5. Фінансові інвестиції і оцінювання їх ефективності

Фінансові інвестиції підприємства нерозривно пов'язані з функ­ціонуванням фінансового ринку, основне завдання якого — акуму­лювання та ефективне розміщення заощаджень у галузях економіки.

До основних напрямків фінансових інвестицій підприємства нале­жать вкладення коштів:

• у статутні капітали спільних підприємств;

• у цінні папери ринку капіталів;

• на грошовому ринку.

Вкладення коштів у статутні капітали спільних підприємств дає змогу підприємству зміцнити господарські зв'язки з постачальника­ми сировини і матеріалів (при участі в їх статутному капіталі), розвинути власну виробничу інфраструктуру, розширити збут продукції, проникнути на інші регіональні ринки тощо.

Вкладення капіталу підприємства в цінні папери ринку капіталів — найпоширеніші у практиці фінансових інвестицій.

Цінні папери ринку капіталів розподіляють за групами:

• корпоративні — підтверджують право власності держателя цінних паперів (прості, або звичайні, та привілейовані акції);

• боргові — підтверджують право кредитора на отримання від боржника певної суми боргу (довготермінові векселі, облігації);

• похідні — інші інструменти фінансового ринку (опціони, ф'ючерси, конвертовані облігації і конвертовані привілейовані акції).

Вкладення коштів підприємства на грошовому ринку має місце при їх розміщенні на банківських депозитних рахунках. Мета такого роз­міщення тимчасово вільних коштів підприємства — отримання до­даткового прибутку, який у подальшому може спрямовуватись для інвестиційних потреб.

Оцінювання ефективності здійснення фінансових інвестицій базується на тих же принципах, що й оцінювання ефективності реальних інвестицій. Однак при цьому необхідно враховувати певні відмінності.

1. У грошових потоках від фінансових інвестицій відсутні амортизаційні відрахування. Тому в основі обчислення грошових потоків від таких інвестицій розглядаються суми періодично сплачуваних по них процентів (для внесків до статутних капіталів інших підприємств; для вкладів на депозитних рахунках у банках; для облігацій та інших боргових цінних паперів) і дивідендів (за придбаними акціями інших підприємств).

2. Фінансові активи (цінні папери) можуть бути продані на ринку за ціною, що склалась на них на момент продажу. Отже, до грошових потоків від фінансових інвестицій повинна включатись також вартість їх можливої реалізації після завершення терміну володіння інвесторами ними. Для боргових цінних паперів ця вартість фіксована (вона є основною сумою боргу), а для корпоративних — вартість реалізації визначають за їх поточною курсовою ціною.

3. Норма прибутку від таких інвестицій визначається рівнем ризику фінансового інструменту. Інвестиціям у фінансові активи з не­значним рівнем ризику властива невисока норма прибутку. До таких активів належать цінні папери, які випускає держава (облігації, державні казначейські зобов'язання тощо), їх вважають надійними цінними паперами. Інвесторів, які схиляються пере­важно до таких інвестицій, називають консервативними. Цінні папери, що приносять більшу норму прибутку, мають ви­щий ступінь ризику. Якщо інвестор формує свій портфель інвестицій переважно з таких фінансових інструментів, його вважають агре­сивним.

Ефективність вкладення коштів у фінансовий актив можна оціни­ти, визначивши його реальну вартість.

Реальну вартість фінансового інструменту визначають за формулою

_n

Р = ∑ ГП * 1 / (1 + r)^t

^t=1

де ГП — очікуваний грошовий потік за період користування фінан­совим активом

r — очікувана норма прибутку фінансового активу (у вигляді десяткового дробу);

п — кількість періодів формування грошових потоків під час користування фінансовим активом.

Оцінюючи реальну вартість різних фінансових інструментів, не­обхідно враховувати особливості формування їх грошових потоків.

Облігація — це борговий цінний папір, який підтверджує право його власника на отримання через певний проміжок часу суми основ­ного боргу, наданого особі, що випустила цю облігацію (емітенту), і доходів від неї у вигляді процентів. Характеристиками облігації є її номінальна вартість (визначає або основну суму боргу, або вартість, за якою вона гаситься); річна процентна або дисконтна ставка з об­лігації; проценти, що нараховуються за нею; очікувана норма при­бутковості за облігацією; кількість періодів виплат процентів до тер­міну її погашення.

Реальну вартість облігаці, за якою періодично сплачуються від­сотки, визначають так:

де n – термін, через який гаситься облігація, років;

П – сума процентів, що сплачується за облігацією кожний період, що обчислюється як:

П = rН;

r – річна ставка процента, що сплачується за облігацією (у вигляді десяткового дробу);

Н – номінальна вартість облігації;

d - дисконтна ставка, що враховує інфляцію, ризик і непевність, пов'язані з фактором часу (у вигляді десяткового дробу); t — кількість періодів виплати процентів.

Акція — це цінний папір, що засвідчує право її власника на части­ну майна акціонерного товариства і надає йому право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів.

Реальну оцінку акцій визначають з урахуванням їх виду. Розрізня­ють акції привілейовані та звичайні (прості).

За привілейованими акціями сплачують фіксовані дивіденди. Ос­кільки за акціями не існує терміну погашення, їх реальну вартість визначають за формулою:

Р = Д / (1 + d)¹ + Д / (1 + d)² + Д / (1 + d)³ + … + Д / (1 + d)ⁿ,

де Д – постійні дивіденди;

d – ставка дисконту (у вигляді десяткового дробу).

Останню формулу можна спростити:

P = Д / d

Визначаючи реальну вартість звичайних (простих) акцій, слід ураховувати, що дивіденди на такі акції не гарантуються. Дивіденд­на політика кожного акціонерного товариства залежить від розміру його прибутків, стратегічних цілей розвитку. Дивіденди, які сплачу­ються за певний рік, можуть бути вищі або нижчі від дивідендів, сплачених за попередній період. Крім того, за окремі роки дивіденди інколи можуть не виплачуватись.

На ціну звичайних акцій здебільшого впливають три фактори: річні дивіденди, темпи приросту дивідендів і ставка дисконту. Реаль­ну вартість звичайних акцій з постійними дивідендами визначають за формулою:

Р = Д / (1 + d)¹ + Д / (1 + d)² + Д / (1 + d)³ + … + Д / (1 + d)ⁿ,

P = Д / d

де Д — постійний річний дивіденд;

d — необхідна ставка доходу, яка залежить від ризикованості саме цих акцій.

Якщо дивіденди за акціями зростають щорічно високими темпами, реальну вартість таких звичайних акцій визначають за формулою:

Р = (Д₀ (1 + g )) / (d – g), або Р = Д₁ / (d – g),

де Д — останній сплачений за акціями дивіденд, гр. од.;

Д₁ — споді­ваний дивіденд на акцію через рік;

d— необхідна ставка доходу (у вигляді десяткового дробу);

g — темпи приросту дивідендів (у виг­ляді десяткового дробу).

У разі нерівномірного зростання дивідендів за акціями для визна­чення їх реальної вартості необхідно розрахувати майбутні дивіден­ди окремо за кожний період, а потім за допомогою дисконтної став­ки визначити їх реальні вартості та додати отримані результати.

Дохід від здійснених вкладень капіталу як у цінні папери, так і в інші фінансові інструменти визначають як різницю між реальною вартістю фінансового активу і початковими інвестиціями в такі акти­ви. Якщо реальна вартість перевищує початкові інвестиції, підприєм­ство отримає прибуток, що означає ефективність вкладення його ко­штів. Ефективність (або дохідність) інвестицій визначатиметься ді­ленням отриманого від здійснених інвестицій доходу на величину інвестованих коштів.