Питання №18.

Інтерв’ю як поширений діалогічний жанр радіомовлення Інтерв’ю в «запису» та в «прямому ефірі».

Радіоінтер’ю – бесіда журналіста з компетентною особою на суспільно-значущу тему, призначену для передачі по радіо. Мистецтво інтерв’ю – мистецтво діалогу(журналіст повинен вміти висловити свою думку, прокоментувати вислів співрозмовника). Треба розрізняти інтерв’ю як метод збирання інформації для написання журн. творів і журналістський жанр. Специфіка інтерв’ю як жанру полягає в тому, що факт, подія, явище, їх суспільно-політичне значення розкривається через повідомлення, оцінку компетентного співбесідника, який володіє важливою, цікавою інформацією. Надання її «з перших рук», через пряму мову створює відчуття більшої достовірності. Специфіка радіоінтерв’ю полягає в тому, що журн. Записує матеріал на звуконосій або передає його одразу в ефір. Це – жива розмова. Для газети журналіст заздалегідь пише текст, літературно опрацьовує матеріал. На радіо технічний запис перетворюється у творчий процес із кінцевим результатом. У випадку, якщо інтерв’ю йде не в прямому ефірі, то журналіст може його змонтувати(скоротити довгі шматки, другорядне викинути), але змінити сам процес розмови, її характер він не може.

Радіоінтерв’ю передає живі голоси учасників, тому документальніше та емоційніше, ніж газетне. Радіожурн. Тут є посередником між носієм інформації та радіослухачем, але посередник творчий, активний. Цей жанр вимагає великої майстерності від журналіста, особливо коли йде наживо у прямому ефірі. Радіоінтерв’ю створює ефект співучасті, що особливо важливо для сучасного радіослухача, якому замало отримувати готові судження. Інтервю сприймається на слух легше, з більшим інтересом, ніж суцільний текст, завдяки чому досягається виховна, пізнавальна, інформаційна мета.

Отже, характерна жанрова ознака радіоінтерв’ю – його діалогічність. Журналіст – конструктор розмови. Від нього залежить, чи з’явиться у співбесідника бажання відповідати, чи вийде цікава розмова перед мікрофоном. Радіоінтерв’ю є результатом праці журналіста і співбесідника. Після висловлення думки компетентної особи з приводу якогось питання, то створюються передумови впливу інт. А формування громадської думки. Інт. емоційно впливає на радіослухачів, бо дає розкрити внутрішній світ людини, передати його думки, прагнення. Хоча радіоінт. Інформаційний анр, але часто передбачає публіцистичне осмислення реальності, має аналітичний характер.

Радіожурналіст виступає у кількох ролях: автор запитань, виконавець, організатор і значною мірою режисер передачі. Радіоінтерв’юер повинен відповідати таким вимогам: 1)бути гідним, рівним партнером у розмові. 2) добре знати співбесідника( чим більше журн. Знає співрозмовника, тим ліпші питання) 3) не забувати про мету інтерв’ю та завдання редакції. 4) мати добре поставлений голос.

В українській журналістиці бажана дискусійність, бо таким чином схрещуються думки двох людей. Від цього інтерв’ю стає експресивнішим та динамічнішим. В. О. Карпенко зазначає, що думки висловленні інтерв’юйованим вважаються його інтелектуальною власністю, але справедливіше було б вважати авторами інтерв’ю обох співрозмовників, бо саме журналіст схиляє співрозмовника до дискусії своїми запитаннями.

Інтерв’ю переважно триває від 2 до 10 хв. Радіоінтерв’ю може бути самостійною передачею, складовою частиною радіогазети, радіожурналу, інформаційного випуску, елементом інших жанрів.

Структура інтерв’ю містить 2 основних елемента: запитання та відповіді. У Будові інтерв’ю чітко простежуються 3 структурні частини: введення(підводка), діалогічна частина і кінцівка. Введення знайомить слухачів із суттю проблеми, допомагає їм зорієнтуватися у ній, довідатися про інтерв’юйованого( завжди надавати інформацію, що покаже компетентність людини у даній проблемі). Після введення – діалогічна частина. Кінцівка містить логічно-інтонаційну крапку інтерв’ю.

Різниця між газетним і радіоінтерв’ю полягає в тому, що журналіст-газетчик сам записує відповіді на свої питання, а на радіо в ідеальному випадку інтерв’ю створюється в момент, коли журналіст розмовляє з людиною. Радіоінтерв’ю зберігає все : голос, характер, стиль мови, інтонації співрозмовника. На радіо інтерв’ю відповідає на запитання « Що і ЯК сказав інтерв’юйований. Представник преси опрацьовує матеріал після того, як відбулася розмова, навпаки радіожурналіст – для нього головним є сам процес розмови, до якого він скрупульозно готується.

Об’єктивною передумовою до виникнення інтерв’ю є громадський інтерес до певної події чи проблеми. Головне призначення інтерв’ю – задовольнити цей інтерес, виявити авторитетну думку про цю подію чи проблему, отримати інформацію, яка буде корисною для слухачів. Інтерв’ю вимагає граничної чіткості у постановці запитань та викладі відповідей, адже слухачі не мають змоги ставити запитання-уточнення. Журн. повинен постійно стежити, щоб зміст залишався для слухачів зрозумілим. \

Мета бесіди: 1)отримати і повідомити про невідомі раніше факти, цікаву для багатьох подію 2)проаналізувати, прокоментувати факти, події, явища 3) ознайомити слухачів з думкою офіційних осіб про ті чи інші суспільно-вагомі питання, порадити, як подолати труднощі, роз’яснити суть проблеми.

Інтерв’ю вимагає відмінної підготовки журналіста: він повинен точно і ясно сприймати відповіді, буд здатен задавати питання е лише придумані заздалегідь, але й спрямовувати розмову, відводячи співбесідника від збитих місць, прописних істин, і від надмірного насичення відомостями. Радіоінтерв’ю має бути лаконічним, в ньому не має бути води але це не означає, що воно обов’язково має бути коротким. Від співбесідника журн. повинен добитися яскравої мови, насиченої порівняннями, прикладами. Думка повинна народжуватися на очах у слухача, він повинен відчувати її пульсацію, намагатися передбачити розвиток.

Залежно від мети, змісту матеріалу, методу його освоєння і викладу різновиди радіоінтерв’ю:

- Офіційні(протокольні)

- Суто інформаційні, портретні(інтерв’ю-зарисовка)

- Проблемні(публіцистичний діалог)

- Інтерв’ю-анкета, прес-конференція, інтерв’ю-полілог(бесіда за «круглим столом»)

Офіційні(протокольні) – це відповіді на запитання радіожурналістів державних, політичних діячів, керівників офіційних зарубіжних делегацій з приводу тих чи інших важливих подій. Внутрішньої і зовнішньої політики держави тощо. Запитання такого інтерв’ю зазвичай стандартні, заздалегідь відомі. Таке інтерв’ю виражає думку не конкретної особи, а цілого уряди, організації, партії.

Суто інформаційні радіоінтерв’ю покликані повідомити думку авторитетної особи, доброго фахівця про актуальні події, явища. Воно, зазвичай, є оперативним. Передбачається, що журн. знає запити радіослухачів і відповідно до них формує запит. Тут важливі такі якості як злободенність, новизна інформації, її компактність, об’єктивність. Тут не має бути незрозумілих понять, термінів, назв.

Проблемне інтерв’ю(публіцистичний діалог) – у ньому розглядаються актуальні питання українського державотворення: політика, економіка, культура, наука, освіта, соціальна сфера. Таке інтерв’ю вимагає чітких запитань, обов’язковим для нього є зіставлення думок, відстоювання особистої думки, громадянської позиції. Л. Плешаков зазначає, що в ідеалі проблемне інтерв’ю має бути суперечкою двох «майстрів-фехтувальників», де запит-відповіді нагадують влучні відточені удари шпаги. Метою такого діалогу є з’ясування істинних причин і наслідків того чи іншого явища, всю правду про нього. Діалог носить дослідницький характер. Динамічний, психологічно-насичений діалог допомагає читачеві швидше зрозуміти думку і простежити за її розвитком, зв’язати окремі частини розмови в єдине ціле та робить радіослухача учасником розмови.

Прес-конференції - групові, масові радіоінтерв’ю. На ній одна чи більше авторитетних осіб інформують присутніх журналістів про ту ч іншу важливу подію, ситуацію чи явище. Два способи оприлюднення розмови: 1)пряма радіотрансляція 2) повний запис на магнітну стрічку, з якого створюється радіопередача.

Радіоінтерв’ю-полілог( «бесіда за круглим столом») – групове, масове інтерв’ю, яке у своїй основі також має драматургію. Воно полягає у зіставлені позицій опонентів, у прагненні співбесідників виявити свою позицію, поділитися своїм досвідом. Радіожурн. під час такої бесіди і – і ведучий, і дослідник, і режисер, і інтерв’юер, і представник громадськості. Він задає тон розмови, спрямовує її у необхідне русло. Особливого морально-психологічного напруження і глибоких професійних знань вимагають прямо ефірні радіопередачі. Важливо зберігати динамізм передачі, забезпечити інформаційну насиченість діалогу, дати можливість якнайбільшій кількості глядачів задати запит. і забезпечити відповідь на них. Таке інтерв’ю передбачає демократичність стосунків. За круглим столом не повинно бути статистів. Інтерв’ю-полілог оцінюється за глибинною висловлених ідей, за їх оригінальністю.

Портретне інтерв’ю(радіоінтерв’ю-зарисовка). Мета такого інтерв’ю розкрити людину всебічно, показати її духовний світ, риси характеру, погляди, думки, смаки. Бажане досягається двома шляхами : опитуванням самого героя та опитуванням багатьох людей, які близько знають цю людини.

Радіоінтерв’ю-анкета – передбачає оперативне експрес-опитування на вулицях міста, в залах засідань, в концертних залах, в фойє театру, на стадіоні тощо. Зазвичай задається одне-два питання, інколи – три. Запитання повинно сформулювати так, щоб відповіді на них були цікавими для широкого кола слухачів. Такі інтерв’ю допомагають радіоредакціям краще уявити інтереси слухачів, їх побажання, уподобання. Це своєрідне соціологічне дослідження.

Питання. Готуючи запитання для радіоінтерв’ю, радіожурналіст повинен вирішити для себе, яке інтерв’ю він збирається зробити, про що і з якою метою, а також скільки буде задавати конкретних запитань, а скільки загальних. Досвідченні журналісти починають розмову із загальних питань у тому випадку, коли співрозмовник відкритий до спілкування, не позбавлений ораторської жилки. Коли ж співрозмовник скований, ліпше задавати конкретні питання, на які йому легко буде відповісти. Добрими вважаються короткі, точні та прості запитання. Кожне повинне розглядати лише один аспект події, явища. Потрібно уникати запитань, на які даються однозначні відповіді «так» або «ні». Хоча питання треба готувати старанно, але у ході бесіди треба імпровізувати на основі підготовлених записів. Треба вміти чітко продумати хронологію питань. Не потрібно боятися задавати наївні запитання, вони часто призводять до несподіваних та емоційних відповідей. Основа будь-якого інтерв’ю – підготовка декількох робочих запитань, які випливають із вивчення теми. Вони становлять основну, за якої потім буде розвиватися хід інтерв’ю.

Різниця між проведенням інтерв’ю в прямому ефірі та у записі. До будь-якого інтерв’ю треба дуже старанно підготуватися, бо тільки за умови обізнаності журналіста у конкретній темі, інтерв’ю вийде цікавим для радіослухачів. Журналіст не обов’язково повинен розуміти тему як професіонал, але він повинен мати змогу викласти свою думку, зрозуміти, що перш за все має цікавити слухача, на основі цього скласти питання, які будуть наштовхувати співрозмовника на потрібний журналістові хід. Чим же відрізняється виклад інтервю у прямому ефірі від запису? Прямий ефір - це завжди фіксація миті, опис ситуації вустами ведучого-журналіста. Звідси неминуча суб'єктивна форма викладу, коли автор з повним правом говорить від першої особи про своє бачення події і про своє враження. провести інтерв’ю наживо значно складніше. Журналіст та співрозмовник можуть почувати себе незручно, відчуваючи, що саме в цей момент тебе слухають тисячі людей. В такій ситуації зробити невимушену атмосферу, яка б дозволила співбесіднику розслабитися, стає дуже складно. Саме тому провести бесіду у прямому ефірі зможе тільки справжній майстер. Інтерв’ю у записі можна змонтувати як завгодно, тому помилки не є смертельними. Під час прямого ефіру прискіпливому слухачу буде чутна будь-яка помилка журналіста, що позбавляє інтерв’юера права на неї. Керувати самою передачею теж дуже складно, бо ніколи не знаєш, як може повести себе співбесідник, що може статися у процесі бесіди. Навіть у разі несподіваного інциденту, досвідчений журналіст здатен «викрутитися», для недосвідченого складна ситуація може виявитися справжнім провалом. Під час інтерв’ю журналіст повинен бути готовий задати питання, які випливають за межі бесіди, які не були підготовлені з самого початку та можуть змінити хід дискусії. Бажаючи зробити бесіду більш цікавою, можна серйозно помилитися на таких питаннях, що ще можливо виправити за допомогою монтажу, але неможливо у прямому ефірі. Також під час бесіди до студії може зателефонувати будь-яка людина, тому журналіст повинен бути готовий до будь-якого питання. Отже, тільки справжній майстер радіожурналістики може гідно провести один з найважчих її жанрів - радіоінтерв’ю. Але радіоінтерв’ю у прямому ефірі залишається найулюбленішим видом радіопередачі у публіки, бо саме в ньому найбільше імпровізації, саме така розмова найбільш «жива».

Розмову в прямому ефірі (її ще називають «класичною») слід вести в двох аспектах:

- радіопрограма, скомпанована з різносюжетних матеріалів, головну роль в якій відіграє ведучий (ді-джей). Як правило, це передачі FM-формату.

- Репортаж або трансляція події, головну роль в якій «виконує» журналіст-репортер.