22. Розкрийте основні фактори, що впливають на сукупний попит на гроші, і поясніть механізм цього впливу.

Спрос на деньги определяется величиной денежных средств, которые хозяйственные агенты хотят использовать как платежные средства. Спрос на деньги не тождествен спросу на денежный доход. Он показывает, какую часть своего дохода экономические субъекты предпочитают хранить в наиболее ликвидной форме — наличных денег (денежной кассы). Спрос на деньги представляет собой спрос на запас денег, измеренный в определенный момент. Спрос на деньги формируется во всех секторах экономики.

Держание денежной кассы на руках связано с альтернативными затратами и лишает ее владельца доходов, которые он мог бы получить, если бы купил на них иные виды имущества. В экономической литературе можно выделить две основные концепции спроса на деньги: классическую (монетаристскую) и кейнсианскую.

Неоклассическая школа. В рамках количественной теории денег спрос на деньги определяли в соответствии с уравнением И.Фи­шера:

M*V=P*Q

где М — количество денег в обращении; V — скорость обращения денег; 0. — реальный объем производства; Р — уровень цен. Скорость обращения денег означает количество оборотов в год, которое совершает в среднем денежная единица в результате при­обретения товаров и услуг. Заменим количество денег в обращении на величину спроса на деньги и преобразуем формулу/

Из уравнения следует, что величина спроса на деньги находится в прямой зависимости от уровня цен и реального объема производ­ства и в обратной зависимости от скорости денежного обращения.

Монетаристами также разработаны "портфельные "теории спро­са на деньги. В них спрос на деньги рассматривается в связи с зада­чей оптимизации портфеля активов экономических субъектов. Экономические субъекты формируют такой состав портфеля всех своих активов, который позволяет максимально удов­летворить их полезность от владения имуществом при определен­ном риске. В результате спрос на деньги как на имущество порож­ден не спекулятивным мотивом, а мотивом предпочтения ликвид­ности. В портфельных теориях делается акцент на функции денег как средства накопления или образования имущества.

Кейнсианский подход к спросу на деньги.

Теория спроса на деньги Кейнса получила название теории предпочтения ликвидности, поскольку, согласно данной теории, часть портфеля активов, которую экономические субъекты желают иметь в виде денег, зависит от их оценки свой­ства ликвидности. Кейнс в отличие от представителей классиче­ской школы, которые главное внимание уделяли трансакционному спросу на деньги, рассматривал и другие мотивы.

Согласно кейнсианской теории предпочтения ликвидности, су­ществуют три главных побудительных мотива хранения экономи­ческими агентами части их богатства (портфеля активов) в форме денег.

1.Трансакционный мотив. Часть богатства приходится держать в денежной форме с целью использования денег в качестве средства платежа и средства обращения.

2. Мотив предосторожности связан с желанием иметь в перспек­тиве возможность распоряжаться частью своего богатства в денеж­ной форме, чтобы реализовать преимущества неожиданных возмож­ностей или удовлетворить неожиданные потребности.

3. Спекулятивный мотив вызван желанием избежать потерь капи­тала, связанных с хранением его в виде ценных бумаг в периоды снижения их курсовой стоимости.

23. Охарактеризуйте основні особливості формування попиту па гроші в умовах нашої перехідної економіки.Розкрийте основні позитивні наслідки грошової реформи 1990-х років в Україні.

У 90-ті роки в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером може бути віднесена до категорії повних або структурних реформ. До найхарактерніших її особливостей належать:

• багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування;

• тривалий період проведення;

• застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення;

• створення в ході реформи нового механізму монетарного регулювання; особлива соціальна спрямованість реформи та ін.

Багаточинникова зумовленість грошової реформи в Україні полягала в тому, що, крім суто економічних причин, були і досить могутні політичні причини її проведення. Україна з 1991 р. стала незалежною державою і за новим статусом повинна була мати власні гроші і власну грошову систему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обороту національних грошей. Після виходу зі складу СРСР Україна опинилася без власного емісійного центру, а її рублеві гроші виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла у спадок до Російської Федерації. Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, що проведення її мало щонаймеше три мети :

• створити національні гроші та грошову систему як атрибут самостійності і механізм забезпечення незалежності української держави;

• забезпечити стабільність національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання економічного і соціального розвитку країни;

сформувати і ввести в дію нові методи та інструменти регулювання грошового обороту і грошового ринку, адекватні потребам ринкової економіки.

Розглянуті вище мотиви, чинники та закономірності руху попиту на гроші можна вважати класичними в тому плані, що вони широко визнані у світовій літературі як об'єктивно діючі в розвинутій ринковій економіці. Найповніше вони можуть виявлятися в умовах стабільної і добре розвинутої банківської системи, високорозвинутого ринку цінних паперів, лібералізованого ціноутворення, у тому числі формування про­цента, вільного руху грошей по каналах обороту, низької ризико-вості грошових операцій тощо. Усе це забезпечує економічним суб'єктам можливість найповніше реалізувати свою мотивацію до накопичення запасів грошей.

В умовах перехідної економіки України всі перелічені умови перебувають у процесі формування, причому в його початковій стадії. Тому всі класичні чинники впливу на попит на гроші ді­ють у деформованому вигляді.

1. Високі темпи підвищення цін провокують зростання попиту на трансакційні запаси, проте пов'язані з цим інфляційні очікування та ризики втрат від зберігання грошей примушують економічних агентів шукати захисту в альтернативних активах, віддаючи перева­гу більш надійним, незважаючи навіть на їх дохідність. Ці тенденції деформують залежність трансакційної складової попиту від динамі­ки номінального ВНП, послаблюють вплив альтернативної вартості зберігання грошей на динаміку попиту та мотивацію переваг ліквід­ності, стимулюють зростання попиту на такі нетрадиційні для фі­нансового ринку інструменти, як інвалюта, ювелірні й мистецькі вироби, провокують відплив їх за кордон для підвищення надійнос­ті з наступною реалізацією для поповнення трансакційного запасу.

2. Високий рівень інфляції провокує зростання номінального процента. Проте реальний рівень процента підтримувати тривалий час дуже складно, і він нерідко виявляється від'ємним, що робить вкладання грошей в альтернативні активи збитковим. Це спричи­нює високу ризиковість капіталізації грошей, послаблює мотива­ційну роль альтернативної вартості зберігання грошей. Порушують­ся ринкові механізми зв'язку між процентом і попитом на гроші.

3. У цьому ж напрямі діє чинник недостатнього розвитку рин­ку цінних паперів та ринку банківських послуг. Навіть у періоди, коли реальний процент має достатнє позитивне значення, еконо­мічні суб'єкти не мають можливості швидко і надійно трансфор­мувати свій запас грошей у запас дохідних активів. Це істотно послаблює еластичність попиту на гроші від процента, призводить до надмірного накопичення грошей у готівковій формі тощо.

Населення України протягом всього перехідного періоду по суті було відрізане від ринку державних цінних паперів і не мало можливості скористатися перевагами такого дохідного активу, як облігації державних позик, що їх Дж. М. Кейнс розглядав як єди­ну альтернативу грошовим запасам. Украй обмежений доступ на­селення і до такого альтернативного активу, як строкові та ощад­ні сертифікати, через ненадійність банківських структур України.

4. Наявні структура багатства, рівень доходів та споживання в Україні в перехідний період теж істотно деформують еластич­ність попиту на гроші як по ВНП, так і по очікуваному рівню до­ходу на альтернативні активи. У структурі багатства ще незначна частка таких дорогоцінних і високоліквідних активів, як приват­не житло, будинки, земельні ділянки, сучасні автомобілі, меблі тощо. При низькому середньому рівні реальних доходів та спо­живання в портфелях активів випереджаючими темпами повинні зростати запаси грошей, щоб накопичити масу платіжних засобів, достатню для подальшого збільшення негрошових активів. Проте накопичення грошей пов'язане з ризиком інфляційних втрат та з ризиком банкрутства банків, що нерідко штовхає економічних суб'єктів до пошуку обхідних шляхів трансформації грошових запасів у негрошові активи, і навпаки.

Залежність попиту на гроші від класичних чинників істотно деформується також тіньовими процесами в економіці, що набу­ли широкого розмаху в Україні. З'являються нові мотиви нако­пичення грошей, зокрема такі, як утаювання доходів від оподат­кування та приховування кримінальних грошових доходів, від­мивання тіньових грошей тощо. У всіх цих випадках зміна попи­ту на гроші може відбуватися незалежно від впливу класичних чинників, що знижує ефективність останніх та можливості їх ви­користання в практиці регулювання попиту на гроші.

У перехідній економіці діють й інші чинники, що визначають особливий характер формування попиту на гроші. Проте дія всіх таких чинників буде поступово послаблюватися, і вирішального значення набуватимуть класичні чинники.

24.Охарактеризуйте основні положення теорії кредиту.

I-ый вариант

Существует 2 вида теории кредита:

1.Натуралистическая-представители этой теории рассматривают кредит как форму движения использования самостоятельного ссудного, заёмного капитала и его движения. Изначально представители этой теории недооценивали роль кредита,думая, сущность банка заключается в посреднечиской роли(Смит, Рикардо);

объектом кредита могут быть материальные и натуральные блага;

Положительные моменты:

Понимание, что кредит не создаёт реального капитала, проявляется в процессе производства;

Выделяется зависимость кредита от производства;

Отличие зависимости процента от прибыли(до конца не понималии этой зависимости).

2.Капиталообразующая-в середине 19в занимала господствующее положение,её представители выходили из независимости кредита от процесса воспроизводства и подчёркивала решающую роль в развити эконономики.

Банки-не посредники, а учереждения создающие капитал(Д. Ло).

Придавали большое значение кредиту и банкам,хотя использовал эмисию банкнот в спекулятивных целях(представитель Кейнс).

Положительные моменты: кредит создаёт капитал.

II-ой вариант

У міру розвитку кредитних відносин та підвищення їх ролі в житті суспільства кредит все більше привертав до себе увагу на­уковців. Попервах економічна думка зосереджувалася переважно на самому понятті кредиту, на пізнанні його сутності. Лише з XVIII ст. розпочалися дослідження механізму зв'язків кредиту з

суспільним виробництвом, що відкривало шлях для формування суто наукової теорії кредиту. На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну та капіталотворчу.

Натуралістична теорія кредиту в загальних рисах зводить­ся до таких положень:

• об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натурально-речовій формі;

• кредит — це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві;

• позичковий капітал є реальним капіталом, тобто капіталом у речовій формі;

• банки є лише посередниками в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх у позичку;

• пасивні операції банків є первинними порівняно з активними. Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були класи­ки політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, Дж. Мілль.

Заслугою натуралістичної теорії було те, що її представники не просто визнавали зв'язок кредиту з процесами виробництва, а виходили з первинності виробництва і вторинності кредиту; вони переконливо доводили, що кредит сам по собі не може створювати реального капіталу, що останній виникає тільки в процесі виробництва. З цих позицій прихильники натуралісти­чної теорії трактували процент як частину прибутку, створеного в процесі виробництва, визнавали залежність норми про­цента від норми прибутку. Усе це було кроком уперед у вивченні кредиту, сприяло розкриттю утопічності концепцій щодо його «чудодійної» сили у створенні капіталу, у розвитку суспільного виробництва.

Проте натуралістичний підхід мав і суттєві недоліки, зумовле­ні тим, що класики не змогли до кінця з'ясувати різницю між по­зичковим і реальним капіталом. Нагромадження позичкового ка­піталу вони розглядали лише як відображення нагромадження реального капіталу.

Сутність капіталотворчої теорії кредиту визначається та­кими основними положеннями:

• кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;

• банки — це не посередники в кредиті, а «фабрики кредиту», творці капіталу;

• активні операції банків є первинними відносно пасивних. Основоположником капіталотворчої теорії кредиту був англійський економіст Дж. Ло. Згідно з його поглядами, кредит не залежить від процесу відтворення і відіграє важливу самостійну роль у розвитку економіки. Поняття кредиту пов'язувалося з грошима й багатством. Деякі положення капіталотворчої теорії кредиту широко за­стосовують у своїх теоретичних побудовах представники неокейнсіанства та кейнсіансько-монетаристського синтезу. Методи грошово-кредитної експансії та рестрикції, що базуються на ідеях капіталотворчої теорії, міцно ввійшли в сучасну світову практику грошово-кредитного регулювання ринкової економіки.

Разом з тим накопичений досвід теоретичного аналізу кредиту та практичного його використання в політиці макроекономічного ре­гулювання свідчить про те, що в тривалому спорі представників на­туралістичної та капіталотворчої теорій жодна зі сторін не перемог­ла. Істина, як завжди, знаходиться посередині. Банки виявилися і посередниками, і «фабриками» грошового капіталу. їх активні операції хоч і є первинними відносно пасивних, але держави чітко об­межують обсяги цих операцій. Позичковий капітал хоч і здійснює самостійний рух, проте він не може зовсім відірватися від реального капіталу і самостійність його має відносний характер. Тому сучасна наукова думка з теорії кредиту розвивається теж по шляху синтезу окремих ідей натуралістичної та капіталотворчої теорій.