6. Проблеми сучасного земельного права України.

У загальній теорії права прийнято вважати, що для виділення галузі права необхідна наявність особливого предмету та специфічного методу правового регулювання. І.І. Каракаш та В.О. Чуйков називають додаткові критерії: «наявність: предмету правового регулювання, методів його регулювання, джерел права та заінтересованості суспільства у виділенні відповідної галузі права як самостійної правової єдності». Проте з мотивів, викладених при висвітленні попереднього питання («Методи земельного права»), вважаємо, що виділяти специфічний метод правового регулювання земельних відносин доцільності немає.

Таким чином, пропонуємо визначити земельне право як галузь права як систему правових норм, що регулюють відносини, пов’язані із використанням, охороною та відтворенням земель.

Предметом земельного права прийнято вважати земельні відносини.

У ст.2 Земельного кодексу України земельні відносини визначені як «суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею», тобто відносини власності на землю. Такий підхід справедливо критикується у науці земельного права. Вказується, що, виходячи із реального змісту земельно-правового регулювання, земельними слід визнавати, окрім відносин власності, ще багато інших різновидів суспільних відносин: відносини із охорони та відтворення земель, здійснення управління у сфері земельних відносин, застосування юридичної відповідальності за земельні правопорушення тощо. Загалом, положенням ст.2, позбавленим регулятивного значення, взагалі не місце в законі.

На наш погляд, узагальнюючи існуючі в доктрині земельного права визначення земельних відносин, їх можна визначити як відносини, що пов’язані із використанням, охороною та відтворенням земель.

Система (внутрішня структура, побудова) земельного права як галузі права включає в себе правові норми, що об’єднуються в інститути. Правові інститути, в свою чергу, групуються в загальну та особливу частини. Звичайно, такий поділ є умовним.

З урахуванням поглядів, що є усталеними в доктрині, до загальної частини можна включити такі інститути:

• права власності на землю;

• права землекористування;

• правового забезпечення набуття прав на землю;

• правового регулювання плати за землю;

• правового забезпечення управління в галузі використання, відтворення та охорони земель;

• правової охорони земель;

• юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства.

Особлива частина включає правові інститути, що закріплюють правовий режим окремих категорій земель. Перелік категорій земель закріплений у ч.1 ст.19 ЗКУ.

7. Проблеми реалізації норм Земельного кодексу України.

Сіряченко І.І. : з прийняттям чинного та недосконалого ЗК України, науковцями відзначаються наступні основні проблеми, які ускладнюють реалізацію його положень:

- Методологічна недосконалість Кодексу як акта прямої дії, яким передбачається прийняття цілої низки законодавчих актів у його розвиток, що вказує на те, що ЗК України не містить дієвого механізму реалізації норм матеріального права; 

- Чинний ЗК України не відтворює і не розкриває положень ст.ст.13,14 Конституції України, щодо права власності на землю Українського народу, гарантування права власності на землю, набуття і реалізації громадянами, юридичними особами і державою права власності на землю виключно відповідно до закону;

- Певна частина норм ЗК України не узгоджуються між собою і суперечать одна одній;

- У ЗК України не були інкорпоровані чинні закони, які регулюють земельні відносини , внаслідок чого виникли суперечності між ЗК України та цими законами;

- Недостатньо виваженою і чіткою є система ЗК України. Як правило кодекс повинен мати загальну та особливу частину, які мають бути чітко в ньому виділені . Проте у чинному ЗК України зазначена лише «Загальна частина»,а особлива взагалі не визначена;

- Про безсистемність Кодексу свідчить і тематична непослідовність розміщення окремих розділів та глав. Так наприклад детальний виклад повноважень різних державних органів у галузі земельних відносин ( Розділ I глава 2) передує розділу про склад та цільове призначення земель (Розділ II); на безсистемність Кодексу вказує і те, що окремі положення у ньому прописані дуже детально ( наприклад Розділ III, глава 17 Добросусідство) а інші, які складають самостійні правові інститути, (такі як оренда земель, застава земельних ділянок, плата за землю та інші.) зафіксовані на рівні Основ земельного законодавства з відсильним характером правових норм;

- Однією чи з не найбільших вад ЗК України, є закріплення в ньому визначення поняття земельних відносин, так відповідно до ст.2 ЗК України земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. З цього випливає , що земельні відносини виникають безпосередньо, лише з приводу використання землі на праві власності. Тобто, законодавець відтворивши дефініцію ч.1 ст.2 Закону України «Про власність», створив дуже складну проблему, фактично звівши поняття земельні відносини до поняття права власності. Між тим, окрім цих відносин, до змісту земельних звичайно ж належать і відносини по раціональному використанню, охороні земель та управлінські земельні відносини.

- Доцільно було б закріплення в якості принципів земельного законодавства: поділ земель відповідно до їх цільового призначення; диференційований підхід до встановлення правового режиму земель, у відповідності з яким при визначенні їх правового режиму повинні враховуватись природні, соціальні, економічні та інші фактори. Так, фактично, досі залишається невизначеним правовий режим земель церковного фонду (культового призначення), енергетичної системи, земель оборони, космічного забезпечення, державного матеріального резерву та інш., що свідчить на необхідність закріплення таких принципів у ЗК України.