Методом сумування (кумулятивної побудови)

Порядок врахування факторів, що визначають коефіцієнт капіталізації має суттєве значення і може бути поданий як послідовність етапів:

1. Визначення безризикової ставки капіталізації — дана ставка використовується у якості базової та визначається на рівні ставок по валютним операціям на європейських ринках капіталу, з урахуванням рівня країнного ризику. В умовах національної економіки можна рекомендувати використання курсів за державними позиками чи депозитні ставки банків найвищої категорії надійності.

2. Компенсація за ризик об’єкту — відображає рівень ризику інвестування капіталу у конкретний об’єкт (нерухомість, земельну ділянку, машини, технологію тощо) та необхідну суму коштів для його компенсації.

3. Компенсація за низьку ліквідність — відображає рівень ризику іммобілізації капіталу у конкретному виді майна, який виникає внаслідок неможливості миттєвого переведення вкладеного капіталу у його грошову форму, а також необхідну суму коштів для його компенсації.

4. Компенсація за інвестиційний менеджмент — відображає рівень ризику неадекватного менеджменту інвестицій, який виникає внаслідок недостатньої кваліфікації інвестор-власника (його довіреної особи) та складності реалізації проекту, а також суму коштів необхідну для його компенсації.

5. Поправка на зміну прогнозованих ринкових умов — відображає прогнозовані зміни вартості об’єкту під впливом ринкових умов та необхідну компенсацію за невиправдані очікування власника-інвестора.

Визначення норми відшкодування капіталу за прямолінійною схемою носить назву метода Рінга, який передбачає рівномірне повернення вкладеної суми з поступовим зменшенням його реальної вартості. Ставка відшкодування визначається за наступною формулою:

, (5.4)

де С_В — ставка відшкодування капіталу; n_пов. — період повернення (відшкодування) капіталу, у окремих випадках обернена величина від результативності його використання.

Встановлення норми відшкодування за фактором фонду відшкодування передбачає повернення капіталу з урахуванням його знецінення, тобто повернені суми з року в рік збільшуються, що можна виразити формулою:

, (5.5)

де F₃ — коефіцієнт відшкодування капіталу за вибраною ставкою дисконту r та тривалістю періоду n.

Використання даного методу передбачає можливість реінвестування повернутих сум капіталу від певного проекту за тією ж ставкою дохідності. Він використовується при рівновеликих періодичних платежах, отриманих від експлуатації об’єкту.

Повернення капіталу за методом Хоскольда базується на використанні норми, яка включає коефіцієнт відшкодування капіталу (F₃) за безризиковою ставкою дисконту та період часу за який очікується повернути інвестований капітал. Основна передумова використання цього методу — реінвестування повернутого капіталу може бути не таким прибутковим як початкові інвестиції, а відповідно повторному інвестуванню притаманний підвищений рівень ризику.

Переходячи до інших методів побудови коефіцієнта капіталізації слід запропонувати таблицю щодо ризику різних груп інвестицій 2:

Таблиця 5.3

Коефіцієнти капіталізації відповідно до окремих груп інвестицій

Групи ризику	Тип інвестиції (інституції)	Коефіцієнт капіталізації, %
1	Вкладення капіталу у давно функціонуючі підприємства, які володіють значними активами, мають гарну репутацію, працюють стабільно у стабільних сферах бізнесу.	10
2	Вкладення капіталу у великі компанії, які потребують вагомих зусиль щодо управління ними та підтримання досягнутого положення. Сюди слід віднеси більшість світових відомих компаній.	12,5
3	Вкладення капіталу у високодохідні великі фірми, діяльність яких чутлива до макроекономічних коливань.	15
4	Інвестиції у фірми, управління якими не протребує високих управлінських здібностей та значних капіталовкладень.	20
5	Інвестиції у малі високо конкурентоспроможні фірми, фінансування яких не вимагає великих витрат.	25
6	Вкладення капіталу у фірми, успішність функціонування та розвитку яких залежить від управлінських здібностей та спеціального досвіду ключової особи чи групи осіб, а також вимагають незначних поточних вливань капіталу, володіють високою конкурентоспроможністю та високим ризиком банкрутства.	50
7	Вкладення капіталу у одноосібного власника, який працює у сфері торгівлі, надання послуг, не потребує суттєвих витрат щодо поточного фінансування, але володіє високою кваліфікацією та практичним досвідом у даній сфері бізнесу.	100

Метод вирахування визначає коефіцієнт капіталізації шляхом віднімання від ставки дисконту надбавки за майбутнє зростання капіталу. При цьому приріст капіталу визначається за формулою:

, (5.6)

де К — приріст капіталу; R — прогнозований розмір зростання вартості об’єкту; F₃ — коефіцієнт фонду відшкодування капіталу за вибрано ставки дисконту.

Метод Елвуда визначає коефіцієнт капіталізації як норму відшкодування капіталу скореговану на:

1. суму амортизаційних відрахувань у рахунок погашення кредиту;

2. величину приросту частки власного капіталу у загальній структурі вартості об’єкту;

3. зніми регулярного (звичайного) доходу від використання об’єкту.

Розрахунок коефіцієнту згідно з даним методом проводиться за такою формулою:

, (5.7)

де k — ставка капіталізації; р_ВК — дохідність використання власного капіталу; q_П — частка позикових коштів у загальному обсязі фінансування об’єкту; К_Е — іпотечний коефіцієнт Елвуда.

Слід відзначити, що з розвитком оціночної практики метод Елвуда був дещо модифікований. Однією з найбільш відомих модифікацій є формат формули Акерсона.

Метод фінансових показників схожих підприємств 2 використовується за умови доступності відповідної детальної інформації, а сам коефіцієнт капіталізації визначається як відношення річного чистого прибутку схожих підприємств до чистої виручки від реалізації їх продукції. Вважається, що цей показник враховує як повернення капіталу так і дохідність їх використання. Слід відзначити, що коефіцієнт капіталізації не враховує відмінності у структурі капіталу підприємств, а також їх амортизаційній політиці. Тому загальну ставку капіталізації, згідно з цим методом, визначають як відношення суми чистого прибутку (нарахованого відсотка на капітал) та сумарного відшкодування (знецінення й амортизації) до суми усього капіталу підприємств.

Метод ринкового мультиплікатора 2 визначає ставку капіталізації виходячи з співвідношення ринкової вартості майна підприємства (акцій) до розміру річного чистого доходу від його господарського використання. Загальний розрахунок проводиться за такою формулою:

(5.8)

У якості прикладу використання цього методу можна запропонувати коефіцієнти капіталізації та відповідні їм ринкові мультиплікатори, визначені за даними російських підприємств (табл. 5.4.):

Таблиця 5.4