9. Осн. Недолік біметаліч. Грошової системи

Біметалізм — це грошова система в якій роль загального еквівалента законодавчо закріплена за двома металами: золото і срібло. Монети цих металів карбувалися і оберталися на рівних умовах, а банкноти підлягали обміну на обидва ці метали також на рівних умовах.

Історично першим різновидом біметалізму була система паралель­ної валюти, за якою співвідношення між золотими і срібними монета­ми встановлювалося на ринку стихійно. Тобто при здійсненні пла­тежів золоті й срібні монети приймалися відповідно до ринкової вартості золота й срібла. Це створювало труднощі обміну, які були пов'язані з існуванням на ринку двох загальних еквівалентів, а зна­чить і двох мір вартості, двох систем цін. Ринкова ситуація ускладню­валася постійною зміною співвідношення вартості золота й срібла. У свою чергу дві ціни на один і той самий товар створюва­ли деяку незручність у процесі обміну. Проте цей недолік, що став наслідком наявності двох грошових металів, не був істотною перешкодою для розвитку товарно-грошових відносин.

Щоб спростити відносини між суб'єктами ринку, держава законодав­чо встановлювала вартісне співвідношення між двома металами, які оберталися на рівних умовах за їх відкритого карбування. Такий різновид біметалізму дістав назву «системи подвійної валюти». Але встановлене фіксоване вартісне співвідношення часто не збігалося з реальною ринковою вартістю. Той метал, що був недооцінений, витіснявся з обігу тим металом, вартість якого була встановлена ви­щою. У цьому проявлялася дія закону Коперника-Грешема, коли кращі гроші на ринку витіснялися гіршими.

Біметалізм не відповідав потребам розвинутого ринкового госпо­дарства, оскільки використання двох металів в якості міри вартості су­перечило економічній суті цієї функції грошей. Практика довела, що загальну міру вартості може виконувати лише один метал. Так з'явив­ся монометалізм.

Глибинним і дійсно об'єктивним недоліком біметалічної сис­теми, який зрештою привів до її заміни монометалічною систе­мою, виявилось те, що в такій системі постійно порушувався закон вартості. Це було викликано тим, що умови видобутку золота й срібла постійно змінювалися, а це призводило до зміни вартості цих металів. Уловлювати цю зміну і постійно відображати у спів­відношенні цін, яке фіксувалося державою у золоті й сріблі, було практично неможливо. У цих умовах один метал стосовно до ін­шого виявлявся недооціненим, а другий— переоціненим, що спонукало суб'єктів господарювання розраховуватися переоціне­ним грошовим металом, а недооцінений — скуповувати.

3.Сутність кредиту як системи екон. Відносин

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення К. є 1єю з найскладніших екон. катего­рій. Найб. пошир. в екон. лі­тературі є 2 підходи до визначення сутності К.:

— ототожнення К. з цінністю, яка передається одним екон. суб'єктом іншому в позичку;

— ототожнення К. з певним видом екон. відно­син, які формуються в сусп-ві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити екон. аспекти К., екон. чин­ники його існування, основи та закономірності його руху.

За своєю сутністю К. — це сусп.відносини, що вини­кають між екон. суб'єктами у зв'язку з переданням один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.

К. виник безпосередньо з потреб виробництва внаслідок про­цесів обміну товарів. Причини виник­нення К. криються у сфері обміну, де продавці товарів протистоять один одному, як власники, як юридично самостійні особи.

Для виникнення кред. відносин необхідно, щоб той, хто на­дає К., довіряв тому, хто хоче отримати К. Крім довіри, обов'язковою передумовою виникнення кред. відносин є збіг екон. інтересів кредитора і позичальника. Він досягається через переговори між ними щодо умов кредитної угоди, де обумовлюється розмір К., термін К., % ставка за користування К., порядок надання та повернення К. Важлива передумова кред. відносин — це отримання пози­чальником регулярних доходів у формі зар. плати, пенсії, ви­ручки від реалізації продукції тощо.

Отже, К. (від лат.«creditum» -позика, борг) — це еко­н. відносини між суб'єктами ринку з приводу перерозпо­ділу вартості на умовах їх повернення, строковості і платності.

Осн. ознаками відносин, що становлять сутність К., є такі:

— учасники кред. відносин повинні бути економічно са­мостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися; ф-ціонувати на основі самодостатності та са­моокупності; нести екон. відповідальність за своїми зо­бов'язаннями. Щоб стати кредитором, екон. суб'єкт повинен накопичити у власності певну суму вільних ко­штів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати позичаль­ником, суб'єкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу;

— кред. відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть роз­виватися по висхідній. Екон. самостійність суб'єктів, добро­віль­ність, рівноправність та взає­мна вигода роблять кред. відносини внутрішньо адекватни­ми ринковим відносинам, зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;

— кред. відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається влас­ником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тим­часове розпорядження, після чого повинен повер­ну­ти власникові.;

— кред. відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матер. цінностей). Про­те вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються назад у висхідне поло­ження;

— нееквівалентність кред. відносин значно посилює в механізмі їх реалізації роль чинника платності, за яким позичаль­ник повертає власникові більшу масу вартості, ніж сам одержує від нього. Така плата, що називається процентом, має подвійне призначення:

1) компенсувати кредитору втрату доходу у зв'язку з переданням відповідної суми коштів у чуже розпорядження та можливі збитки на випадок неповернення позички;

2) стимулювати позичальника до підвищення ефективнос­ті використання одержаних у позичку коштів.

К. як форма суспільних відносин має багато спільного з ін. екон. категоріями — грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та ін. Зокрема, всі вони є вартісними категорі­ями, обслуговують рух вартості в процесі відтворен­ня. Вони тіс­но переплітаються між собою функціонально. Так, гроші як засіб платежу з'явилися на ґрунті кред. відносин. Вони успішно обслуговують їх і нині. К. у функції перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фін. ресур­сів, розвитку торгівлі.

Для конкретизації сутності К. потрібно розглянути окремі елементи кред. відносин. Ними є об'єкти та суб'єкти К. Об'єк­том К. є та вартість, яка передається в пози­­­чку 1 суб'єктом іншому. Суб'єкти К. — це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту (рис. 8.3).