3. Обчислення собівартості окремих виробів.

Для визначення собівартості окремих видів продукції розраховують

витрати на виробництво і реалізацію одиниці продукції по калькуляційним статтях витрат. Цей розрахунок називається калькулюванням собівартості продукції, а форма, в якій розраховуються витрати, — калькуляцією. Скласти калькуляцію — значить обчислити собівартість одиниці продукції.

Витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції, групуються по статтях:

> сировина і матеріали;

• куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

• паливо і енергія на технологічні цілі;

• зворотні відходи (віднімаються);

• основна заробітна плата;

• додаткова заробітна плата;

• відрахування на соціальне страхування;

• витрати на утримання і експлуатацію обладнання;

• загальновиробничі витрати;

• втрати від браку;

• інші виробничі витрати;

> попутна продукція (віднімається);

До статті калькуляції "Сировина і матеріали" включається вартість:

• сировини і основних матеріалів, що входить до складу продукції, що виробляється, що створює її основу або що є необхідним компонентом для виробництва продукції (робіт, послуг);

• допоміжних матеріалів, що використовуються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу і упаковки продукції;

• МБП, термін експлуатації яких менше за один рік (або нормального операційного циклу, якщо він більше за один рік), які використовуються в процесі виробництва продукції;

У статтю калькуляції «куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій» включають вартість:

> купованих напівфабрикатів і готових комплектуючих виробів, придбаних для комплектування продукції, що випускається, які вимагають додаткових витрат праці на їх обробку і збирання;

> робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми організаціями.

До статті калькуляції «Паливо і енергія на технологічні цілі» відносяться витрати на всі види палива і енергії (як отримані від сторонніх підприємств і організацій, так і вироблені самим підприємством), що використовуються безпосередньо в процесі виробництва продукції.

Транспортно-заготовчі витрати на сировині, матеріали, куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати і паливо в окрему статтю калькуляції не виділяються, а включаються у вартість (статтю) вказаних матеріальних ресурсів.

У статті калькуляції «Зворотні відходи» відбивається вартість зворотних відходів, яка віднімається із загальної суми матеріальних витрат, віднесеної на собівартість продукції.

До статті калькуляції "Основна заробітна плата"

відносяться витрати на виплату основної заробітної плати, нарахованої

відповідно до прийнятих підприємством систем оплати праці, у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників, зайнятих виробництвом продукції.

До статті калькуляції «Додаткова заробітна плата» відносяться витрати на виплату виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати, нарахованої за роботу понад встановлені норми, за досягнення в труді і винахідництво і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До статті калькуляції "Відрахування на соціальне стра­хування" включаються:

> відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування працівників, зайнятих виробництвом продукції;

> відрахування на обов'язкове соціальне страхування працівників, зайнятих виробництвом продукції;

• відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття працівників, зайнятих виробництвом j продукції;

• відрахування на індивідуальне страхування і на інші соціальні заходи працівників, зайнятих виробництвом продукції, відповідно до чинного законодавства.

До статті калькуляції "Витрати на утримання і експлуатацію обладнання" відносяться:

• амортизаційні відрахування від вартості виробничого і підіймально-транспортного обладнання, цехового транспорту і інструментів і приладів з складу основних виробничих засобів, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів;

• витрати на утримання і експлуатацію виробничого і підіймально-транспортного обладнання, цехового автотранспорту і інструментів і приладів з складу основних виробничих засобів (технічний огляд, технічне обслуговування);

> витрати на ремонти, здійснювані для підтримки об'єкта в робочому стані і отримання спочатку певної суми економічних вигід від використання виробничого і підйомно-транспортного обладнання, цехового транспорту і інструментів і приладів з складу основних виробничих засобів;

> сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в оперативний лізинг (оренду) основними засобами, іншими необоротними матеріальними активами, нематеріальними активами;

> витрати на зміст цехових транспортних засобів;

> інші витрати, пов'язані із утриманням і експлуатацією обладнання, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів.

До статті калькуляції "Загальновиробничі витрати" відносяться:

1) витрати, пов'язані з управлінням виробництвом, а саме:

• на утримання працівників апарату управління виробництвом (цехами, дільницями і т. п.);

• на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць в рамках норм, передбачених законодавством (без готельного збору);

> на придбання спеціалізованої літератури для інформаційного забезпечення виробничої діяльності цеху, дільниці і т. п.;

> на оплату послуг за участь в семінарах, що проводяться з метою підвищення професійного рівня працівників, зайнятих виробництвом продукції;

2. амортизація основних засобів і інших необоротних матеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

3. амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення

4. сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в оперативний лізинг (оренду) основними засобами, іншими оборотними нематеріальними активами і нематеріальними активами загальновиробничого призначення;

5) витрати некапітального характеру, пов'язані з вдосконаленням технології і організацією виробництва, підвищенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності і інших експлуатаційних особливостей в ході виробничого процесу;

6) витрати на обслуговування виробничого процесу:

> на забезпечення виробництва сировиною, матеріалами, паливом, енергією, інструментами, пристосуванням і іншими засобами і предметами праці;

• на транспортне обслуговування, що включає витрати на утримання і експлуатацію автотранспорту загальновиробничого признання;

• на утримання і експлуатацію, технічний огляд і технічне обслуговування основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальновиробничого призначення;

• на проведення ремонтів, які здійснюються для підтримки в робочому стані основних засобів, інших необоротних матеріальних активів;

• витрати на проведення контролю за виробничими процесами і якістю продукції (робіт, послуг);

> на утримання загальновиробничого персоналу, зайнятого обслуговуванням виробничого процесу;

7) витрати на охорону праці:

> витрати на забезпечення правил техніки безпеки праці, охорони праці,

санітарно-гігієнічних і інших спеціальних вимог передбачених правилами технічної експлуатації, нагляду і контролю за діяльністю виробництв, цехів у встановленому законодавством порядку;

> на проведення попереднього (при прийомі на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці;

> забезпечення працівників спеціальним одягом. взуттям, обмундируванням і іншим;

8. витрати на пожежну і сторожову охорону;

9. плата за використання і обслуговування засобів сигналізації, за надані

для виробничих потреб послуги телефонного зв'язку;

10) податки, збори і інші передбачені законодавством обов'язкові платежі, безпосередньо пов'язані з виробничим процесом і кількістю продукції, що випускається:

• плата за землю;

• податок з власників транспортних засобів;

• збір за геологорозвідувальні роботи > плата за спеціальне використання водних ресурсів;

> рентна плата за нафту і газ власної здобичі;

> плата за забруднення навколишнього середовища;

> Відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування

від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, які викликали втрату працездатності;

11) місцеві податки і збори:

• комунальний податок;

• збір за право використання місцевої символіки;

> готельний збір;

12) витрати, пов'язані Із утриманням і експлуатацією фондів

природоохоронного призначення, які знаходяться у власності підприємства;

13. витрати на перевезення працівників виробничих підрозділів до місця роботи і назад в напрямах, які не обслуговуються пасажирським транспортом загального користування;

14. витрати, пов'язані з виконанням робіт вахтовим методом;

15. витрати на виплату надбавок до заробітної плати працівникам цеху, постійна робота яких відбувається в дорозі або має характер роз'їздів;

16. платежі по страхуванню ризиків цивільної відповідальності;

17) відрахування на створення резервного фонду для забезпечення гарантійних зобов'язань на проведення гарантійних ремонтів;

18) витрати цеху, пов'язані з професійною підготовкою або перепідготовкою по профілю виробництва працівників;

19. витрати на опалювання, освітлення, водопостачання, водовідведення і інші за змістом виробничих приміщень;

20. компенсація працівникам за використання для потреб виробництва власного інструмента і особистого автотранспорту;

21. суми вихідного посібника, передбачені чинним законодавством;

22) суми матеріальної допомоги (премій, заохочень) працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг);

23) інші витрати цеху, дільниці.

До статті калькуляції - "Втрати від браку" відносяться:

1) вартість остаточно забракованої продукції по технологічних причинах;

2. вартість матеріалів, напівфабрикатів (деталей), зіпсованих під час наладки обладнання;

3. вартість скляних, керамічних і пластмасових виробів, розбитих в технологічному процесі при їх виготовленні, обробці, упаковці; розбитих під час транспортування на виробництві (бій);

4. витрати на усунення браку;

5. витрати, які перевищують встановлені норми витрат на гарантійний ремонт і витрати на зміст гарантійних майстерень;

6. технологічні втрати.

До статті калькуляції «Попутна продукція» відносять вартість попутної продукції, отриманої одночасно з основним (цільовим) продуктом, тобто в одному технологічному процесі. Попутна продукція оцінюється за:

• відпускними цінами

• плановою собівартістю аналогічного продукту

• ціною можливого використання тільки для внутрішнього використання.

Методи калькулювання собівартості продукції

У залежності від характеру і складності процесу виробництва і особливостей організації застосовують різні методи калькулювання собівартості продукції і обліку витрат.

Метод калькулювання — сукупність прийомів і способів, що використовуються для обчислення собівартості окремих видів продукції. Використовують наступні методи калькулювання:

• позаказний;

• попередільний;

• нормативний.

При позаказному методі об'єктом калькулювання є окреме замовлення на певний обсяг продукції. Планування і облік витрат здійснюються по калькуляційним статтях по кожному цеху, що бере участь у виконанні замовлення. Цей метод застосовується в індивідуальному і дрібносерійному виробництві. Фактичні витрати нагромаджуються на замовленні від початку виконання до моменту його закінчення. Фактична собівартість одиниці продукції знаходиться шляхом розподілу всіх понесених витрат на обсяг продукції.

Попередільний метод дає можливість калькулювати нарівні з готовою продукцією напівфабрикати різної міри готовності. Необхідність в цьому методі виникає в зв'язку з тим, що треба визначити собівартість напівфабрикатів, що виробляються па підприємстві і що відвантажуються на сторону. Калькулювання ведеться по калькуляційним статтях витрат по окремих переділах (цехам). По переділах враховуються всі витрати як даного цеху, так і витрати на власні напівфабрикати попередніх цехів, що використовуються.

Нормативний метод передбачає також нормування всіх видів витрат на всіх стадіях виробництва і складання нормативних калькуляцій собівартості. Метод заснований па наступних правилах:

• нормування витрати ресурсів при будь-яких умовах виробництва;

• облік змін норм виграти і відхилень від норм по видах ресурсів і видах продукції (з визначенням винних і причин відхилень);

• розрахунок фактичних витрат як алгебраїчної суми нормативних витрат і відхилень від норм. Використання цього методу можливе при наявності обґрунтованих норм і безпосередньому обліку їх зміни по місцю виникнення відхилень.

Калькулювання собівартості в комплексних виробництвах

Комплексні виробництва — це такі, де в одному робочому циклі виробництва з єдиного складу багатокомпонентної сировини на одному і тому ж виробничому обладнанні при рівних технологічних умовах отримують декілька різних по фізичних і хімічних властивостях, агрегатному стану і напрямах використання продуктів.

Для комплексних виробництв характерно, що при переробці сировини змінюється її внутрішня структура і утвориться група різнорідних компонентів з новими якісними характеристиками, відмінними від початкової сировини.

Існують два види комплексних виробництв:

> продукти з виробничого процесу виходять одночасно по його закінченні, проходячи одні і ті ж виробничі стадії;

> продукти з виробничого процесу виходять на різних технологічних стадіях, одні з яких загальні, інші — окремі.

Витрати, пов'язані з отриманням продукції в комплексних виробництвах, по відношенню до кожного продукту, є в основному загальними і розподіляються непрямо, і тільки якась частина витрат може бути віднесена по прямій ознаці. Це пояснюється наступними обставинами:

• часто комплексні виробництва безперервні і протікають в замкнених апаратах,

• має місце наявність системи прямих, паралельних, послідовних зв'язків між стадіями,

> неможливо встановити технічними засобами, що є взаємозв'язок технічного процесу з виробничими витратами, тому основна частина витрат виступає як загальна для всіх продуктів.

Облік витрат в комплексних виробництвах включає наступні етапи:

• у групування витрат по виробництву загалом;

• угрупування витрат по місцю виникнення і центрам відповідальності;

• підрозділ витрат на прямі і що непрямо розподіляються; розмежування загальних непрямих витрат між окремими продуктами

загального технологічного процесу непрямими методами, розрахунок витрат на окремі види продукції як сума прямих і непрямих.

Для розподілу витрат на окремі види продукції в комплексному виробництві застосовуються наступні методи:

• прямої локалізації витрат,

• виключення витрат,

• розподілу витрат,

• комбінований.

Метод прямої локалізації витрат передбачає точний і достовірний облік всіх видів ресурсів безпосередньо на окремі види продукції по місцях виникнення витрат і центрах відповідальності.

Метод виключення витрат полягає в тому, що один з продуктів комплексу приймається за основний, а інші умовно розглядаються як побічні, попутні. Побічні продукти певним чином оцінюються і списуються із загальної суми витрат. У залишку отримують витрати па основний продукт.

Оцінка побічної продукції проводиться або по виробничій собівартості,

відповідній отриманню цієї продукції в роздільному виробництві або по виробничій собівартості, визначеній на основі ціни (з ціни віднімається прибуток і позавиробничі витрати). Цей метод застосовується при наявності наступних умов, якщо:

> встановлення основного продукту не викликає сумнівів;

> є продукти, аналогічні побічним, що виготовляються в роздільному

виробництві;

• є ціни на побічні продукти:

• обсяг і вартість побічної продукції в порівнянні з основною невеликі;

• вихід окремих продуктів відносно стабільний.

Метод розподілу витрат застосовується тоді, коли продукти, що виробляються приблизно рівноцінні і не можна визначити основний продукт. Розподіл витрат може проводитися як по натуральних, так і по вартісних показниках.

При використанні натуральних показників розподіл проводиться пропорционально масі продукції, змісту корисної речовини, умовним коефіцієнтам.

Метод розподілу витрат пропорционально умовним коефіцієнтам полягає в наступному:

> одному з продуктів привласнюється коефіцієнт, рівний одиниці;

> іншим продуктам встановлюються коефіцієнти більше або менше

одиниці в залежності від змісту корисної речовини, значущості, ціни і т. д

> знаходиться умовна вага кожного виду продукції шляхом множення умовного коефіцієнта на обсяг виробництва продукції в натуральному вираженні;

> розраховується загальна умовна вага всіх продуктів;

> визначається собівартість одиниці умовної ваги продутацї шляхом

розподілу загальної суми витрат па загальну умовну вагу;

> знаходиться собівартість одиниці кожного продукту множенням отриманої собівартості одиниці умовної ваги на вщповідний умовний коефіцієнт.

При виборі вартісних показників розподіл проводиться пропорційно собівартості або цінам еквівалентних продуктів в роздільних індивідуальних виробництвах (метод еквівалентів).

Комбінований метод полягає в тому, що:

> із загальної суми витрат комплексного виробництва виключається

вартість побічної продукції;

• із суми, що залишилася виключається та частина витрат, яка може бути прямо віднесена на окремі продукти;

• залишок загальної суми розподіляється між основними продуктами по якому-небудь методу розподілу;

> розраховується собівартість основної продукції як сума прямих і непрямих витрат.

При калькулюванні собівартості в комплексних виробництвах потрібно прагнути до можливо більш повному роздільному обліку виробничих витрат, по місцях їх виникнення і центрах відповідальності і безпосередньому калькулюванні окремих видів продукції. Вольовий розподіл витрат, їх умовна оцінка приводять до спотворення собівартості, позбавляють можливості ефективно управляти зниженням витрат.

Визначення критичного обсягу виробництва (точки беззбитковості)

Оскільки собівартість одиниці продукції міняється в залежності від обсягу виробництва (використання потужності), то при цінах, що склалися на ринку можуть виникнути ситуації, при яких виробництво може бути збитковим або прибутковим. Якщо ціна на продукт більше собівартості одиниці, то буде мати місце прибуток, якщо менше собівартості, тобто - збиток.

Точкою беззбитковості (критичною точкою) називають об'єм реалізації, при якому відсутні як прибутки, так і збитки, т. є. виручка від реалізації рівна витратам на виробництво продукції.

Точка беззбитковості може бути визначена теоретично і за формулою.

Вартісній обсяг реалізації продукції, що забезпечує досягнення точки беззбитковості операційної діяльності підприємства в короткому періоді, може бути визначений за наступними формулами:

де ВРкб - вартісний обсяг реалізації продукції, що забезпечує досягнення крапки беззбитковості операційної діяльності підприємства в короткому періоді;

Впост - сума постійних операційних витрат (незмінна в періоді, що розглядається);

Рчд - рівень відношення чистого операційного прибутку до обсягу

реалізації продукції, %;

Рвзм - рівень відношення змінних операційних витрат до обсягу реалізації продукції, %;

Рмп - рівень відношення маржинального операційного прибутку до обсягу реалізації продукції, %.

Натуральний обсяг реалізації продукції, що забезпечує досягнення точки беззбитковості операційної діяльності підприємства в короткому періоді, може бути визначений за наступними формулами:

де НРкб - натуральний обсяг реалізації продутеції, що забезпечує дося­гнення точки беззбитковості операційної діяльності підприємства в короткому періоді;

Цоп - ціна одиниці продукції, що реалізовується.