58)Культура в авторитарній державі: 60-80 роки в срср.Місце й значення діяльності шістдесятників у розвитку української культури

На початку 60-х років намітилося значне скорочення темпів розвитку народного господарства СРСР. Так, у промисловості за семирічку (1958—1965 pp.) вони становили лише 9 %, тоді як протягом 50-х років дорівнювали 12 %. Стало очевидним, що радянська соціально-економічна і політична система стала вичерпувати можливості свого розвитку.

Реформування суспільства, що відбулося після XX з'їзду КПРС, позначилося й на стані освіти. Цю сферу, яку партія розглядала як частину своєї ідеологічної системи, періодично намагалися реформувати. Наприкінці 1958 р. було опубліковано закон "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР", який був продубльований Верховною Радою України у квітні 1959 р. Згідно із цим законом семи- і десятирічні школи було перетворено на восьмирічні (обов'язкові) та одинадцятирічні загальноосвітні трудові політехнічні з виробничою практикою, що нагадувало попередні уніфіковані трудові школи. Випускники середніх шкіл, за винятком 20 % кращих учнів, зобов'язані були попрацювати принаймні два роки перед вступом до вузу. У зв'язку з цим увага приділялась розширенню середньої освіти, будівництву нових шкіл, зміцненню матеріально-технічної бази. У 1965/66 навчальному році в республіці налічувалось 34,6 тис. загальноосвітніх шкіл. З 1966 р. почалося впровадження загальнообов'язкової середньої освіти. До 1976 р. в Україні було здійснено перехід до загальнообов'язкової середньої освіти.

Хоча кількісні показники у 60—80-ті роки засвідчували прогрес, проте рівень освіченості випускників, зокрема учнів сільських шкіл, почав знижуватись.

У 60—80-ті роки українська наука істотно реформувалась. Так, на середину 60-х років Україна мала розгалужену мережу науково-дослідних установ, кількість яких постійно збільшувалась. Лише протягом 1959—1965 pp. у республіці було створено 73 наукові установи. Усього в цей період діяло понад 830 наукових установ, у яких працювало 95 тис. чол., з них близько 2 тис. мали ступені доктора і майже 20 тис. — кандидата наук.

Базовим центром наукових досліджень була республіканська Академія наук. До її складу в 1965 р. входило понад 50 науково-дослідних установ, у яких працювало 21 тис. чол., у тому числі 6800 наукових співробітників.

Українськими вченими, істориками, філософами, філологами, літературознавцями та мистецтвознавцями в 60—80-ті роки було опубліковано багато цікавих наукових розробок.

Протягом 60-х років письменники України написали чимало прозаїчних творів різних жанрів — романів, повістей, оповідань, що стали істотним внеском у розвиток української літератури. Значними були здобутки у прозі.

59)Українська культура в межах радянської багатонаціональної культури: проблеми і досягнення

Радянський етап є особливим періодом у розвитку насамперед російської культури, яка загалом визначала головні орієнтири культурного життя СРСР. У широкому спектрі підходів до культури СРСР доцільно виділити той, що розглядає її особливості з точки зору конкретно-історичних можливостей її розвитку, адже він був пов'язаний з протиріччями всієї тоталітарної і авторитарної системи. Треба також враховувати протистояння в суспільстві двох культур – загальнолюдської, живої і демократичної, яка формувала передову свідомість людей, і офіційної, яка прославляла існуючу суспільну систему з її парадністю і моноідеологією.

Оглядаючи складну і драматичну історію радянської епохи, треба виокремити декілька різних за змістом етапів. Позначимо 20-і, 60-і, і 80-і роки як періоди, коли поряд з утвердженням офіційних форм культури спостерігався і деякий плюралізм, і навіть критичний діалог з партійно-державною ідеологією, спротив тоталітаризму.

20-і рр. увійшли в історію культури радянської епохи як період нечуваної активізації духовного життя. Хронологічно майже ціле десятиліття було такою стадією розвитку суспільства, яка суттєво відрізнялась як від минулої (Срібний вік), так і наступної (посилення партійно-державної деспотії). Одна з найважчих для розв’язання проблем цього періоду - необхідність подолання різкого розриву між складним розвитком російської культури початку ХХ ст. та реалізація ідеї залучення до нових ідеалів багатонаціонального народу, до якого був направлений потік мистецтва вже з перших днів революції. Специфіка культури двадцятих років полягала у можливості творчого плюралізму, в розмаїтті форм соціально-економічного розвитку, у динамічності й певній відкритості політичного життя.

У 30-ті рр. в розвитку культури настає новий етап. Якщо у 20-і рр. ХХ ст. дозволялися вільні дискусії щодо духовних орієнтирів "культури майбутнього", то на початку 30-х вони були припинені адміністративними заходами. Партійна ідеологія відтепер визначала усі параметри культурного життя, будь-якої творчої діяльності, в тому числі – художньої. Зокрема, у 1934 р. на Першому Всесоюзному з'їзді радянських письменників О. Горький сформулював головні принципи соціалістичного реалізму як загального методу радянського мистецтва, яке покликано було реалістично зображувати життя в її революційному розвитку.В реальності це означало тотальну уніфікацію творчого процесу, його надмірну регламентованість з точки зору змісту і форми. Отже з відносним плюралізмом минулих часів було покінчено. Всі діячі літератури і мистецтва були поєднані в єдині уніфіковані союзи. Новаторським поривам було покладено край. Були поновлені в правах деякі елементи національної культурної спадщини. Склалась радянська модель тоталітаризму.

Ступінь етнічної свідомості та плекання культурної самобутності виражається у різних варіантах: від свідомості свого походження і готовності сприяти існуванню української діаспори — до намагань будувати кращу Україну закордоном. З метою посилення української самосвідомості та підбудування української субстанції, українські установи та українська преса намагалися перевиховувати українську діаспору шкільництвом, організацями молоді, літературою тощо.