73. Методи нормування праці .

В нормуванні праці використовують дві групи методів: аналітичні і сумарні.

А налітичні методи передбачають встановлення норм на основі аналізу конкретного трудового процесу, проектування раціональних режимів роботи устаткування й прийомів праці робітників, визначення норм за елементами трудового процесу з урахуванням специфіки конкретних робочих місць і виробничих підрозділів.

Різновидами аналітичних методів є:

• аналітично – розрахункові (при їх застосуванні за основу беруться нормативні матеріали);

• аналітично – дослідницькі (основані на даних, отриманих шляхом спостереження за трудовими процесами на досліджуваних робочих місцях).

При сумарних методах норми визначаються без аналізу конкретного трудового процесу і проектування раціональної організації праці на основі досвіду нормувальника (так званий досвідний метод) або на підставі статистичних даних про виконання аналогічних робіт (статистичний метод).Зазвичай ці норми встановлюються на разові роботи; у допоміжних цехах; на види робіт з великою часткою ручної праці.

Часто відсоток виконання таких норм вище, ніж у тих, хто працює за технічно обґрунтованими нормами. Велика кількість досвідно – статистичних норм може призвести до появи “ вигідних ” і “невигідних” робіт, а це відображається на роботі підприємства та його підрозділів. Тому, норми, які отримані на основі сумарних методів, слід замінювати на аналітичні, що сприятиме ефективному використанню виробничих ресурсів.

74. Методи вивчення ефективності використання робочого часу.

Вивчення витрат робочого часу здійснюється за допомогою хронометражу, фотографії робочого часу та фотохронометражу. Останній метод не часто використовується на підприємствах, тому розглянемо сутність перших двох.

Хронометраж – це метод спостереження і реєстрації елементів операцій, які багатократно повторюються. При його проведенні вивчається лише час виконання операцій, тобто оперативний час.

Хронометраж служить для:

• аналізу прийомів праці;

• встановлення нормованої тривалості елементів операцій.

Спостереження ведуться за допомогою секундоміра, кінокамери, починаючи через 1 – 1,5 години після початку зміни та закінчуючи за 1,5 години до її закінчення. Спостереження буває безперервним і вибірковим.

Перед початком вимірювання розробляється хронометражний лист спостережень , на якому операція, що вивчається, розбивається на окремі елементи, за кожним з яких робиться 10 – 20 замірів.

Результати замірів вивчаються та аналізуються. Всі відхилення від нормального виконання операцій (брак, падіння заготовки тощо) і перерви помічаються спостерігачем як дефектні замірі внизу хронокарти. Знаючи тривалість усіх замірів, хроноряди аналізують за кожним елементом операції і виключають дефектні заміри.

При обробці хронометражних рядів і обчисленні нормальної тривалості елементу операції користуються декількома статистичними параметрами:

1. Попередньо кожен хроноряд перевіряється на стійкість за коефіцієнтом стійкості, який характеризує якість проведених замірів:

де К_cm – коефіцієнт стійкості хроноряду;

t_max – максимальний час на виконання елементу операції;

t_min– мінімальний час на виконання того ж елементу операції.

Розрахунковий К_cm порівнюють з нормативним значенням цього ж коефіцієнту (К_cm.н.), який приймає різні значення в залежності від типу виробництва і характеру роботи, що виконується.

Якщо К_cm. > К_cm.н., то хроноряд є нестійким. У цьому випадку слід відкинути нетипове одне максимальне або/та мінімальне значення тривалості операції (але не більше двох замірів) і знову перевірити ряд на стійкість. Якщо і тепер хроноряд виявився нестійким, то заміри за даним елементом операції потрібно повторити.

Якщо К_cm. < К_cm.н., то хроноряд вважається стійким і, визначивши середню тривалість операції, можна встановити відповідну норму часу.

2. Середня арифметична хроноряду:

де ti – тривалість елементу операції за і – м заміром в очищеному хроноряді (без дефектних замірів і тих, які були виключені при розрахунку коефіцієнту стійкості);

m – число якісних замірів.

Аналіз результатів хронометражу виконується з метою пошуку можливостей скорочення витрат оперативного часу та зменшення стомленості робітника. Для цього складається фактична карта трудового процесу, в яку заносяться (з хронокарти) елементи трудового процесу і дається їх докладний опис (розміщення та оснащення робочого місця, методи виконання роботи, дії обох рук, їх чергування, бездія тощо). Аналіз карти повинен дати відповідь на питання : де виконувати елементи операції, коли і як.

Фотографія робочого часу – це метод спостереження і реєстрації всіх без виключення витрат робочого часу протягом певного періоду (зміни, її частини або декількох змін).

На відміну від хронометражу цей метод дозволяє вивчити трудовий процес протягом усього робочого дня і виявити втрати і нераціональні витрати внутрішньозмінного фонду робочого часу. Фотографії робочого часу проводяться у відношенні виконавців, устаткування та виробничого процесу (виконавців та устаткування разом). У будь – якому випадку спостереження може здійснюватися двома способами: безперервним і вибірковим.

В процесі проведення фотографії робочого часу виконавця:

• з’ясовуються причини невиконання норм виробітку;

• виявляються втрати робочого часу і причини, що їх обумовили;

• досліджуються синхронність між дільницями і узгодженість в бригадах;

• визначається інформація для удосконалення організації праці на робочих місцях;

• збираються вихідні дані для розробки нормативів часу обслуговування робочого місця, підготовчо – заключного часу, часу на відпочинок та власні потреби;

• вивчається передовий досвід робітників щодо використання часу зміни.

Фотографія робочого часу устаткування передбачає спостереження за його роботою протягом певного періоду, виявлення причин простоїв устаткування.

При проведенні фотографії робочого часу заповнюється спостережний лист фотографії робочого часу