39. Проблеми здійснення моніторингу земель та моніторингу грунтів як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.

Моніторинг земель – це «система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів» (ч.1. ст.191 ЗКУ).

Здійснення моніторингу земель регламентується ст.22 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» (у складі моніторингу довкілля), ст.ст.191-192 ЗКУ, ст.ст.5, 8, 9 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (щодо моніторингу ґрунтів земель сільськогосподарського призначення), ПКМ «Про затвердження положення про моніторинг земель» від 20.08.1993 №661, ПКМ «Про Положення про державну систему моніторингу довкілля» від 30.03.1998 №391.

NB. Гідромет здійснює моніторинг забруднення ґрунтів сільськогосподарських земель пестицидами на 35 ділянках у 18 областях та важкими металами – у 20 населених пунктах. Проби відбираються кожні 5 р., а у містах Костянтинівка та Маріуполь на важкі метали – щорічно. Державна екологічна інспекція час від часу відбирає проби на більш як 600 промислових майданчиках. Державна екологічна інспекція та органи санітарно-епідемічної служби періодично відбирають проби на сільськогосподарських землях. Останні також здійснюють моніторинг якості ґрунту у жилих та рекреаційних районах міст.

Проблема: незважаючи на достатньо розвинене правове регулювання, через низку об’єктивних та суб’єктивних факторів спостереження за станом земель сьогодні не складають всеохоплюючої системи. Таким чином, моніторинг земель як система на сьогодні фактично відсутній.

40. Проблеми ведення державного земельного кадастру як функції управління у галузі використання, охорони і відтворення земель.

Слід мати на увазі, що з 01.01.2013 набирає чинності ЗУ «Про державний земельний кадастр», внаслідок чого правове регулювання ведення державного земельного кадастру зазнає істотних змін, які, до того ж, не завжди можна оцінити позитивно. Так, викликає сумнів правильність рішення вивести реєстрацію речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно за межі державного земельного кадастру – таке «розведення» здатне ускладнити реєстраційні відносини і, ймовірно, призведе до дублювання реєстраційних процедур.

Законодавче визначення державного земельного кадастру наведене у ч.1 ст.193 ЗКУ:

«Державний земельний кадастр – єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.»

Як бачимо, у законодавчому визначенні поєднані одразу три різних підходи до визначення кадастру – через «роботи», «відомості» та «документи», що навряд чи можна вважати послідовним. На наш погляд, термін «державний земельний кадастр» сьогодні вживається у законодавстві у значенні системи юридично значимих задокументованих відомостей про земельні ділянки. А от ведення державного земельного кадастру – це, дійсно, система робіт. Втім, найголовніше те, що потреби у законодавчому визначенні державного земельного кадастру немає взагалі – таке визначення повинно випливати зі змісту правового регулювання.