільності зі своїм національним цілим і природна любов до батьківщини з одночасним повагою і визнанням права на самобутність інших народів. Проте, це визначення як би «обіляє» всі дії засновані на заподіянні шкоди через почуття расової, етнічної або кокою або інший неприязні, залишаючи їх за своїми рамками. Тому воно не є точним і об'єктивним.

По-друге, причини націоналізму дуже багатоликі і коріння їхнього розуміння лежать в усвідомленні неповторності націй, етносів і нардів.

Слід зазначити що націоналізм і патріотизм мають одне коріння - відданість і прихильність до своєї соціальної спільності (етнічної, національної чи будь-якої іншої), але потім в залежності від того, як ця відданість сприймається та реалізується в конкретних діях розрізняють дві систему соціально-психологічних установок , які зовсім по різному визначають характер відносин між людьми як представниками різних спільнот. В одному випадку вони будуються на основі взаємоповаги і рівності, в іншому - визначаються явищем конфронтації, ворожості, прагненням до переваги. Так почемуже націоналізм і патріотизм маючи одні ті ж витоки мають такі різні наслідки. Вчені відзначають, що для внутрішнього світовідчуття представників і того й іншого напрямку характерний стан внутрішнього конфлікту, що полягає у невідповідності між образом ідеальної моделі та реальною дійсністю. У результаті чого змінюється внутрішній світ і позиція особистості. Націоналіст вибудовує для себе внутрішню схему «я - хороший, світ - поганий». Ця схема дозволяє виправдовувати будь-які дії. А патріот намагається змінити цей світ іншими конструктивними шляхами.

Для того що б пояснити в яких випадках і чому руху, які стоять за суспільні зміни вдаються до насильства, а не загальноприйнятим формам політичної участі, деякі автори переносять гіпотезу фрустрації - з індивідуального на груповий рівень. Вони розглядають акти екстремізму як результат причиною якої стала соціальна і політична об'деленность. У деяких випадках видима несправедливість, яка призвела до зародження екстремізму, сходить безпосередньо до певних історичних подій. Інші форми екстремізму в основу своїх дій кладуть нездатність зробити значний вплив на політичні рішення, вони часто культивують позицію моральної переваги над жертвами, звідки виводять виправдання своїх жорстоких діянь.

Проте, з урахуванням того, наскільки широко поширена соціальна і політична несправедливість, яка зачіпає велику кількість людей, які при цьому не стають екстремістами, необхідно ввести додаткові фактори для пояснення умов, при яких фрустрація виливається в екстремістську діяльність. Анцупов пропонує модель, засновану на взаємодії різних причин, він стверджує, що екстремізм - це одночасно функція ситуаційних і індивідуальних факторів: «витоком в більшості випадків було широко поширене рух соціального протесту. Сутички з владою часто запеклого характеру, і неуспіх спроб викликати народну реакцію призвели до розставання з ілюзіями і деградації руху. Осколки руху оформилися в невеликі підпільні угруповання, що зберегли мало контактів із зовнішнім світом і яскраву внутригрупповую відданість і згуртованість. Ці обставини підвищили статус агресивних індивідів до лідерських позицій і дозволили їм ввести акти агресії та насильства в якості улюбленого образу дії ».

Перехід від тоталітаризму до плюралістичної демократії, розвиток ринкових відносин, трансформація соціальних структур суспільства, посилення процесів соціальної диференціації, створюють основу для втілення в життя цінностей та принципів політичного плюралізму. Це знаходить відображення у виникненні в середовищі молоді широкого спектру найрізноманітніших громадсько-політичних рухів, організацій, об’єднань та неформальних ініціатив. Цей процес є недостатньо вивчений у вітчизняній та світовій науці.

Українське суспільство знаходиться в процесі соціальної диференціації та виокремлення політико-економічних та культурних інтересів конкретних соціальних верств та соціально-демографічних груп населення. Відповідно, паралельно з цим процесом, відбувається формування молодіжного руху України.