33)Самобутність культури українського бароко

Стиль барокко возник в Италии в конце XVI в. и пришёл на смену стилю

Возрождения в результате кризиса гуманистической ренессансной культуры.

В XVII в. барокко распространился в большинстве европейских стран.Украинское барокко— архитектурный стиль, появившийся на Украине в XVII веке. Отличается от западноевропейского барокко более умеренными орнаментами и упрощёнными формами. В период украинского барокко наблюдалось стремительное развитие гравюрного искусства. Использовалась сложная система символизма, аллегории, геральдические знаки и пышные украшения. Принципами украинского барокко являлись пышность и своеобразное расположение частей и деталей сооружений, декоративность орнамента и игра светотени, которые подчёркивали преимущества огромной площади каменных церквей. Украинские архитекторы этого периода пытались объединить в каменном храмовом строительстве европейские веяния искусства барокко с собственными традициями деревянных храмов. На Украине барокко характеризуется своеобразными особенностями, в

частности использованием традиций народного искусства.

Черты барокко стали присущи и

другим типам зданий –дворцовым, замковым и прочим.

После завершения освободительной войны и воссоединения Украины с Россией, начался новый этап в истории украинской архитектуры. На

воссоединённых землях бурно растут города, развиваются ремёсла, торговля, формируется новый уклад жизни. На земли Левобережья и Слобожанщины с

Правобережной Украины, оставшейся под властью Польши, целыми сёлами и городами переселяется украинское население, основываются новые города и

сёла, растут и застраиваются старые. Западные центры украинской культуры –Львов, Луцк, Острог постепенно утрачивают своё значение, уступая место

Киеву, Чернигову, Перяславу, Полтаве, и новопостроенным Харькову, Сумам. Повсеместно начинается строительство церквей, православных монастырей, домов казацкой старшины –теперь они становится основными заказчиками. Если

раньше каменные здания были единичными, то теперь их строительство приобретает массовый характер.

34)Українська та російська культури доби освіченого абсолютизму проблема взаємодії

Українська та російська культури доби освіченого абсолютизму – проблема взаємодії

В останній третині 18ст. внаслідок остаточного 3го поділу Польщі між Російською, Австрійською імперіями та Прусською монархією,у складі Росії опинилась не лише Лівобережна Україна,а й колишні землі Речі Посполитої(Литва,Білорусь,Полісся).

Внаслідок військових дій ПетраI та Катерини II до складу Російської імперії після поразки Туреччини ввійде Крим,Новоросійська губернія і Бессарабія(Одеська, Миколаївська,Запорізька,Херсонська,Дніпропетровська обл.).

Внаслідок скасування Запорізької Січі суттєвого удару було завдано по інтересах козацької верстви,але через звернення Потьомкіна до КатериниII козацьке військо відновлено на новому російсько-турецькому порубіжні,їх перенесено на Дон і Кубань.

Росія дає протекторат Грузії та Арменії. Таким чином вона розширила свої володіння. Тут відбуваються не тільки державотворчі процеси,а розвиток науки й освіти. Правління КатериниII та ОлександраI названо добою освіченого абсолютизму. Олександрi проводив реформаторську діяльність: відкрив мережу ліцеїв,як освітніх закладів для дворянства.

Кінець 18століття позначається інтересом до власної історії. Таким чином можна казати про витоки національно-культурного відродження як в Росії,так і в Україні.

При Олександрові I створюється система освіти, яка складається з 4 рівнів, узгоджено пов'язаних між собою. Наймасовішою формою були церковно-парафіяльні школи, де навчали читанню, письму, арифметиці і Закону Божому. Але навіть на ці школи припадало всього 1 учень на 200 жителів України. Другим рівнем були двокласні, пізніше трикласні повітові училища. Повноцінну середню освіту давали гімназії, але вони носили яскраво виражений становий характер. У них навчалися майже виключно діти дворян і чиновників.

У стані справжнього занепаду перебувала освіта у Західній Україні. Уряд Австро-Угорщини проводив колонізаторську політику. У Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою, у Галичині — німецькою і польською, на Буковині — німецькою і румунською. Формально у 1869 р. тут було введене обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років, однак переважна частина населення (від 55 до 75 %) залишалася неписьменною.

На землях Галичини стан укр. населення погіршувався,бо освітній процес реформувався за зразком Австрії. Львівський університет було закрито,він був поновлений у 1817р.,але викладали німецькою мовою. Тільки завдяки М.Левицькому підготовлено рішення про парафіяльні школи з викладанням на русинському. Центром політичної культури стає Львів. Засобом солідації українців Галичини лишається греко-католицька церква.