15. Кіно як засіб масової інформації

Макрокомунікативні процеси здійснюються за допомогою засобів або каналів масової комунікації - преси, радіо, телебачення, кіно, відеосистеми, супутникових та комп'ютерно-мережевих систем. Це також компоненти масової комунікації.

Під засобами масової комунікації розуміється система наявних сучасних каналів зв'язку: преса, телебачення, радіомовлення, електронні системи зв'язку, за допомогою яких доводиться різноманітна інформація до широкої громадськості, суспільства. Це – відносно самостійна система, яка характеризується різноманіттям компонентів як матеріального змісту (засоби, матеріали, установки), так і соціального (професійні кадри), і організаційного (зміст, методи, форми реалізації діяльності) змісту. Це засоби розповсюдження інформації, яка характеризується зверненістю до масової аудиторії.

16. Телебечення. Системи телебачення.

Телеба́чення (від грец. τῆλε — далеко) — загальний термін, що охоплює всі аспекти технології та практичної діяльності, пов’язаних з передачею зображень із звуковим супроводом на далекі віддалі. Телебачення є потужним засобом комунікації, засобом масової інформації. Водночас, у вужчому сенсі під телебаченням розуміють галузь техніки і відповідної технічної науки (див. Телебачення (техніка)).

Телебаченням називають також виробництво аудіовізуальних програм та передач або комплектування (пакетування) придбаних аудіовізуальних програм та передач і їхнього поширення незалежно від технічних засобів розповсюдження[1]. Телебачення високої роздільної здатності, високої роздільності або високої чіткості (англ. High-definition television, HDTV) — система трансляції цифрового телебачення з роздільною здатністю вищою за аналогові системи телебачення (NTSC, SECAM, PAL). HDTV транслюється в цифровому форматі, оскільки цифрове телебачення потребує канали з меншою пропускною спроможністю за умови застосування відповідного стиснення зображень. Існуючі системи телебачення настільки бурхливо розвиваються, що багато фахівців цієї галузі постійно перебувають у гонитві за удосконаленням техніки. Ще вчора ми дивилися аналогове ефірне телебачення, але вже сьогодні воно прискореними темпами вимирає, віддаючи перевагу сучасному європейському стандарту ефірного цифрового мовлення (DVB-T2). З 2006 року відеопотік всіх цифрових телеканалів у Києві транслювався в стандарті MPEG-2, але вже в 2008-2009 в ефірі з'явилися канали і в стандарті MPEG-4 (H.264). За рахунок більш досконалого алгоритму стиснення вдалося збільшити кількість каналів на одній частоті з 5 до 10. Згідно з вимогами міжнародної угоди «Женева-2006» Україна має повністю перейти на цифрове мовлення ефірного ТБ.

Супутникове телебачення давно віщається з супутників в цифровому форматі DVB-S/DVB-S2. Це мовлення було і залишається самим швидким, надійним і економічним способом подачі ТБ сигналу високої якості в будь-яку точку обширного простору.